65 РОКІВ ТОМУ ТОТАЛІТАРНИЙ РАДЯНСЬКИЙ РЕЖИМ ЗНИЩИВ УКРАЇНСЬКУ ЕЛІТУ
3 та 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох неподалік селища Медвежа Гора у Карелії було розстріляно переважну більшість з близько трьох сотень українців, яким судилось потрапити до «Соловецького етапу». Загалом з 27 жовтня по 4 листопада рішенням «трійки» УНКВС Ленінградської області в Сандармосі було страчено 1111 в’язнів Соловецької тюрми особливого призначення ГУДБ НКВС СРСР.
Наприкінці жовтня 1937 року більше тисячі в’язнів Соловецької тюрми були зібрані біля північної брами соловецького Кремля із речами. У порожніх бараках сільгоспу був проведений попередній трус в’язнів, потім ще один — у порту, і ще один — вже на материку у табірному відділенні «Морсплав». Всіх ув’язнених, перевдягнутих у таборовий одяг, етапували морем до міста Кемь, де знаходилось управління Соловецьких таборів, а звідти залізницею — до селища Медвежа Гора, де розмістили у слідчому ізоляторі Біломорсько-Балтійського комбінату НКВС.
Ці переміщення здійснювались відповідно до спеціальної директиви №59190, виданої генеральним комісаром держбезпеки, наркомом внутрішніх справ СРСР Ніколаєм Єжовим 16 серпня 1937 року, згідно з якою з 25 серпня у двомісячний термін мала бути проведена операція з репресування 1200 т. зв. «найбільш активних контрреволюційних елементів», що були засуджені за шпигунську, диверсійну, терористичну, повстанську і бандитську діяльність та утримувались у енкаведистських тюрмах. У Соловецькій тюрмі репресуванню підлягали й карні елементи. За директивою Єжова розгляд справ зазначених осіб мав відбуватись на Трійках при УНКВС Ленінградської області із заздалегідь визначеною мірою покарання — розстрілом.
У другій половині серпня і вересні 1937 року керівництво і оперчекістська частина Соловецької тюрми підготували і передали до Управління НКВС Ленінградської області 1116 довідок і тюремних справ на в’язнів, які підлягали страті. На підставі цих довідок Потім були складені «розстрільні протоколи» — постанови Особливої Трійки УНКВС Ленінградської області за №№ 81, 82, 83, 84 та 85 від 9, 10 та 14 жовтня 1937 року.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
27 жовтня 1937 року заступник начальника Адміністративно-господарського управління Управління НКВС Ленінградської області (АГУ УНКВС Ленінградської області) капітан держбезпеки капітан Міхаїл Матвєєв прийняв першу партію в’язнів. 208 осіб відповідно до протоколу № 81 того ж дня були вивезені до урочища Сандармох неподалік від селища Медвежа Гора (нині м. Медвеж’єґорськ) у Карелії та розстріляні.
Капітан держбезпеки Міхаїл Матвєєв (1892-1971), репресований у 1939 році, повністю реабілітований у 1941-у, кавалер ордена Червоної Зірки і ордена Леніна. Березень 1939 року
Щоб убезпечитись від спроб втечі і нападів на конвоїрів, решту ув’язнених, яких розстрілювали з 1 по 4 листопада, перед вивозом на страту роздягали до нижньої білизни, зв’язували руки й ноги і затикали кляпом рота. Складованих штабелями, вантажною машиною їх відвозили в Сандармох, де капітан Матвєєв особисто (інколи разом із молодшим лейтенантом Георгієм Алафером) щодня розстрілював від 180 до 265 в’язнів. 10 листопада 1937 року у рапорті на ім’я заступника начальника УНКВД Ленінградської області В.Гаріна Матвєєв доповів про страту 1111 осіб із 1116 засуджених на смерть (з решти п’яти в’язнів один помер ще на Соловках, а чотирьох інших відправили до інших міст).
Переважну більшість українців, яким судилось потрапити до «Соловецького етапу», розстріляли 3 та 4 листопада 1937 року. Зокрема, 3 листопада були розстріляні видатні представники українських політичних, військових, інженерних, наукових та мистецьких кіл Василь Атаманюк, Михайло Полоз, Матвій Яворський, Володимир Чехівський, Сергій Грушевський, Мирослав Ірчан, Михайло Качанюк, Василь Атаманюк-Яблуненко, Михайло Баран, Василь Баб’як, Марк Вороний, Микола Зеров, Климентій Коник, Остап Крушельницький, Микола Куліш, Лесь Курбас, Михайло Лозинський, Микола Павлушков, Володимир Підгаєцький, Валер’ян Підмогильний, Григорій Епік, Володимир Штангей, Михайло Яловий, Олександр Бадан-Яворенко, Юрко Мазуренко, Юрій Озерський, Борис Пилипенко, Валер’ян Поліщук, Юрій Самборський, Павло Филипович, Володимир Хуторянський, Іван Сіяк, Михайло Козоріс, Семен Середа.
Місце розстрілів в’язнів Соловецького етапу в урочищі Сандармох було виявлене у 1997 році карельським дослідником членом правозахисного товариства «Меморіал» Юрієм Дмітрієвим.
Загалом у Сандармосі у 1930-х роках органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей, переважно спецпоселенців і в’язнів з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ СРСР, а також жителів навколишніх сіл. На сьогодні на площі 10 гектарів виявлено 236 розстрільних ям.
Марія Максимова
РОЗСТРІЛЯНІ УКРАЇНЦІ
- Авдієнко Михайло Оверкович (1892), член Української Центральної Ради та ЦК УСДРП; редактор тижневика «Радянський статистик»;
- Атаманюк-Яблуненко Василь (1897), письменник-журналіст;
- Бадан-Яворенко Олександр Іванович (1894), професор історії;
- Барбар Аркадій (1879), директор Департаменту охорони здоров’я часів Директорії;
- Бойко Іван Іванович (1892), український вчений-агроном;
- Вінницький Тарас (1890), колишній повітовий комісар Української галицької армії;
- Войтюк Яків Семенович (1894), громадський і політичний діяч на Холмщині, посол до польського Сейму (1922—1927);
- Волох Омелян (1902), полковник армії УНР, в 1933 р. — голова Українського бюро ВУЦВК Спілки шоферів;
- Вороний Марко (1904), літератор-журналіст;
- Вольф Михайло (1890), священик Римо-католицької церкви;
- Грушевський Сергій Григорович, український історик, племінник голови Центральної Ради, видатного українського історика Михайла Грушевського;
- Дятлів Петро (1883), професор, колишній член ЦК УСДРП;
- Епік Григорій (1901), письменник;
- Зеров Микола (1890), професор літератури, письменник;
- Ірчан Мирослав (1896), колишній хорунжий УГА, член Компартій Канади та Західної України, письменник-драматург;
- Косар-Заячківський Мирон (1897), член Політбюро ЦК КП(б)У;
- Крушельницький Антін (1878), колишній міністр освіти УНР, письменник;
- Крушельницький Богдан Антонович (1906), син А. В. Крушельницького;
- Крушельницький Остап Антонович (1913), син А. В. Крушельницького;
- Куліш Микола (1892), письменник-драматург;
- Курбас Лесь (1887), режисер, творець модерного українського театру;
- Любинський Микола Михайлович (1890), міністр закордонних справ УНР (1918), розстріляний 8 січня 1938 року;
- Мандель Мойсей (1893), завідувач іноземною редакцією видань КП(б)У;
- Мовчанівський Яків Опанасович (єпископ Афанасій) (1887), церковний діяч, розстріляний 8 січня 1938 року;
- Озерський Юрій Іванович (1896), голова українського Держвидаву;
- Олійник Василь (1900), секретар голови РНК УРСР Любченка;
- Павлушков Микола Петрович, засновник Спілки української молоді, племінник Сергія Єфремова;
- Панів Андрій, письменник, педагог та журналіст;
- Пилипенко Борис Кузьмович, музеєзнавець, графік, член групи неокласиків Миколи Зерова;
- Підмогильний Валер’ян (1901), письменник, літературний перекладач;
- Полоз Михайло (1891), нарком фінансів УРСР;
- Поліщук Валер’ян (1897), поет, засновник модерністської групи «Авангард»;
- Решал Арон (1904), директор Всеукраїнського курортного тресту;
- Рудницький Степан Львович (1877) — український географ і картограф, академік ВУАН, основоположник української політичної та військової географії;
- Сірко Василь Петрович, учасник революційного руху на західноукраїнських землях;
- Сіяк Іван (1887), заступник голови Директорії Бессарабії «Сфатул Церій»;
- Скубко Борис Тихонович, герой українсько-російської війни 1917—1921, козак Армії УНР;
- Стрєльцов Микола Костянтинович (1890) — старшина Армії УНР, журналіст і письменник;
- Хижняк Михайло Федорович (1893) — старшина армії УНР;
- Чехівський Володимир (1876), професор історії, діяч УАПЦ;
- Шкурупій Ґео (1903), письменник, представник напряму панфутуризму;
- Яворський Олексій Климентійович (1892) — поручник Армії УГА і УНР, педагог, науковий співробітник Всеукраїнської бібліотеки при ВУАН.
Інші відомі жертви[ред. | ред. код]
- Олександр Бобрищев-Пушкін, відомий до революції адвокат, захисник Менахема Бейліса та Пурішкевича;
- Дурново Микола, московський літературознавець;
- Кузебай Герд, засновник удмуртської літератури;
- Станеско Гого, голова московського циганського табору;
- Троцький Ісаак Мойсейович, радянський історик.
Білоруський міністр Флегонт Волинець, татарський громадський діяч Ізмаїл Фірдевс, грузинські князі Ніколай Ерістов та Яссе Андронников, католицький адміністратор Грузії Шио Батмалашвілі, професор історії ВКП(б) єврей Пінхус Ґлузман, черкеський письменник князь Холід Абуков, корейський діяч Тай До, православні єпископи Алексій (воронезький), Даміан (курський), Ніколай (тамбовський), Петро (самарський), лідер баптистів СРСР Василь Колесников, представник Ватикану, отець Петер Вейґель тощо.