На сучасному етапі розвитку літературознавчих студій виразним напрямом постають численні спроби науковців вийти на міждисциплінарні обрії осмислення художніх текстів. Як показує cолідний досвід української літератури, минулих часів і періоду сьогодення, пізнання її з погляду компаративістики небезпідставне, воно розкриває важливість впливу вербальних і невербальних мистецтв – музики, кіно, театру, хореографії, малярства – на становлення художнього цілого, палітри образів, смислових акцентів творів письменства. Тому спрямована у таке річище монографія доктора філологічних наук Лариси Горболіс “Міжмистецькі контакти українського тексту” (Суми, 2021. – 312 с.) полем своєї проблематики привертає увагу широкого кола читацького загалу, як поціновувачів вітчизняного спадку художньої літератури, так і дослідників-мистецтвознавців.
Провідну ідею авторки про наявність і вагому роль зв᾽язків між літературою і видами мистецтва (у розумінні Л. Горболіс – контактів, адже наголошується “масштабність різновекторних діалогів”) відображає чітко структурований текст праці.
У першому, теоретичному, розділі здійснено огляд наукових джерел (їх перелік налічує 325 позицій) із заявленої проблематики, пояснюється обраний дослідницею інтермедіальний підхід, що є одним із нових напрямів інтертекстуального аналізу і дозволяє більше наблизити реципієнта до тексту. Л. Горболіс ознайомлює читача із новітньою тенденцією літературознавства – формуванням інтермедіалогії як наукової ділянки, уводячи в її напрацювання. Зокрема, про обґрунтування терміну “інтермедіальність” О. Гансеном-Льове (1983), її види, окреслені І. Раєвскі, – медіальна транспозиція (кіноадаптації, новелізації), медіакомбінація (опера, фільм, театр, перфоманси, ілюстровані рукописи, комікси), про її дефініцію (А. Хамінова), у вузькому (“особливий тип внутрішньотекстових узаємозв’язків у художньому творі, що базується на взаємодії художніх кодів різних видів мистецтв”, с. 13) і широкому значенні (“створення цілісного поліхудожнього простору в системі культури чи специфічну форму діалогу культур, яка здійснюється шляхом узаємодії художніх референцій”, тобто художніх образів або стилістичних прийомів, с. 14); про окреслену С. Петровою класифікацію інтермедіального тексту, що дозволяє глибше його декодувати: 1) інтермедіальний елемент; 2) інтермедіальний герой; 3) інтермедіальна композиція; 4) інтермедіальний жанр; побіжний екскурс в історію досліджень окремих взаємозв’язків.
За кількістю проаналізованих творів найґрунтовнішим у монографії постає розділ про зв᾽язки літератури із музичним мистецтвом. У ньому осмислюється новелістика М. Черемшини, оповідання “Над морем” Л. Українки, мала проза В. Корнійчука, романи “Акордеон” М. Жулинського та “Прилетіла ластівочка” І. Роздобудько, повість-феєрія “Промені й тіні Кароля Ліпінського” Л. Білик.
Особливо яскравими і натхненними вбачаються сторінки, де розкривається специфіка авторської манери Володимира Корнійчука (новели “Петрові батоги”, “Клоун”, “Хризантеми”, “Земля і жінка”, “Шоста Чайковського”). У його прозі дослідниця відзначає майстерність синтезу енергетики слова, музики й танцю, останнім двом він надає ключового значення, адже вони – “активні “учасники” творення тексту, підтексту, концепції й образів, формування ідей, проблематики, інтонаційності” (с. 112). Наскрізність і всеохопність музичної складової, на думку Л. Горболіс, розпочинаючись свідомо введеним підзаголовком, простежується наступним чином: “музика звучить підтекстово, інтонаційно, у внутрішній заримованості, вона представлена пісенними фрагментами, грою на музичних інструментах, хореографічними композиціями, образами героїв – тілесно й емоційно (жестами, рухами, переживаннями, мімікою тощо), промовистими символічними деталями” (с.113). Використовуючи твори А. Вівальді, Л. Бетховена, П. Чайковського, В. А. Моцарта, Г. Берліоза як інформаційний супровід дій персонажів, показник їхніх переживань, письменник водночас спирається на їх композиційну складову, розширяючи асоціативні межі свого тексту. Врешті-решт, дослідниця приходить до висновку, що “музика помітно філософізує твори В. Корнійчука, підкреслює надчасовість порушених письменником проблем” (с. 133).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У розділі щодо зв’язків літератури з кіно об’єктом аналізу вперше постають новела “Камінний хрест” В. Стефаника та повість “Земля” О. Довженка. Зокрема, у написаній ще 1899 року новелі прозаїк інтуїтивно, проте цілком успішно застосовує прийоми нового виду мистецтва, на думку Л. Горболіс, це “сприяло індивідуалізації його стильової манери, увиразненню національних рис українського модернізму, інтеграції його творчості у світове письменство” (с. 181).
Відповідно у розділі про контакти літератури з театром осмислюється присвячена темі аварії на Чорнобильській АЕС п’єса “На початку і наприкінці часів” П. Ар’є та поставлена на її основі вистава Львівського драматичного театру ім. Л. Українки “Баба Пріся” режисера О. Кравчука.
У розділі про зв’язки літератури з хореографією висвітлюється інтермедіальний підхід у модерністичній мініатюрі “Дитяча грудь у скрипці” М. Яцкова та новелістиці В. Корнійчука – “Хризантема” (У ритмі вальсу), “Викрадали Ксеню, викрадали…” (Напівфеєрія у ритмі танго), “Олекса” (Трагіполька на два боки), “Ми танцюємо” (У ритмі запального гопака).
У розділі про зв’язки літератури з малярством розкривається суголосність естетико-художніх ідей творчості Б. -І. Антонича і М. Приймаченко та творчий портрет П. Пікассо крізь призму біографічної повісті “Ольга, дружина Пікассо” Т. Сидоренко.
Отже, панорамна за своїм характером монографія Л. Горболіс, демонструючи інтермедіальний підхід на широкому різноплановому полі індивідуальних письменницьких манер (більшість з яких розглянуто вперше), жанрів, накреслює можливості поглибленого прочитання й інтерпретації художніх текстів української літератури, актуалізує необхідність при цьому опановування творів суміжних мистецтв, що вплітаються у канву літературного тексту. Цікавий досвід, переконливо затверджений цією працею, неодмінно посприяє наступним розробкам літературознавчих студій.
Ольга Кушнірук, кандидат мистецтвознавства