“Українська літературна газета”, ч. 21 (339), 28 жовтня 2022
(З ВЛАСНОГО ЕЛЕКТРОННОГО АРХІВУ)
…З 30 березня 2014 р. Крим живе за московським часом. Це переведення годинникових стрілок «на Москву» має не тільки фактичне, а й символічне значення: це знак повернення у Радянський Союз, реанімація його імперських і світоглядних засад під рубіновими зірками Кремля (пам’ятаєте, як їх, ці зірки, пафосно оспівували естрадні співаки й народні хори за радянської влади). Риторика тиску, диктату, примусу, погроз, шантажу, що лунає з боку Кремля, свідчить хіба про те, що наш «старший брат» ніяк не позбудеться комплексу історичної меншовартості – звідси й риторика самоутвердження через приниження, поменшення іншого, й інстинкт руйнації і грабунку (територій, культурних цінностей, людських доль), тоді як ми, українці, важко, з великими потугами, з гіркими втратами таки позбуваємося власного комплексу меншовартості колись нібито «молодшого брата». Майдан і анексія Криму Росією стали потужним стимулом національної самоідентифікації для мільйонів громадян України. Чого вартий лише національно свідомий, ба навіть викличний в нових умовах «територіальної передислокації» вчинок частини студентів Севастопольського національного університету ядерної енергії та промисловості: крім сліз зворушення і почуття гордості він викликає ще й певні надії на те, що Кримський півострів не перетвориться на остаточний «острів зради» й не розчиниться у всезагальному «одобрямс», культивованому путінським режимом.
У цьому контексті риторика навішування усім поголовно ярликів на кшталт «бандерівців», «націоналістів», «радикалів», «бандитів» не просто шокує своїм примітивізмом, а й дивує заяложеністю «прийомів», які, здавалося б, у наш модерний час, коли в світі толеруються зовсім інші принципи співжиття, давно би мали піти у небуття. Ось, для прикладу, один епізод із минулого, який показує «механізм» застосування таких «прийомів». У листі Василя Стуса із заслання (а відбував він друге позбавлення волі у Магаданській області) від 26.03. 1979 до дружини описується такий факт (цитую мовою оригіналу): «Такі новини маю: 15.3 в районній газетці нова стаття А. Долмашец «Это страшное слово – война». Там дві галичанки, здається, вивезені на Колиму в 40 р. через гріхи батьків, пишуть про жахи війни, а потім – ні сіло, ні впало – про мене: «Я как прочитала в «Ленинском знамени» об этом Стусе, так ахнула: как и бандеровцы, мечтает о «Самостийной Украине». Скажите на милость: за какие права человека он борется, что нам еще надо? Да дайте ему сегодня в руки оружие, он вместе с теми недобитыми бандеровцами будет резать, грабить, убивать. Той же он породы, хоть и интеллигент вроде бы. Знаю я таких. Это сейчас они овечьей шкурой прикрылись. А чуть что – хуже фашистов будут. Много мы с ними возимся. Уговариваем, перевоспитываем… Нет, все они, эти стусы, и ему подобные – враги Советской власти» (книжка «Листи до сина», 2001, с. 127). І це – про Василя Стуса, котрий під час слідства, окрім написання власних поезій, переклав світову класику, зокрема переклав понад 100 віршів Гете, в ув’язненні перекладав Рільке, читав Ейнштейна, писав власні вірші-одкровення, розмірковував про поетику Марини Цвєтаєвої й Бориса Пастернака, аналізував європейську літературу, вибудовував свої філософські концепції…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Впізнаєте риторику? Відчуваєте давні кліше? Якимось дивним чином «бандерівська» тема переплітається з темою війни… Аж ні, маємо тут слово, яким вони «склеєні»: страшне слово «фашисти». Це – жахний подих минулого. А ось дивним чином озивається й сьогодення: ріже серце рядок із недавнього електронного листа однієї кримчанки, людини нібито інтелігентної, покликаної фахом оберігати музейні скарби, котра так само кохається в російській, європейській літературах: «Дай Бог штобы не было фашистов» (правопис збережено). «Эти стусы, и ему подобные», іншими словами, «фашисти» – у трактуванні моєї адресатки, – це науковці з Києва й Львова, викладачі Києво-Могилянки, поети, музиканти, художники, філософи, відомі всім герої Небесної Сотні й цілком безіменні – перелік людей цієї Стусівської «породи», інтелігентів, котрі стояли на Майдані, можна продовжувати безкінечно…
Що ж, мигдаль, цвіт якого уморотворює моїх колишніх кримських знайомих і заколисує їхнє сумління тоді, коли на кордонах із Україною нагромаджено російські війська, й демонстративний брязкіт зброєю вражає відкритим цинізмом, а тривога не покидає жодного з нас, «материкових» громадян, як і курчат, – по осені рахують… Подиву гідний егоїзм вибору «історичної справедливості» й сумнівної ейфорії «перемоги» ціною сотень тисяч трагедій інших людей – за це заплачено (і ще буде заплачено) розбитими долями біженців, втраченими домівками, втратою роботи, нестабільністю, тривогою, слізьми… Рахунок уже розпочато – московський годинник вицокує його з безжальністю метронома.
Весна 2014 р.
P.S. Сьогодні ж, у контексті трагічного досвіду російсько-української війни 2022 р., можу з великою надією повторити свою останню фразу восьмирічної давнини: «Рахунок уже розпочато…»
8 жовтня 2022 р.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/