"У моїх жилах тече українська кров", – писав Чехов

29 січня 156 років назад народився відомий російсько-український письменник Антон Чехов. До його дня народження m-ukraine пропонує познайомитись з цікавою інформацією про те, як Чехов споріднений з Україною в статті есеїста, кінокритика Андрія Безсмертного-Анзімірова.

Роки життя Антона Павловича Чехова – 1860-1904. Варто зазначити, що багато в Україні і вже тим паче в Росії досі мало знають про те, що Чехов був УКРАЇНЦЕМ. «У моїх жилах тече українська кров», – написав він.
«Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко»», – писав А. Чехов українському історику, письменнику, перекладачу та сходознавцю кримськотатарського походження Агатангелу Кримському.
 
Чехов народився рівно 156 років тому, 29 січня 1860 року. Загальновизнаний класик світової літератури. За професією лікар. Почесний академік Імператорської Академії наук у галузі красного письменства (1900-1902). Один з найвідоміших драматургів світу. Його твори перекладені більш ніж на 100 мов. Його п’єси, особливо «Чайка», «Три сестри» і «Вишневий сад», протягом більше ста років ставляться в багатьох театрах світу. До речі, його п’єси незмінно входять до репертуару багатьох театрів України. Існує музей Чехова в Сумах, вже не кажучи про його музеї в Ялті та Гурзуфі й фестиваль мистецтв «Дні Чехова в Ялті». У Ялті Чехов написав оповідання «Довгий язик», «Дама з собачкою», «Архієрей», «Студент», «Нова дача», «Душка», «Наречена», а також п’єси «Три сестри» і «Вишневий сад». Таганрог, де народився Чехов – як відомо, українське місто, вкрадене Москвою в України. А його батько Павло Ігорович Чехов народився на Полтавщині. У його родині вважали, що своє прізвище вони отримали від предка чеха.
Майбутній письменник з дитинства багато спілкувався і з батьком, і зі своєю бабусею, українкою Єфросинією Шимко. Фахівці добре знають, що в дитячі роки в будинку Чехових в Таганрозі (до речі, їхній будинок – типово українська саманна хата) постійно звучала українська мова. Діти слухали українські пісні та грали в домашніх виставах по-українськи, наприклад, про «Чупруна та Чупруніху». Пізніше письменник навіть відобразив у своїй творчості українські пісенні мотиви – «Не женися на богатiй» – в повісті «Три роки».
Все своє життя Чехов залучав себе до українців, він навіть вказав у перепису населення свою національність як «малорос». Таке самовизначення національності письменником підтверджується у численних листах, де він незмінно називає себе малоросом (або загальновживаним в той час синонімом – «хохлом»). Ніжно люблячи Україну, Чехов не тільки із задоволенням там жив, подорожував і спостерігав народне життя, але й не раз запрошував друзів відпочити з ним в тих місцях. Він часто відвідував Харківську і Полтавську губернії, а у Львові купив твори Шевченка українською мовою.
У 1888-1889 роках А.П. Чехов відпочивав у Сумах. Тут він написав оповідання «Неприємність» і «Красуні», а також водевіль «Трагік мимоволі». Свої сумські враження він відобразив в оповіданнях «Іменини», «Нудна історія», в п’єсах «Лісовик» і «Чайка». Там, у Сумах, в 1889 році був похований молодший брат Чехова художник Микола Чехов. Чарівність України вплинула на рішення письменника купити хутір у Полтавській губернії.
За спогадами і листами Чехова і його родичів [Чехов А.П. Твори. М., 1987. – Т. 7, 12, 13, 17], значний інтерес до української культури прищепила письменнику сім’я українських поміщиків потомствених дворян Линтварьових. В їхній садибі в слободі Лука в Сумському повіті Чехов жив разом з родиною влітку 1888 і 1889 років. Тут він лікував хворих, брав численних друзів і знайомих. Звідси він вирушав подорожувати по Україні. Історик з міста Суми Наталія Вікторівна Лобко встановилa, що родоначальником роду Линтварьових був козацький сотник Андрій Марченко, тому припускає, що ця сім’я отримала свої землі під час заселення Лівобережної України в нагороду за військову службу після Визвольної війни українців від поляків під керівництвом Богдана Хмельницького. Особливо цікавив Чехова той факт, що предки Лінтварьових дружили з відомим філософом Г. Сковородою, а батьки – схилялися перед Тарасом Шевченком. Дві доньки господарки садиби – Зінаїда Михайлівна і Олена Михайлівна Линтварьови – були одними з перших жінок-лікарів в Російській імперії.
Чехов також дружив з різними представниками української інтелігенції, наприклад, з актрисою Марією Заньковецькою, яка вважається головним прообразом Ніни Зарічної з «Чайки». Антон Чехов вважав її талант «страшною силою».
Порушуючи закони Російської імперії, Чехов розсилав друзям і знайомим зарубіжні випуски української літератури, заборонені в Росії Емським указом: «Вельмишановний Павло Федорович, надсилаю Вам для бібліотеки трохи книг і, між іншим, три номери львівського журналу «Літературно-науковий вісник». Так як малоросійські журнали, що видаються в Австрії, наскільки мені відомо, не пускаються цензурою в Росію, то доведеться ці три номери тримати в бібліотеці під забороною» (Лист П. Ф. Іорданову).
Письменники України з увагою стежили за творчістю Чехова, цінували його новаторський підхід до малої прози і його майстерність. Не раз надсилали Чехову свої книги з присвятами. Дуже високо відгукувалися про російського письменника М. Коцюбинський та І. Франко.
Навіть майбутній перший президент Української республіки М. Грушевський друкував переклади чеховських творів в журналі «Літературно-науковий вісник». Це були сім оповідань у січні 1899 і сім гуморесок в березні 1902. А в 1904 році у Львові був опублікований збірник оповідань «Змори» в перекладі його дружини Марії Грушевської, чиї переклади Чехов особливо цінував: «Сердечно дякую за надіслані переклади моїх творів. Будьте люб’язні, напишіть пані М. Грушевській, що, наскільки я розумію, переклади зроблені нею дуже добре, якби я знав її адресу, то поспішив би подякувати її саму» (Лист А.Є. Кримському).