Кого ти понесеш на цих мечах

***
Тут що не вкусиш – ряд німих оском
 куди б не йшов – вертатися не в змозі
нас водить небо за гріхи ослом
як на різдво по хаті водять кози
тобі шукати підходящих трас
мені дописувати ярі манускрипти
і навіть зброя не рятує. Нас
так похапцем виводили з Єгипту
кого ти понесеш на цих мечах
до трону вбраного  чи золотої зали?
смішні слова якщо вони мовчать
бо мудрі вже давно усе сказали

***
 Т.Федюку

Дрібненькі квіточки у вазах
по квартирі тіні зрад
туманний одяг вперто злазить
під головою всесвіт правда – над
і ця візитка з іменем відомим
допалює переступу поріг
химерний усміх наче промінь
з’явився на обличчі і побіг
купатися до берегів Кайяли
і наша нагота тепер сама
і квіточки від сорому пов’яли
і всесвіт як одежа бо нема

***
О пів на десяту ми почали
напівпереходить місток чи кладку
тепер все ясно: ревуть воли
як ясла повні… останній клаптик
чужої волі мене тримав
із гранул поту котилась мрія
ліхтар світився як ідеал
який інакше просто не вміє.
отак ми збіглись кутом життів
 отак забігли у позачасся
і дух покори як світло млів
о пів на четверту я здалася.

***
цифрові мікрофони
не транслюють моїх молитов
відцвітає любов
і стає перешкодою підло
ще до тебе лечу
ще під звичку горнуся немов
ти течеш як вогонь
ну а я як метелик на світло
ще у ліжку де ти
через ніч або дві шарудиш
м’ята ковдра нагадує вранці
що тут поле бою
світ простив би тобі
і газети б мовчали та лиш
так невчасно ти ставки
на виграш подвоїв
скоро збігли дзвінки
й передача безсонних послань
і прокралась любов
під твої переможницькі шати
нас пришили китайці
своїми нитками: інь-янь
і я згодна з тобою
весь вік по-китайськи лежати

***
Ти казав дзвонити можна. Руни
віщували переможницькі бої
ти казав що сам живеш то гуни
видавали галів за свої
ти водив мене за руку сходи
лабіринти мінотавра і поріг
ритуальні чоловічі хороводи
танцювали капці і беріг
ти свою фортецю від атаки
ще не жінки – хоч і на шляху –
і не вернеш душу до Ітаки
бо мене любити як таку
що поклони битиме не часто
і чужих коханців стереже
руни знали що тебе не вкрасти
просто жінці і тепер – уже

***
Ви ні в чому не винні
маленькі ікари лісів
із яких тільки й вихід –
приклеїти крила й летіти
місяць вибився в люди
такий нетямущий присів
на краєчок щербатої ночі
й читав заповіти
ви купляли у свічки
гарячий розпечений віск
її тіло гнучке
її душу заховану нижче
та пручалася доля
неначе герой містер ікс
під обвалами честі
її довелося ізнищить
ви летіли й не чули
що десь прокидається шрам
і так сталось:
ніде не по чім ні за що і нікому
і ятрилось кричало
боліло тепер уже нам
що ніколи не знайдуть
ікари дороги додому

***
усюди коміки, і ми, і вже таксі
чекає відплиття у потойбіччя,
тепер Харони поміняли всі
 свої старі потомлені обличчя,
тепер – на осередки степові
пірнати у невисохлі скандали,
а Мойрам – непогані чайові
аби подовше ниточку снували
болюче місце видно. Постоли
лишаю ненадовго Ахіллесу.
Тебе автобуси далеко завезли
в якусь Одесу

***
Червоні колії на спині засмаглій
нахабна упертість натискає курок
 і будуть тріскати новенькі кахлі
від землетрусу чи щось на зразок
когорта подихів і пригірщ митей
 які вискубуєш із пихи пав
 і я в колисці лежу розкрита
 і жереб кинуто і жереб впав
і  всі тріумфи під ноги стелиш
у вщерть налитий дощами трюм
себе затягую як метелик
на трохи зношений твій костюм
 і ківш галактик тепер невеличкий
і ми гойдаємо тіні легкі
 а з неба падають на нас полунички
такі червоні й солодкі такі

***
І до кухні потрапивши, з подивом
Слухав жестів і порухів спів.
Моє тіло, як здоба, підходило –
Ти пекти пироги не умів.

І забувши, що є східні прянощі,
Чудернацьки місив у руках
Пташечок чи то з хліба, чи з радощів…
І співали їх дзьобики: «ах!»

Та мені не потрібні симфонії,
Муза завше маестро впізна.
Якщо в кухні немає гармонії,
То, хазяїне, гріш вам ціна!

***
Т. Ф.

для чого це було? для кого і навіщо?
хто розтинав мене? і хто тебе любив?
замість дітей малих ми народили вірші
і випили наливки
з липневих спраглих злив
як нам старався чай
у кожній краплі п’янко
і карти загорілись мастями як зола
нам стукали у двері пророцтва сербіянки
в яких ти помирав а я іще жила
в яких мені приніс майбутнє на тарілці
з мережкою ч
асів і запахом ожин
а всі мої араби і турки й італійці
нікуди не підуть з гуртом твоїх дружин
хай дивляться з небес
архангели безплотні
як мертво в чотирьох без тебе і тебе
ми купимо на двох за дві зелені сотні
 і вже тоді ніхто нас в нас не забере

***
Пір’ям з чайок цвітуть кущі.  скандали
наче галька у морі.  шліфована спарта
виглядає
                    картину недо-малювали
бо вони і не знали чи варто
завтра злиже півнеба вселенська геєна
і почнеться збалаканий армаґедон
і горіти мені бо японська ієна
не посадить в літак чи карету
аби закордон
це тікати від тебе думка ходила вчора
і ліпила з валіз такі необдумані плани
це я досі як хвилі налякана й хвора
за горою – гора а за морем – корани.