«Коновалець. Трагедія в документах»

“Українська літературна газета”, ч. 20 (338), 14 жовтня 2022

Життя полковника Євгена Коновальця, організатора і першого провідника Організації Українських Націоналістів, обірвалося 23 травня 1938 року. Це сталося в голландському Роттердамі. Причина смерті – вибух бомби, яку підсунув йому швидше за все під виглядом пакунка з книжками невстановлений агент совєтських спецслужб. Пізніше в межах спецоперації з дезінформації виконавцем теракту московське КГБ “призначило” агента совєтських спецслужб П.Судоплатова. І подано це у формі псевдоспогадів у записах сина кагебіста та під контролем і з дозволу Москви («Спецоперации. Лубянка и Кремль. 1930-1950 годы», 1997 р.). На перший погляд, їм вдалося переконати, що саме “героєм” був П. Судоплатов. Але жодного документа Москва не опублікувала — жодного, а пропонує вірити своїй дезінформації.

Час минає і завдяки зусиллям дослідників нам стали доступні нові документи, які не дають відповіді на всі запитання, але дають надію, що правда усе ж буде нам відома. Зазначимо, що все буде з’ясоване остаточно тоді, коли стануть приступними архіви КГБ. Це ще попереду.

Про які нові документи йдеться, про що мова взагалі? До друку підготовлено (упорядники О.Кучерук і Ю. Черченко шукають видавця) кількасотсторінковий збірник документів, усі документи публікуються вперше.

Документальному блокові передує  ґрунтовна аналітична стаття авторства М. Ковальчука, О. Кучерука та Ю. Черченка.

Перша частина – це велика кримінальна справа роттердамської поліції 1938 року (у перекладі з нідерландської  Я. Довгополого), друга — матеріали комісії ОУН, яка розслідувала вбивство Голови ПУН, її робота тривала не один рік (Архів ОУН у Києві), і третя — це листування Є. Коновальця з таємними агентами совєтських спецслужб, що видавали себе за представників націоналістичного підпілля в УСРСР П. Судорлатовим, К. Полуведьком та окремими діячами ОУН (Архів ОУН у Києві).

Тексти документів – з коментарями і примітками; додано гео­графічний та іменний покажчик.

Збірник дозволить якщо не по-новому поглянути на події, то в поєднанні з відомими документами і матеріалами скласти реальне уявлення про трагічну сторінку в історії ОУН і взагалі в історії національно-визвольного руху України ХХ століття.

***

Пропонуємо до ознайомлення кілька уривків з документів.

Кримінальна справа роттердамської поліції носить назву: “Звіт у справі вбивства (замаху) Є. Коновальця, скоєного в понеділок 23 травня 1938 року на обвідному каналі Коолсінґел в Роттердамі можливо особою, яка називає себе Валюх або Велмуд”. (Валюх і Велмуд псевдоніми А. Судоплатова, який використовували ОУН).

МІСЦЕ ЗЛОЧИНУ

В понеділок, 23 травня 1938 року, близько 12.14, в будівлі Головного бюро Роттердамської поліції відчули струс наче від якогось вибуху. Разом з комісаром поліції Й. П. Рошбахом я, Паул Вілке Схумакер, інспектор Роттердамської поліції, негайно пішов до обвідного каналу Коолсінґел в Роттердамі, звідки, як можна було гадати, долинув звук і одразу поширилися чутки про те, що стався вибух.

З’ясувалося, що вибух, походження якого наразі не було зрозумілим, стався на Коолсінґел приблизно перед кінотеатром «Люм’єр», що в будинку 83 у бік будівлі фірми «Кон і Фердонк» (під номером 79); (будинку під номером 81 немає). Місце це знаходиться приблизно в 250 метрах по прямій від Головного бюро [поліції Роттердаму]. Додамо, що ці будівлі навпроти Головної пошти і в декількох десятках метрів від бокової вулиці Коолсінґела – Арт фан Нестстраат, на розі якої розташований готель і кафе «Атланта».

ТІЛО

Біля тротуару на західному боці проїзної частини лежало дбайливо накрите жахливо знівечене тіло невідомого чоловіка, живіт якого майже повністю і все стегно лівої ноги були відсутні. Посеред проїзної частини дороги лежала частина нутрощів. Медична служба перевезла тіло до лікарні на Коолсінґел1 під контролем поліції.

РОЗСЛІДУВАННЯ В ГОТЕЛІ «ЦЕНТРАЛ»

Пополудні я разом зі своїм колегою Йоганісом Пітером Бонтенбалом, інспектором поліції Роттердаму, пішов до готелю «Централ» на Крюскаде, який знаходиться приблизно в 5 хвилинах ходьби від місця вибуху.

Там у присутності сина власника готелю Філіпсена швейцар Гюго Галінга, 53 роки, який мешкає на вулиці Віллем Бойтенвехстраат 214, повідомив, що готельна картка під № 3 була видана вранці чужинцеві, який по пред’явленні паспорта на прізвище Новак поселився в готелі «Централ». Свідок Галінг розпізнав за паспортним фото особу, яка поселилася в кімнаті 104 на одну ніч з 23 на 24 травня 1938 року з можливим продовженням терміну проживання.

Ми розпочали обстеження готельної кімнати. На тумбочці стояли туалетні предмети; на нічному столику розп’яття, будильник; в шафі для одягу висіли два костюми і накидка. Були ще дві валізи – велика і мала, обидві з одягом, далі друкарська машина (так звана портативна) з російськими, у всякому випадку не латинськими літерами”.

***

Уривок з показів секретаря Є. Коновальця Я. Барановського роттердамській поліції від 25 травня 1938 року:

“Під час одного із щоденних допитів Барановський висловив припущення, що це був досконало виважений замах, заздалегідь підготовлений так званим східно-українцем, який міг прибути до Нідерландів на радянсько-російському кораблі. Незважаючи на те, що він висловив це як припущення, було тим не менше перевірено, чи не знаходилися в день замаху в роттердамському порту радянські кораблі. Тоді з’ясувалося, що радянський пароплав «Менжинський», прибувши порожняком з Антверпена, став у суботу 21 травня 1938 (тобто два дні перед замахом) коло 12.30 в роттердамському порті Мерве на причалі лоцмана швидкої відправки, а з 23 на 24, завантаживши штучний товар, відбув в напрямку Ленінграда без заходу в інші порти. Барановський тут пригадав прізвище Валюх.

***

Тепер кілька уривків з розділу “Документи комісії ОУН з розслідування справи загибелі Євгена Коновальця”.

Як відбувалася одна з попередніх зустрічей Є. Коновальця з П. Судоплатовим у Роттердамі, у лютому 1939 р., говориться в документі з назвою “Звіт Ярослава Чемеринського  від 15 лютого 1939 р.».

“При найблищій зустрічі Вельмуд (організаційне псевдо П. Судоплатова) запропонував пройтись по місту. Я відмовляв від того та твердив, що найбільш конспіративно все ж таки сидіти в льокалі, а не швендятися по вулицях. Ведьмуд не давав себе переконати. Настоював на тому тим більше, що може це його остання зустріч, бо мабуть корабель від’їде, а він має ще з Вождем говорити. Вождь радить мені остати в кав’ярні, а він піде трохи з Вельмудом. Я не погоджувався на це, мотивуючи, що мені краще самому піти. На ділі мене затривожила охота Вождя йти пізним вечером (год. 21) сам на сам з Вельмудом на прохід, а бачив я, що Вождь настоював радо на тому. Вельмуд «конспіративно» вивів нас, йдучи другим буком вулиці вздовж каналу, на передмістя. Поведінка Вельмуда непокоїла мене. В кінці ми вже зустрілися з Вельмудом. Вождь хотів говорити в чотири очі з ним, тому я йшов п’ять кроків позаду. Так ходили ми около півгодини. Вождь виявив охоту піти до якоїсь кнайпи, щоб загрітися. Ми пішли та замовили чай. Випивши його, Вождь, на пропозицію Вельмуда, вийшов ще пройтись, а я, на доручення Вождя, мав остати. За десять, п’ятнадцять минут обіцяли вернутися, як казав Вождь. Вони скоро вийшли, а я остав, читав часописи і ждав. Ждав п’ять, десять хвилин, дальше півгодини, годину. Вони не повертали. Я неспокійний до божевілля. Виходжу на вулицю, ні живої душі, темно, зимний морський вітер. Зовсім безрадний, а в душі неспокійний, майже певний що щось сталось. Розраджує мене думка, що може Вождь пішов до готелю спати, певний, що я так довго не ждатиму. Господар збирається зачиняти льокаль, я буду змушений відійти, дванадцята година надходить. Нараз відчиняються двері, і входять вони обидва. Скоро разом виходимо з льокалю. Бачу, що Вождь ще не докінчив балачки, бо просить, щоб я ще остав позаду. Мені це все неясне, але по тому напруженні нервів успокоює мене та обставина, що все в порядку. Приходимо до міста. Вельмуд прощається, умовляється на наступний день і таксівкою від’їжджає до пристані”.

***

Формальностями і з похороном Є. Коновальця (користувався литовським паспортом) на міському кладовищі в Роттердамі піклувався литовський консул Р. Пенн. У листі Р. Пенна до члена ПУН М. Селешка від 29 листопада 1938 р. йшлося про повернення консульству литовського паспорта Є. Коновальця: “Як вам відомо, він мав литовський паспорт, і я тиждень тому запитував у пані Федак, чи можливе було, що померлий, відвідуючи Роттердам, мав при собі паспорт, вона відповіла, що це не так. Цей паспорт мусить знаходитись поміж паперами, і цим листом ласкаво прошу зробити усе можливе, щоб найти паспорт і вислати його в Роттердам. Я був би вам дуже зо­бов’я­заний, якби ви цю справу терміново полагодили і повідомили мені результат. Виключається, щоб цей паспорт був би загублений і він мусить ще між паперами находитись”. Додамо, шо паспорт так і не було повернуто до консульства, він довший час зберігався в Архіві ОУН у Києві, останні роки експонувався у київському “Музеї Української революції 1917-1921 років”.

***

Звіт Олега Кандиби-Ольжича (Свєнціцький) від 31.04.1939р.: “Десь в травні 1935 р. викликав мене Ярослав Барановський до Відня на Побачення з Вождем. При стрічі в кав’ярні сказав мені між іншим Вождь, що тут є людина зі Східних Земель, і Він хоче, щоб я з нею побачився і поговорив у своїй ділянці.

До ресторації, де ми пішли обідати, приведено за якийсь час молодого чоловіка. Був це темний шатен, середнього росту, з подовгастим правильним обличчям. Говорив він з деякою московською інтонацією, як говорять напр[иклад] спікери київського радія. Імена, якими його називано пізніше, були Норберт, Вельмуд, Михайло. Як я чув, мав він бути цікавий на побачення зі мною… Між іншим мав я тоді з ним дискусію на тему прямої акції в СССР. Він її поборював, кажучи, що в тих умовинах вона нічого не говорила б. Мовляв, забивають багато малих людей, це звичайне явище. Його становище видавалось мені нереволюційним і при тім дуже неясно обґрунтованим. Про свої тодішні пізніші вражіння я говорив Вождеві. Він казав, що люде зі СУЗ мають специфічний підхід”.

***

Враження Р. Сушка від контактів з П.Судоплатовим подано у його звіті від 5 травня 1939 р.: “Інтелектуально він був не високого стажу. Зато пильно вчивсь із доставленої йому літератури. «Розбудова Нації» була йому надто зависока, тематикою і стилем. Зате його політшкола, що характер давала, була на мою думку дуже висока. Був дуже амбітний й впертий. Часом аж до смішного боронив в «дебатах» свойого становища, а потім признававсь, що це таке виховання, що не може здавати позицій перед конверзантом, хоч би це було й проти переконання. Бо одна річ признати чужу думку в душі, а друга піддатись «чужим» аргументам”.

***

Наведемо кілька уривків з листування розділу “Листи”.

Агент П. Судоплатов, якому вдалося втертися у довір’я до Є. Коновальця та інших, подавав фальшиві інформації, переконуючи про існування націоналістичного підпілля в УСРР.  Член ПУН Д. Андрієвський пише до П.Судоплатова чергового листа, де обговорює стан “підпілля” в УСРР : “Так або инакше, хотів би знати вашу думку, чи не є на часі дати зрозуміти вуйкові (керівник підпілля ОУН в УСРР – ред), що покладайтеся лише на себе. Більше того, чи не є вказаним звернути увагу, аби не ризикували без потреби. В останніх листах вуйко згадує про деякі заходи, які дотикають згаданих осіб (партійного керівництва УСРР – ред.). Боюся, що ті заходи не дадуть жадних наслідків, хіба що поставлять під загрозу вуйка і инших. Зрештою, як бути надалі і в більшому масштабі? Співпраця з двох боків повинна бути, але межи ким і ким? Про се все нам треба буде роздумати і порозумітися, доки ми з Вами можем списуватись. А для того я мусів би подати Вам великий матеріал, з якого Ви би могли переконатися про оправданість моїх позицій. Але се не є легким”.

***

Таємний совєтський агент В.Лебедь-Хомяк намагався внести деструкцію в роботу ОУН і зокрема ПУН, поширював  чутки тощо. Так, він розповів Голові ПУН, що проти нього група “молоді” в Берліні плете змову. Є.Коновалець 11 лютого 1936 р. відповідає йому листовно: “За листа дякую. Більше обширно писатиму Вам у понеділок. Сьогодні хочу Вас спитати тільки, чи й що зо справ, про які ми з Вами балакали, переказували Ви кому-небудь в Берліні? Річ у тому, що Ви приміром мені самому були заявили, що згадали Іртену (псевдо Івана Габрусевича — ред.). Розуміється, що це нестрашне. Але я хочу ще від Вас знати безпосередньо все, щоби, коли би щось вийшло, бути зорієнтованим, хто й ще про що був поінформований. Прошу потрібні інформації мені по змозі зараз переслати”.

***

1 січня 1938 р. Є. Коновальцеві надійшов лист від іншого совєтського агента – К. Полуведька, що перебував у Фінляндії, де той пише у виразно фальшивому тоні: “маю від Вождя наказ і виконаю його… Ще раз глибоко вдячний Вам за Ваше довір’я, як і рішення допомогти мені стати до живої праці. Прошу повірити, що я докладу всіх зусиль, щоб працею виправдати Ваше високе довір’я”. І далі підігрує: “У відповідь на Ваше запитання: «чи можна мати надію, що згодом вдасться нам створити там (тобто у Фінляндії — О.К.) базу і проект для випаду проти червоних», відповідь виникає сама з себе: безперечно, бо там є всі умови для того”. А закінчує “Ну, бувайте здорові. Бажаю добра і радостей. Слава Україні! Вождеві Слава!”.

Підготував Олександр Кучерук

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/