- ЧОМУ В УКРАЇНІ НЕ УВІКОВІЧНЕНА ПАМ’ЯТЬ ПРО БАТЬКА ІСТОРІЇ?
“Батько історії” Геродот (Ηροδοτος) був родом з Галікарнасу, жив у 484 – 424 роки до нової доби. Його ім’я має в основі грецьке слово “ηρι” /eri/ – рано, а “-δοτος” означає “давати, дарувати”. “Ηρι=γενεια” – “рано народжувана”, як іменник – “Ηως” /Eos, Ios/ – Ранкова заграва.
В козацькій лексиці Ранкова заграва (перед сходом сонця) названа “Козача Лопань” (прусське “lope” – палати, горіти), “Пірятин” (грецьке “πυρ”, “πυρα” — вогонь, палати), “Лугань” (фризьке log, loug – горіння, палати), “Донець” (англійське “dawn” /do;n/ – світло – “Світлодарівка”), а населення цього краю в “Слові о полку Ігоревім” назване на основі латині “uro” – “урими”, синонім цієї назви на основі грецької мови – “пірятинці” (латинь “uro” – палю, заграва палає; “урими”, “пірятинці” – “огнищани”).
Образні назви Ранкової зорі широко вживаються в топоніміці різних країн. Східні землі України – Світловщина, тут як сказано в “Слові о полку Ігоревім” – “солов’ї веселим співом Ранок зустрічають”. В Глухові (тут гра слів: німецьке “глухий” – “Taube”,як і “Голуб”, птаха ранку), в Анастасіївському Храмі, колись лунали ранкові дзвони, відбувалася Вранішня молитва (грецьке `αναστασις` – “Εως” – Воздвиження Сонця над Україною).Так само й назва ріки “Сіверський Донець” означає “Ранкове світло” (старовинне “Сіва” – “Схід”, а в англійській мові “dawn” /do:n/ – зблиск світла, світанок). Сіверський Донець у Геродота названий “Сіргіс” (латинь siriasis – горіння, палання). Притока ріки Оскол Убля має в основ своєїі назви арійське “ubba” – вогонь (πιρα). Аналогічне значення має топонім “Таганрог” (“tago rogus” – небесне сяйво, блискавка).
- НАЙБІЛЬШЕ УКРАЇНЦІ ШАНУЮТЬ ДЕРЖАВНУ БОГОМАТІР
Цитата з “Історії” Геродота (книга IV , § 52): “Третя ріка, Гіпаніс, випливає (так само) зі Скіфії і пливе з великого озера. Довкруг того озера пасуться дикі коні білої масті (білі коні – коні Аполона – автор) . Це озеро цілком правильно називається “Матір’ю Гіпаніса” (грецькою – “Τεωφυλιμνη” – озеро Богородиці; поряд – Теофіполіс – автор), (бо) він із нього випливає. Звідти пливе ріка Гіпаніс протягом п’яти днів шляху ще мілка і солодка, а наступних чотири дні шляху аж до моря дуже гірка, бо до нього впадає гірка річка. Вона настільки гірка, що хоч і мала собою, але її домішок дуже значний в Гіпанісі – великій річці. Ця ріка пливе на межі скіфів-орачів (полян) і алізонів. Річка і той край, звідки вона витікає, називається по-скіфськи Ексампаіс, а грецькою – Святі Дороги. Під кінець свого бігу, біля краю алізонів, сходяться Тірас і Гіпаніс, а звідти (ріки) розходяться й течуть нарізно, лишаючи посередині широкий простір”.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Зразу зазначимо, що примітка Геродота, про те, що землю між Бугом і Дніпром ‘Ексампаїс’ греки називали “Святі дороги” (Sacra via, Hiera odos, Sacrilegus, Sacrilegium, Hierosulos, Sacriportus, Hieros limen). Грецька назва не є тотожнім перекладом назви “Ексампаїс”, а є назвою, яку греки могли вживати по відношенню до Ольвії, поширюючи її на всю Україну (Скіфію).
Цей факт можна пояснити іншим прикладом: в Австрії і Німеччині місто Львів називалося “Лемберг”, що не тотожно назві “Львів”. Але обидві ці назви присвячені одній богині – Молитви: назва-композит “Лемберг” утворена від грецького слова “λημ” (λημα) – воля, як молитва, як і назва “Львів” присвячена “леву”, як атрибуту Артеміди. Те ж саме можна сказати про грецьку назву “Святі дороги”, яка не тулиться ані до назви “Ексампаїс”, ані до назви ріки “Синюха”. Але, “не тулиться” як прямий переклад. Зате, образ “Святі дороги” належить (вказує) образу Провідної зорі, як Державної Богоматері.
Звернімось до назви ріки, яку Геродот вжив по відношенню до ріки Синюхи – “Ексампаіс”. У назві ріки Синюха вжитий композит двох грецьких слів “συν + εχω”(“Συνεχα”), що перекладається значенням “Βασυλεια”, – “Держава”, або значенням “Ουκρανια” – Держава, Метрополія. Щоб академікам в галузях історії і філології було зрозуміло, що це саме так, у верхів’ях ріки Синюхи зберігається ще одна назва – “Медвин” – яка утворена на основі грецької мови “μεδω”, “μεδων”- правити, царствувати (μεδεουσα- цариця). У верхів’ях Бугу знаходиться ще одна назва, яка присвячена державності України – місто Базалія, яке раніше мало назву “Базилея” – Держава. В старожитній Україні всі назви рік були присвячені богам. “Державою” називали богиню Провідної зорі – Гестію (в “Слові о полку Ігоревім” богиня названа “Комонь” у значенні англійського “Common” – Єднаюча зоря) – Свята Богородиця Пірогоща, як творець блискавки і берегиня домашнього вогню. Назва “Святі дороги” присвячена Одигітрії (Провідній зорі), а тому й назва “Синюха” – “Єднаюча” (Гуртуюча, Спільна) – це присвята образу Державної богині у назві “Україна”. Тим самим, як Геродот, так і давні греки свідомо називали Україну “Святі дороги”, щоб підкреслити твердження, що “скіфи найбільше шанували Гестію” – Державну Богоматір: Україну. Саме цей факт стверджується в “Слові о полку Ігоревім” – “Ігор йде по Боричеву до Святої Богородиці Пірогощі України ради (заради – автор)”
Разом з тим, народ єднає рідна Земля. Тому грецьке “Συνεχα” у назві ріки “Синюха” несе у собі присвяту Землі-матері. Справа в Синюху тече притока Куниля (Мисла), перейменована на “Гнилий Тікич”, а зліва – притока Вись, як Вишня богиня (богиня Провідної зорі). Разом ці три назви творять Тризуб. До речі, у Влесовій книзі названі імена трьох дочок Богумира і його дружини на ім’я Слава: “Скрева”, або Божена (шведською “kräva” – просити, а тому її ім’я присвячене богині молитви), “Древа” – Буковина (бук – атрибут богині Провідної зорі) і “Полева”, названа від грецького слова “πολευω” – жити, мешкати, поратися, орати землю (ім’я присвячене богині Землі). Кмітливий читач сам зробить висновок з цих імен і зверне свою увагу на назви трьох старовинних міст біля русла ріки Рода (нині – Рось): Юріїв (Щек), Богуслав (віщий Хорів), Родень (Кий). Четверта назва – Корсунь – місто сестри Либеді.
Що до перекладів назв. Сучасний читач, не завжди обізнаний з догматикою письменства в прадавні віки, може й не знати, чому єгипетська цариця мала грецьке ім’я “Клеопатра” (в перекладі на українську мову – “Родослава”) і чому єгипетські фараони мали ім’я “Рамзес”, яке відлунює у назві дуже гарного баварського містечка “Рамзау”, та чому донька вождя хаттів на ймення “Укромир” мала ім’я “Рама”.
Не потрібно дивуватись й тому факту, що в “Історії” Геродота (IV книга “Мельпомена”, §§ 33, 34, 35) “гіперборейські” дівчата мають грецькі і латинські імена – Арга, Опіс, Лаодіка, Гіпероха, Опія, як і чоловічі імена утворені на грецькій і латинській основі: Анахарсіс, Скіл, Спаргапіф, Аріапіф, Орік. Так само утворені імена перших трьох братів-скіфів та назви їхніх родів (у Геродота брати названі як Ліпоксай, Арпоксай, Колаксай; у греків – Агафірс, Скіф, Гелон, в “Повісті временних літ” – Щек, Хорів і Кий; чотири роди братів названі “паралати”, “авхати”, “траспії” і “катіари”). Для пошуку автохтонних імен і назв всі приведені в “Історії” Геродота назви потрібно перекладати зворотно, тобто, повернути їм первісні значення.
Йосип Флавій, автор “Юдейських старожитностей”, пояснює факт погречення назв та імен “модою, яку ввели греки”. Та й нині, коли ви скажете, що свій вихідний плануєте провести у “Відні”, то не всякий пострадянський академік знатиме, що таке “Відень”. З одного боку іспанською “vida” – життя, а на думку українців назва “Відень” нагадує про “Народження дня”, як і ріка “Дунай” має значення “Східний” (на латиниці назва записується “Donau” – від англійського “dawn” /do:n/ – світанок, або, як Дунай названий в “Історії” Геродота, “Істер” – Східний, Ранковий; “Easter” – “Східний”).
Бог ранку в українській міфології називається Світовид, або Світовіт (“vida”, “vita” – життя), а в західноєвропейській міфології – “Урим” (“Народжуючий день”). Батько історії Геродот назвав бога ранку “Сіргіс” від латині “siriasis” – запалювати, палити, горіння (Ранкової зорі – заграви). Латинізованим Іменем бога ранку “Сіргіс” у Геродота названа ріка Сіверський Донець (“siva” – схід) – Світлодаруючий (“Народжуючий день”). Сіверський Донець – Східний Буг (Бог), ріка, яка розпалює Світанок над землею України. Тому сіверяни в “Слові о полку Ігоревім” названі “урими” – пірятинці, огнищани (“Се урими кричать під шаблями, а Володимир під ранами”).
Отже, назва “Україна” вперше засвідчена в “Історії” Геродота, а саме, – у 444 році до нової доби, коли Геродот читав свою “Історію” перед греками в Афінах. А тому українці мають незаперечне право відзначити 2465-річчя першої писемно зафіксованої назви “Україна”, в перекладі-поясненні батька історії: “Ексампаїс” (pais, pays – країна, вітчизна, рідна земля, а “eksam”, як аорист від “αγω”, або від “εχω” (ηξω), чи як прийменник від “ηκω” (ηξω-) дають композиту назву “Україна”, як “Метрополія” (головна частина країни), або значення “Рідна земля” – “Україна” (грецьке “Πολιας” – головна частина країни, рідна земля).
Важливо зазначити, що назва “Україна” могла бути утворена як на основі української мови, і в даному разі в назві можна виділити прийменник “У-” (В-) та іменник “країна”, так і на основі грецької мови – Ουκρανια, Ουκραїνα – де присутні префікс “ου” і дієслово “κραινω” (коротка форма – “κρανω”) – головувати, вершити, правити, урядувати. Як би там не було, але назва Метрополії, як правило, шириться на всю країну від Сяну до Дону. Не забуваймо, однак – назва “Скіфія” так само передає значення назви “Україна”, але на латинській основі. Пояснити цей факт можна тим, що правителем всієї країни став Колаксай, його рід “паралати” названий “метропольним” (“para latus” – ”Рідна країна” – так у Геродота), а греки назвали правителем країни брата по імені “Скіф”, як і його рід названий “скіфи” (скіфи-орачі і скіфи-хлібороби). Основою назви “Скіфія” слугує латинь “scio” – знати, відати, приймати рішення, ухвалювати рішення (Ουκκραινα, Ουκρανια – Держава, Базилея).
Не всі читачі мають в своїх бібліотеках словники старогрецької мови, а тому скористаємось “Греческо-русскім словарем”, укладеним А. Д. Вейсманом і виданим в С-Петербурзі у 1899 році самим укладачем. Словник А. Вейсмана надзвичайно досконале видання. В Словнику можна знайти наведені тут пояснення до назв Ексампаїс, Україна, Оукранія, Медвин, а в Лексиконі Єпіфанія Славинецького та Арсенія Корецького-Сатановського, виданого у XVI сторіччі, можна знайти пояснення латинської основи назви “Скіфія” та слова “країна”. Не лінуймося дбати про історію Рідної України!
Оксентій Онопенко
Відень. Австрія