***
Ти кохана була і заручена,
Та у серце твоє куля влучила.
Прилетіла вона уночі здаля
Від твойого життя “визволителя”.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ти ж любила цей світ кожну божу мить
І під серцем дитя могла виносить.
Хоч нема тебе, юної й гожої,
Та за тебе Вкраїну народжують
Вільні духом, війною не скорені
Хлібороби і доблесні воїни.
Незнищенний народ – сильне військо ми.
В нас щебечуть птахи українською!
***
Мені соромно, що досі я не пишу про війну –
Я боюся її і осмислено, і підсвідомо.
Лиш вмочаю олівчик в це слово і зразу ж тону
Із усім своїм родом, що в небі, у мрії і вдома.
Відчуваю, що так небезпечно багато мене.
Можна навіть не цілитись, все ж – гарантовано влучить,
Поділивши мій рід на земне і на позаземне,
Зачинивши ворота на підлості схований ключик.
Моя сила мала, її наче і зовсім нема,
Та Надія жива, що утримаєм рівними спини…
Стільки ран і гріхів забинтує терпляче зима,
Наче милиці з неба, підпорки пошле тополині.
Нам устояти треба. А щоб не зігнути колін,
Нам – вишивані шати, натомість фуфайок убогих.
Це природно – боятись.
Допоки є тиск у судин –
Не зникатиме страх. Було б тільки боятись за кого.
м. Запоріжжя