“Українська літературна газета”, ч. 23 (341), 25 листопада 2022
Вже від давних давен донині навіть високо освічені люди запитують «навіщо нам поети?». На це запитання частково дає нам відповідь Надія Гаврилюк у своїй монографії «Віршів золотий політ: Поезія Світлани Короненко» (Київ: «Ярославів Вал».2021.- 416 с.). Світлана Короненко належить до групи українських поетів пізнього модернізму 80-х років минулого століття. Типовою ознакою її поезії є полісемія, «що робить її поезію глибокою, дотичною вічності». С. Короненко багатогранна поетеса, для якої творчість є містикою і містерією, яка вправно балансує між буденністю і екзотикою, архаїчністю і добою інтернету, між минулим і сучасним, між верлібром, білим ямбом та римованою силабо-тонікою і тонічним віршем. Досі С. Короненко видала 10 поетичних збірок, в яких майстерно зобразила різні теми і проблеми, які стали предметом дослідження та оцінки Надії Гаврилюк.
Н. Гаврилюк подала цікавий, навіть інтригуючий, місцями, може, й дискусійний, поетичний силует поетеси так, аби рядові читачі і філологи-дослідники захотіли детальніше познайомитися з поетичним доробком і зануритися в його глибини, чи, образно кажучи словами дослідниці, «пробити «стелю» у сприйнятті поезії загалом, а зокрема поезії С. Короненко».
Н. Гаврилюк не лише віршознавець, але й поетеса, то їй краще ніж «кабінетним» дослідникам вдалося проникнути в поетичну душу авторки, зрозуміти та витлумачити не лише ідею, ритмомелодику, але й художні образи і подати вичерпні алюзії тощо. Поезія С. Короненко не «просто чудні, чудернацькі, «дивні жіночі глаголи» для очей», але високохудожні твори. В її доробку вона знайшла вірші, наче псалми, вірші-молитви, вірші-пісні, хвалебні, благальні, подячні, солодкі, любовні і обвітрені, вірші патріотичні, історичні, ліричні, вірші-присвяти, пейзажні, романси і поеми. На її думку, поезію С. Короненко характеризує віршована магія, але й поетична магма – сплав емоцій і розуму, тематична широта і образно-символічна глибина. Тому деякі дослідники ставлять її поезію в ряд таких велетнів, як Бодлер, Верлен, Рільке, Ахматова. Цвєтаєва, Тичина, Костенко тощо.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Дослідниця подала аналіз творів С. Короненко не за збірками, як звикли літературознавці, але за темами. Вона в першу чергу подивилась, як поетеса приступала до зображення жінки в Україні та у світі. Вона твердить, що жінка в поезії С. Короненко зображена в різних іпостасах, в динаміці, активно, непередбачено, як жінка- любовниця, спокуса, відьма, радість, печаль, голова сім’ї, дружина, лютий песик, жінка людяна, жертовна, добра, що кохає. Жінка в поезії С. Короненко, на думку Н. Гаврилюк, часто виступає як королева не за титулом, але за самовідчуттям, жінка гонорова, зображена в різних емоційних барвах. С. Короненко не ідеалізує своїх ліричних героїнь-жінок. Обидві жінки, поетеса і дослідниця, прийшли до висновку, що «красива жінка – національне багатство». Нове, що внесла в українське літературознавство Н. Гаврилюк, на мою думку є те, що вона намагається пояснити, витлумачити як вона розуміє той або інший художній образ, що за ним ховається, чим, чи ким він був інспірований, чому авторка вжила ту або іншу метрику вірша, вільний чи римований вірш для передачі своєї думки чи почуттів. Це значно збагачує читача і вказує на майстерність і багатство думок і знань обох жінок.
Друга тема, яка хвилювала поетесу і яку досліджувала в рецензованій роботі Н. Гаврилюк – це тема долі, свободи, щастя в поезії С. Короненко. Доля у ліричних персонажів С. Короненко завжди несподівана, чи це доля персонажа, жінки, чоловіка, доля народу в минулому та в сучасному. Ліричні персонажі С. Короненко часто змушені вибирати дорогу, долю, хоч би зазнали втрату. Доля у С. Короненко буває світлою, рухливою, щасливою і нещасною. Обидві жінки замислювалися над долею і щастям людини і свого народу в минулому і в наш час. С. Короненко зайшла у минуле свого народу (Київська Русь, козаччина, національно-визвольна війна, перша і друга світові війни), його боротьбу з поганою долею, з бажанням бути щасливим. У поезії поетеси доля і щастя, щастя і любов весь час виступають разом. Найкраще це зображено в збірці «Дебора». Дослідниця аналізує рядок за рядком, образ за образом і дає своє розуміння, свої почуття – відчуття того або іншого образу. Щастя і любов С. Короненко зображує не лише між людьми, народами, але й між персонажами, як, приміром, мавки, чугайстри тощо. Щастя у поетеси буває золоте, трудне, солодке; щастя – це і свобода, і вільність як вітер, щастя – говорити своєю рідною мовою та інші його форми. Ліричні персонажі поезій С. Короненко на думку Н. Гаврилюк є «голодні на щастя».Вона наводить ряд прикладів, як поетеса використовувала різні квіти – символ щастя, але й суму – для зображення психологічного стану чи настрою персонажа. Свої спостереження вона демонструє творами збірок «Містерії» (2019) і «Замовляння на білоруську мову» (2020). Для обох жінок є щастям, коли людина може розмовляти рідною мовою. В Україні протягом віків не завжди це було можливе, як приклад наводить життя поетеси: батько був українець, мама білоруска, бабуся полька і дома розмовляли російською мовою бо не хотіли бути провінціалами, селянами, меншовартними, але цивілізованими людьми. Світлана вирішила писати українською мовою, хоч могла стати російською чи білоруською поетесою, бо так їй веліло серце, її душа. Все те знайшло свій вияв у поезії С. Короненко, зокрема в збірці «Замовляння на білоруську мову».
Дальша тема, яку дослідила Н. Гаврилюк у своїй монографії, був «Дух», що інспірував поетесу С. Короненко виразити свої почуття після прочитання, побачення чи прослухання творів видатних поетів, художників, музикантів українських і світових. Були це твори Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, П. Тичини, М. Бажана, Л. Первомайського, В. Сосюри, Д. Павличка, В. Стуса, Л. Костенко, І. Драча, І. Малковича,І. Римарука та ін. З їхніми творами іноді перегукується, розвиває їхню думку, ідею, зокрема відносно свободи, мови, національної свідомості. Це поетеса вбачає у дотримуванні державної мови, розвитку традицій національної літератури і збереженні історичної пам’яті свого народу. Так само схвилювали і викликали у поетеси сильні емоції твори Шекспіра, Рільке, Баха, Шопена, Рафаєля,Тиціяна, Пікассо, Я. Зрзави та ін., які боролись за свободу рідного слова, думки, національної свідомості і «пробивали стелю» у мистецтві. Н. Гаврилюк обґрунтовує, чому С. Короненко написала ряд творів про київських князів – Володимира Великого, Ярослава Мудрого, українських козаків та дальших історичних українських діячів, які боролися за свободу українського народу та чому писала й про українські і загальнолюдські біди. Такою українською бідою вважає С. Короненко затурканість людини, яка не здатна самостійно мислити та другою бідою є почуття меншвартості. Оцінюючи ці твори, Н. Гаврилюк прийшла до висновку, що вірші С. Короненко — храм мудрості української, світової, історичної, художньої, філософської і життєвої.
Н. Гаврилюк знайшла в доробку С. Короненко такі типи романсу: романс –баркарола, романс – монолог, романс – балада, романс – сентиментальний, романс – фольклорного типу, романс – імпресіоністичний, романс – варіація, романс – пісня. Одночасно вона детально аналізує окремі типи романсів чи пісень і вказує на їхню оригінальність, притаманну лише українському романсу.
С. Короненко написала і поеми: «Дебора», що її можна, на думку Н. Гаврилюк, означити «поемою голосінь» (пророчиння), і «Фрагменти з «Поеми голосів», присвяченої Г. Сковороді». В поемах поетеса веде «розмову» з М. Бажаном, П. Тичиною та В. Стусом, які свого часу написали твори про дану постать. Крім них, з українських авторів ще до біблійної постаті – пророчиці Дебора звернулись І. Франко, О. Пчілка, Л. Українка та ін. Кожен по-своєму оцінив її діяльність і закликав наслідувати її боротьбу за визволення свого народу. Дебора – біблійна постать, яка очолила ізраїльську громаду і вела боротьбу за її свободу і самостійність. Для українських авторів вона стала теж символом боротьби українського народу за своє визволення від поневолення колонізаторів, символом для тих, які хотіли користуватися своєю мовою, мовою любові, мовою людяності. На думку Н. Гаврилюк, М. Бажан у своїй поемі «Дебора» поєднав минуле і свою сучасність (вперше вийшла друком 1968 року), і таким чином перегукується в ній історія Ізраїля з історією України. Дебора нагадує йому Дантову Беатріче, Шевченкову «Розриту могилу» та «Гонту в Умані» із поеми «Гайдамаки».
Дебора у С. Короненко налічує всього 136 рядків, а у Бажана 382 віршів. Це не єдина відмінність між обома творами, твердить Н. Гаврилюк. Короненкова Дебора це поетична фантазія про зустріч М. Бажана 1971 року в Москві з Раїсою Файнштейн, якій присвятив свою поему. Всі українські автори Дебору зображували через історичну призму свого часу.
Написала, коли їй було 24-25 років. В основі поеми – любовна драма філософа і поета Г. Сковороди, коли він відмовився від любові заради того, що хоче бути вільним мандрівником, філософом. Це й драма народження вірності народу, це поема романтична і поема-міф про вічне повернення, твердить Н. Гаврилюк.
До зображення Г. Сковороди вдалися українські поети старшого і молодшого покоління (М. Рильський, П. Тичина, В. Стус, І. Драч, Б. Олійник та інші), і зобразили його не лише як філософа і поета, але і як проводира народу. До речі, Г. Сковорода був не лише поетом, філософом, мандрівником, але й співаком царського хору (1742-1774), перекладачем чи сомел’єром вина. Він з царською групою під керівництвом генерала Вишнєвського (походив з України) побував в Австро-Угорщині, в Токаї (1745-1750), щоб закупити вино для царського двору, де крім іншого співав у православній церкві, відвідав різні міста Європи – Мішкольц, Будапешт, Братиславу, Відень, Бенатки, Болонью і зустрічався та дискутував з вченими. Є відомості, що, повертаючись додому, він переїжджав через моє місто Пряшів. Н. Гаврилюк аналізує твори наведених вище авторів і приходить до висновку, що В. Стус ближчий до історичного образу Г. Сковороди та епохи бароко, ніж П. Тичина у своїй поемі-симфонії «Григорій .Сковорода». Твори всіх авторів крім таланту позначені ще й періодом їх написання чи надрукування.
Н. Гаврилюк у своїй монографії однозначно довела, що С. Короненко – видатна, інтелектуальна, талановита, глибоко філософська, національна і світова поетеса, якій підвладні всі поетичні жанри, рими і тому стала окрасою сучасної української поезії.
м. Пряшів (Словаччина)
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/