Двадцять четверте лютого враз перекреслило всі плани… А коли Коростень біснуваті рашисти заходилися ще й бомбити, думки вертілися лишень довкола одного бажання: «Вижити б»… Але саме життя, як вкотре з’ясувалося, – надзвичайно дивовижна штука. З часом уже й не так лякали набридливі сирени. Більше напружувала тиша. Тож треба було щось робити. Згадавши, що слово – найкраща зброя, продовжив писати, начитувати на відео казки для діток, що ховалися в підвалах під час обстрілів. Натомість твердо вирішив, не зважаючи ні на що, проводити традиційне Всеукраїнське літературно-мистецьке свято «Просто на Покрову». Такої ж думки були й польські колеги (напередодні побував у Любліні на запрошення Homo Faber, читав і там казки українським дітям).
…Невдовзі трапилася перша невдача… Не знайшов цього разу підтримки й розуміння від Коростенської міськради у справі видання щорічного однойменного літературного альманаху. А він же, так би мовити, – головний звіт про минулорічне свято. Та ще й мав розмістити на своїх сторінках немало творів українських авторів, які надсилали їх до «Вечірки» під рубрику «Разом переможемо: військова перекличка письменників». Потім на заваді став ще й чиновницький бар’єр з тієї ж адреси, що замикався на фразі: «Не на часі!»…
Проте я не з тих, щоб відступати. «Як так! Куди ж зникли розмови про Культурний фронт, тощо?..» Звернувся до друзів (дякую, зокрема, Василю Головецькому з Житомира, Сергію Мартинюку з Ірпеня), колег, меценатів, і знайшов справжню підтримку в особі міського голови Овруча Івана Коруда та відділу культури й туризму Овруцького виконкому (саме завдяки їм чудовий альманах «Просто на Покрову» одержать незабаром усі його автори).
Прийшов, як то мовиться, позитив. Підтримав і голова Коростенської військової адміністрації Юрій Тарасюк. Велика вдячність Миколі Решетнюку та керівниці ТОВ «Акріс Груп» пані Світлані Альбертівній. Вони допомогли забезпечити вручення Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Василя Юхимовича. Дякую і «Вечірньому Коростеню», і «Літературній Україні», і «Українській літературній газеті».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Здавалося б, усе йде своїм ладом. «А як же провести, – закралося застереження, – люди можуть і не приїхати?». Тим більше, що путіністи активізувалися напередодні Покровських свят. Рішення прийшло блискавично: провести свято у Фейсбуці. Звернувся до постійного спонсора, який щорічно забезпечує вагому номінацію «Барвисте слово рідного Полісся», народного депутата України Володимира Арешонкова (він надіслав відеовітання). Потім, так би мовити, «у прямому ефірі» провів саме свято й нагородження цьогорічних лауреатів премії імені нашого славного й знаного земляка Василя Юхимовича.
Отож лауреатом номінації «Барвисте слово рідного Полісся» став письменник, заслужений журналіст України з Житомира Василь ГОЛОВЕЦЬКИЙ (нині він очолює Комітет Всеукраїнської премії імені Василя Юхимовича).
Літературної премії імені Василя Юхимовича за 2022-й рік удостоєні:
Василь ГОРБАТЮК (за книгу «Вигнані з Раю»). Народився 1 січня 1956 р. у с. Гнатівці Хмельницького району, в сім’ї колгоспника. Закінчив у 1973 р. середню школу, навчався в Чорноострівському СПТУ, у 1974-1976 роках служив у армії. Працював токарем на Хмельницькому заводі тракторних агрегатів, завідувачем сільської бібліотеки. Закінчив 1981 року філологічний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет). Працював у газетах, був редактором останньої. Нині відповідальний секретар Хмельницької обласної організації НСЖУ, член НСПУ. Видав збірки оповідань «Ясен-дерево» (1983), «Золотікораблі» (1986), повість «Бігликоні» (1996), книги «Де починається Гольфстрім», «Ласощі для білочки», «Тенета 30-х». Лауреат Хмельницької міської премії імені Богдана Хмельницького, обласної премії імені Микити Годованця. Дипломант Всеукраїнського конкурсу на краще оповідання «Що записано в книгу життя» (2003);
Людмила МОРАР (за книгу «Я слухаю зорі»). Народилась 10 листопада 1955 року в родині службовців у Нянівці Малинського району. Своє життя поетеса називає «мандрівним», бо їй випала нагода жити в найкрасивіших місцях України: Поліссі та Карпатах. Навчалась у Малинській середній школі № 1 імені Ніни Сосніної. Захоплювалась бальними танцями, спортивною гімнастикою, брала активну участь у різноманітних конкурсах, фестивалях і змаганнях. У 1976 році закінчила Івано-Франківський технікум фізкультури. Активна учасниця літературно-мистецької студії імені Івана Огієнка, а з 2005 року – член літоб’єднання «Радосинь», що діє на базі НСПУ. Вона – неодноразовий лауреат Всеукраїнського літературно-мистецького свята «Просто на Покрову». Нагороджена премією імені В. Кобилянського за збірку «Весела сімейка», а у 2019 – за збірку «Колисанки-забавлянки» – премією імені Всеволода Нестайка;
Микола САВЧУК (за книгу «Ружа трояка»). Народився 15 липня 1948 року в с. Нові Драчинці Кіцманського району (Буковина). . . . Нині проживає в подільському містечкові Віньківці, де створив і очолював літературну спілку «Огневежа». Є автором 8 поетичних книг: «Огневежа» (2004), «Світло свічок далеких» (2004), «Кристалізація душі» (2006), «Скарбниця подільського буковинця» (2013), «Шафранний пам’ятник» (2013), «На правий берег» (2017), «Промінь» (2017), «Оrневерги арканів родинних» (2018). Публікувався в журналах та антологіях «Дзвін», «Золота пектораль», «Дніпро», «Склянка Часу», «Українець», «Антологія української лірики», «Південний Буг», «Нездоланний народ», «Просвітлені голоси»). У рядах НСПУ з 2018 року. Лауреат премії імені Катерини Мандри-Куйбіди за кращу поетичну збірку на патріотичну тематику в 2020 році).
На адресу моєї електронної пошти, та й на сторінку у Фейсбуці надійшло немало вітань, подяк, але хочу процитувати лист Василя Головецького, написаний у День святої Покрови, що стане своєрідним підсумком усього дійства, котре відбулося, незважаючи ні на ганебний напад росії на Україну, ні на обстріли й часті сирени, ні на чиновницькі перешкоди. Культурний фронт діє. Слово – це теж зброя!
Василь ГОЛОВЕЦЬКИЙ: «Серед багатьох свят, які щороку відзначаються в Житомирській області, особливе місце посідає свято «Просто на Покрову» на Коростенщині. Воно належить до розряду тих небагатьох неформальних свят, які особливо шановані людьми, і вже давно вийшло за стартові межі літературно-мистецького дійства.
Треба глянути правді в очі: у Коростені свято «Просто на Покрову» вже багато років тримається на дивовижному ентузіазмі та напористості відомого дитячого письменника, заслуженого журналіста України, керівника газети «Вечірній Коростень» Віктора Васильчука. Саме він свого часу був його ініціатором і відтоді наполегливо, незважаючи ні на що, проводить його щороку у жовтні, у світлий православний День Покрови Пресвятої Богородиці. Для цього Віктор Борисович не шкодує власного здоров’я, зусиль і часу, а нерідко – і власних коштів (хоча у журналістів вони, як відомо, далеко не олігархівські!). Використовує для проведення дійства справді на високому рівні свої неординарні організаторські здібності і комунікаційний талант, а також свої широкі міжнародні зв’язки, які сягають Франції і Польщі. Засвідчую це, як учасник не одного свята «Просто на Покрову», бо ж неодноразово чув від його титулованих гостей вдячні відгуки: «Як же я міг не приїхати, якщо мене запросив у Коростень сам Васильчук!»
Здавалося б, місцева влада повинна тільки радіти такому потужному «позаштатному» працівнику, який добровільно (!) звалив на себе Сізіфів труд з проведення так потрібного людям свята! А заодно й допомогти йому тим, чим, власне, і повинна займатися у таких випадках: організаційно, технічно і, звісно, фінансово, долучаючи до свята як бюджетні кошти, так і ресурси місцевих благодійників. Але… На жаль, так виходило, наскільки мені відомо, далеко не завжди. Та й цієї фронтової осені фактичним організатором народного свята на Коростенщині знову став… Віктор Васильчук!
Не хотілося б заглиблюватися у цю болісну для мене (і не тільки) тему саме в День Покрови. Хочу лише подякувати моєму давньому другу Віктору за те, що він вперто не здається, демонструючи виняткову силу волі і потрясаючу націленість на кінцевий результат. Як на мене, оце і є отой справжній, а не показний патріотизм, який так потрібен нам усім та Україні сьогодні для перемоги над осатанілими російськими окупантами.
І щиро бажаючи йому, всім коростенцям, учасникам і гостям свята доброго здоров’я і надійного захисту Божої Матері, додам ще й таке: «Друже, тримайся! Разом переможемо!».
Що ж… Дякую, друже, тобі! Дякую усім, хто долучився до проведення свята, дякую спонсорам, колегам, усім учасникам свята. Впевнений, перемога над рашистами буде, і ми всі зустрінемося у жовтні 2023 року на древній землі Коростенщини! Тримаймося! Разом переможемо!
Віктор ВАСИЛЬЧУК.
Чільне фото: Віктор Васильчук і Василь Головецький