«Сталося те, що мало статися», – так прокоментував у фейсбуці голова ОУН Богдан Червак Указ Президента України Володимира Зеленського про присвоєння Мирославу Симчичу-Кривоносу, українському військовому та громадському діячеві, сотенному Березівської сотні УПА, яка виграла вікопомний бій під присілком Рушір з переважаючими в кілька разів енкаведистами, що поспішали до Космача на виручку оточеної трьома куренями УПА каральної дивізії енкаведистів під орудою героя совітського союзу (за депортацію кримських татар), генерала Н.Дергачова, політв’язневі (32,5 років був в’язнем совєтських концтаборів і тюрем ), кавалерові орденів «Свободи», «За заслуги», почесному громадянинові Коломиї і Львова звання Героя України. З часу повернення Симчича-Кривоноса з ув’язнення в середині 90-х років минулого століття громадські та політичні організації часто звертались до чинних Президентів України із зверненнями присвоїти Мирославу Симчичу-Кривоносу звання Героя України. Та чомусь не виходило…Аж поки не вдарила повномасштабна війна москалів проти України, яку можна буде виграти тільки завдяки мобілізації всіх національних, патріотичних і партнерських закордонних сил майже всіх цивілізованих країн світу. Добре, що цю істину збагнув Президент України Володимир Зеленський і 14 жовтня в День Покрови, заснування Козацтва, Збройних Сил України і 80-ти річчя створення УПА підписав довгоочікуваний Указ. Справедливість восторжествувала! Тож пропоную читачам уривок з моєї книги «Скеля Українського Духу».
Микола Зеновій Симчич
ЧИН СВЯТА ГЕРОЇВ
На свято Героїв у нашому рідному селі Середній Березів, що на Косіввщині, нас двоє (я, М.З.Симчич, автор цих рядків і Микола Сулятицький, голова Івано-Франківської обласної ОУН) поспішали з доброю звісткою: вчора 21 травня 2016 року в Києві делегати ХХІ-го Великого Збору Українських Націоналістів (ВЗУН), до числа яких належимо і ми, одноголосно прийняли рішення про подання до Президента України Петра Порошенка, Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України кандидатури 94 річного сотенного УПА Мирослава Симчича-Кривоноса на присвоєння йому звання Героя України. Ми з Миколою виступили на ВЗУНі і переконали делегатів, що Кривоноса вже декілька разів висували на цю найвищу нагороду нашої держави, але якось так виходило, що людям, які не тільки не боролись за незалежність України, але й розкрадали її, улесливо прислуговували своїм мистецтвом ворожій державі, підписували з ворогами згубні угоди, приміром, про продовження перебування російського флоту на українській території, тобто заохочували московських агресорів до нападу на нашу державу, отже таким одіозним фігурам звання Героя присвоїли, як кажуть москалі, «легко», а легендарному сотенному УПА Мирославу Симчичу-Кривоносу не присвоїли. Це була стратегічна помилка.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
В 1948 році Симчич-Кривоніс разом із другом Томичем-«Чернецем» попали у «пастку»: їх оточили у хаті, де вони перебували. Зав’язався бій, що тривав понад 10 годин. Чернеця тяжко поранили, хату підпалили, але Кривоніс продовжував відстрілюватись, поки не втратив свідомість від диму палаючої хати. Енкаведисти їх витягли, пов’язали і відвезли до Яблунова, де після катувань Чернець помер, а напівживого Кривоноса відвезли до Станіслава (нині Івано-Франківськ). На допиті слідчий бив Кривоноса кулаками і ногами, тому Кривоніс спитав його: хіба можна бити військовополонених? Слідчий відповів, що можна. Тоді Кривоніс затопив слідчому кулаком по пиці з такою силою, що той, падаючи, перевернув два столи. За це Кривоноса били залізними прутами так, що все тіло почорніло, але він вижив і не спокусився на сите життя за зраду побратимів. Кривоноса запроторили на 32,5 років у сибірські ГУЛАГи, але завдяки Божому провидінню він вижив і в Незалежній Україні повернувся в рідні краї. В одному з листів до моєї мами, Царство їй небесне, Симчич (д.ф. Клим’юк) Параски Михайлівни, зв’язкової Березівської сотні УПА, псевдо Женя, Кривоніс написав, що УПА не оголошувала демобілізації, а, значить ми пожиттєво у бойовому строю борців за волю України. Мама нам доповнювала, що боротись потрібно не тільки зброєю, але, передусім розумом, досвідом і підтримкою цивілізованого вільного світу.
Після освячення, спорудженого на кошти Березівської громади хреста воїнам Збройних Сил України, Національної гвардії, воїнам-добровольцям, які загинули в боях з московськими окупантами на Сході України, ведучий свята, колишній голова місцевої сільради Святослав Перцович виголосив змістовну промову, в якій назвав імена не тільки полеглих березунів-воїнів УПА, але й 15 воюючих нині і 2-х загиблих в зоні АТО молодих березунів. Війна не за Порошенка, не за Гройсмана, = наголосив С.Перцович.= Ця війна за нас, за майбутнє наших дітей та внуків, за Українську Самостійну Соборну Українську Державу. Дехто питає наших захисників: «За що воюєте»? Вони відповідають: «Коли припинимо воювати, тоді зрозумієте за що ми тепер воюємо». Якби не наші волонтери, яким особлива шана, якби не масова підтримка свідомого населення України, якби не підтримка Європи та Америки, то московська орда «розкошувала» б по всій Україні.
Під час мого М.З.Симчича виступу, в якому я розповів про рішення ХХІ-го ВЗУНу подати кандидатуру Мирослава Симчича-Кривоноса на присвоєння йому звання Героя України, появився і сам Кривоніс. Тому я звернувся до учасників віча привітати Народного Героя трикратним козацьким «Слава! Слава! Слава!», яким, до речі, Сотня Кривоноса закінчила Рушірський бій. Кривоніс відповів: «Слава Господу Богу! Слава Україні»! Учасники віча одностайно підтримали рішення ХХІ-го ВЗУНу і запросили Кривоноса на святковий бенкет на честь свята Героїв. Після закінчення віча ми з Миколою Сулятицьким роздали присутнім, переважно воякам Братства ОУН УПА і учасникам бойових дій АТО, наші подарунки від ХХІ-го ВЗУНу: свіжі числа газети «Українське слово. Літаври». А Мирославу Симчичу-Кривоносу і Музеєві УПА, що успішно діє при місцевій середній школі (тепер ліцей), урочисто вручили книги «Україна = моє життя». Автор = славної пам’яті останній президент УНР в екзилі, голова ОУН, наш земляк з Русова, що на Снятинщині, Микола Плав’юк. Не дивлячись на відсутність на віче учнівської молоді, навіть тих учнів, яким було доручено стояти у почесній варті, над чим треба добряче задуматись дирекції школи і всьому вчительському колективу і їхнім кураторам на всіх рівнях, свято Героїв у Середньому Березові успішно виконало свій патріотичний чин. На віче я прочитав мій вірш «Кривоносові», написаний ще в 2008 році на відкриття у Коломиї пам’ятника Кривоносові, тож вважаю за доцільне запропонувати його моїм читачам і тепер, коли звершилась справедливість долі, і Симчичу-Кривоносу присвоєно звання Героя України.
КРИВОНОСОВІ
Уклін Тобі, безстрашний Кривоносе,
Ти пам’ятником став ще за життя.
Пливуть тумани на сумні покоси,
А Ти кладеш дорогу в майбуття.
Відлунює Твій голос у смереках,
І крізь роки клекоче скоростріл.
Ти щастя мав і близьке і далеке =
На ворога дивитись у приціл…
Карбує пам’ять історичні віхи:
І тих, хто є, і тих, кого нема.
Тож закарбуймо нині тут навіки
Березівської сотні імена.
Рушірський бій = цю пісню стоголосу
Веде Твоя поранена рука…
Цей пам’ятник не тільки Кривоносу,
Це = невмирущість славної УПА.
Пройшов Ти крізь катівні і ГУЛАГи,
Та не зламав присяги воякА,
Щоб гордо квітли України стяги,
Щоб не маліла наша толокА…
Але що сталось нині з рідним краєм?
Чом гори «лисі», землі хто «скупив»?
Що не здолали окупантів зграї,
Те гріш лукавий хижо докінчИв.
Вкраїну розкладають з середини…
Ми наче й незалежні, а проте,
Чужинська цвіль на кетягах калини,
Бур’ян чужинський серед нас росте.
У школі вчать, що слово «Україна»
Окраїну Росії означа…
Щоби забулись рабство і руїна,
Розтрощені голівки козачат…
Слизняк плюгавий мову українську
Бандьоровською злобно назива.
За юдин гріш, за похвалу ординську
Продасть і матір, поки ще жива.
В комп’ютерах свідомих патріотів
Обмазують опричницьким лайном,
А зрадників і холуїв-сексотів
Висовують прихованим гальмом.
Та є ще порох у порохівницях =
Грядуть Герої світлом маяка,
Вогнем Вкраїни сяють їхні лиця,
Ще знадобиться і Твоя рука…
Відродяться ще лицарі минулі
І світ пробудять від брехні і сну.
Не подолають ні кати, ні кулі
Державу, наче сонце осяйнУ.
Шикуйтесь, побратими Кривоноса,
До лав приймайте молодих борців.
Рушірська пісня лине стоголоса
Звитяги української творців.