Дмитро Шупта. «GENIUS NUDITATE», Київ «Укр СІЧ» – Чернівці «Букрек», 2022р.
Важко знайти українського поета, який так чи інакше не сказав би про Шевченка. Хтось віддає данину загальноприйнятому стереотипу сприйняття Генія, хтось плідно шукає свій шлях до його думок і натури. Саме останнє засвідчує збірка Дмитра Шупти «GENIUS NUDITATE», Київ «Укр СІЧ» – Чернівці «Букрек», 2022р. (Електронний варіант видання).
Кожен українець – від Батька Тараса. Бо возвеличив Великий Кобзар нас («малих отих рабів німих») і поставив на сторожі коло нас СЛОВО. Українське слово. Слово, що має неймовірну силу, довговічність і глибокий зміст. Тому автор цієї збірки слушно заявляє: «Перед лицем Великого Тараса в нас кожне слово граниться й душа».Принагідно варто зауважити, що у Дмитра Шупти, про якого, власне, і йдеться, увага і повага до Слова звучить повсякчас, а збірка «Золотоустий мед» цілком побудована на цьому мотиві.
З цим автором я познайомився у 2015 р. на Міжнародному традиційному Шевченківському святі, яке відбувалося на Чернігівщині. Брало у ньому участь чимало письменників і поетів з України та з-за кордону. Дмитро Романович не намагався привернути увагу до себе якимось чином – спічами, виступами чи навіть своїми книгами, як це дехто робив. Він більше спостерігав, прислухався, занотовував…
Згодом я дізнаюся, що це неабиякого лету людина. Він не просто поет – він УКРАЇНЕЦЬ з великої літери. За свою громадянську та національну позицію, а саме «за український буржуазний націоналізм, зберігання вогнепальної зброї та арсеналів набоїв до неї радіостацій, іноземної валюти й зв’язки з Польською «Солідарністю» свого часу був ув’язнений комуністичною владою, колли зазнав фізичних і душевних московських катувань. Понад те, йому було заборонено займатися улюбленою професійною діяльністю – медичною, зокрема хірургічною практикою. Проте він не зламався. Творив, вів дослідницьку роботу, «без надії» сподівався, що його праця не буде марною.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Неординарна цілеспрямована особистість! Відомий громадський діяч, активний учасник київських майданів і революцій, діяч УК ЧКВійська, волонтер. Сатирик. Знаний поет-пісняр. Має петичні видання для дітей.
Займається художнім перекладом. Основна нива його творчої діяльности –
Мариністика і козацька тематика. На сьогодні має понад сто видань.
За віком він значно старший – коли я появився на світ, він вже дебютував у пресі зі своїм першим поетичним твором.
Нас зблизив спільний інтерес до історії рідного народу, до його духовних начал. Він надзвичайно цікавився глибинною історією, тією, відгуки якої лиш ледь бринять у нашому слові, в наших літописах.
Дістатися забутого і втраченого він намагається через дослідження таких величних постатей як Г. Скоровода і Т. Шевченко. В особі Дмитра Шупти українська культура має не тільки поета філігранного поетичного висловлювання, але й сумлінного та прискіпливого дослідника, про що свідчить хоча б його наполегливе акцентування на тому, що Григорій Сковорода народився саме у Харсіках, Лубенського полку на Полтавщині, а не в Чорнухах. Дехто сьогодні може не надавати цьому значення, адже нині – це один населений пункт. А от для цього дослідника тут є принциповий момент, що диктується історичною достовірністю.
Лікуєм безпамʼять, а справа не в ліках
Й не в тому, хто в нас лікарі, вчителі…
Сковорода народився в Харсіках –
У Хорсовім Божім селі!
Отже ми маємо знати навіки,
Де джерело всенародне добра.
Є під Чорнухами славні Харсіки
Й Хорстиця – острів славетний Дніпра.
Саме так закарбував у одному зі своїх юначих віршів цей факт Д.Шупта.
А це багато що міняє, адже село це первинно називалося іменем Хорса – бога Сонця, тож Д. Шупта справедливо називає Сковороду «Князем світла».
Як відомо, «Князь світла» осяяв творчий шлях Т. Шевченка. Пам’ятаєте: «…та й куплю паперу аркуш. І зроблю маленьку книжечку. Хрестами і візерунками з квітками кругом листочки обведу. Та й списую Сковороду»?..
І не випадково майже водночас зі збіркою «Осягнення»( Сковороди) Дмитро Шупта видає збірку «GENIUS NUDITATE» («Оголений геній»), яку можна назвати аналогічно – «Осягнення Шевченка». І це справедливо.
…Головним сенсом людського існування філософ Григорій Сковорода вважав самопізнання. А самопізнатися ми можемо через пізнання своїх основ, Рідної Віри, наших Праотців, наших достойників.
Поет Д. Шупта нагадує про велич наших геніальних попередників, проникає в таїну містерій наших Праотців: «Блаженно сяє Сонця восьмеричність – Божественна небесна чистота»… Повертає забуті слова, як от «трай» (доля, успіх, удача, щастя), що, певно, походить від слова «рай». Бо повернути своє – дуже важлива й необхідна справа, адже українська мова це “Господа слово”, як писав Т. Шевченко. Ми вже сказали, що тема Слова одна з важливих у творчості поета. Я, як, мабуть, і кожен, хто читає Дмитра Шупту, не можу не звернути увагу на введення ним у свій поетичний лексикон слів забутих, пильно вилучених імперською цензурною практикою, а також, окрім того, поет збагачує українську мову своїми новотворами, наприклад, «світлочервін», «ніч місяцесерпна», «заглибіль», «силопихо» та афоризмами – «У світі без Вітчизни ми – без рук», «Хто мріє, той душею не старіє», «Волхви Ісуса першими вітали, щоб він ущент їх потім розгромив», «Все, що дається да́ром, то дарма»…
Книжка поезій «GENIUS NUDITATE» – це відчайдушне наближення осягнення Тараса. Відчайдушність цього пориву, як на мене, полягає в тому, що в його основі лежить діалог двох людських душ, позбавлений прагнення «заземлити» генія, але одночасно і позбавлення його образу пʼєдестальної статичности.
Сто сімдесят п’ять років тому, 09.06.1847 року, нашого Пророка, поета і художника московськими окупантами за любов до України було заслано в азійські несходимі пустелі у солдатчину – “під найсуворіший нагляд і з нелюдською царською забороною писати й малювати”.
Дмитро Шупта, не ігноруючи біоґрафічної канви, пунктирно намагається відстежувати, емоційно суб’єктивно переживаючи життя Шевченка на Аралі, а також у Закаспійській пустелі, поетично моделює переживання Великого засланця у далеких від улюбленої Вітчизни краях.
Загалом варто відзначити, що несподіване видання Дмитра Шупти вражає монументальністю свого задуму і майстерністю його втілення. Збірка потребує неодноразового прочитання. Позначена композиційною чіткістю, вона, разом з тим, варіює провідні мотиви самотности душі, бездушної жорстокости світу москальської неволі, одвічного пошуку гармонії, прагнення поета розказати себе світу й усвідомлення його печерної глухоти. Складаючись з низки циклів (розділів), збірка достатньо монолітна образом Шевченка, топосом шевченкових місць, але головне, мабуть, криється у її містичній назві. Спровокована одним з автопортретів Шевченка (про який свого часу слушно написав Григорій Грабович), вона сягає метафори присутности Генія у світі людей. Поетичне одкровення Шевченка, його «голою» Правдою не має часової прив’язки, кожним поколінням воно може сприйматися і духовно опрацьовуватись по-своєму. Зрозуміло, що видання визрівало і писалося не один рік. Але, звернена до історії, воно вражає своєю актуальністю не тільки в історичному чи в екзистенційному планах, але і з точки зору злободенности сьогоденної доби.
Навряд чи помилюсь, якщо скажу, що Дмитро Шупта один з тих культурних діячів, який передбачав неминучість зіткнення з московським кровожерним звіром, неминучість виконання українцями Шевченкового Заповіту та своєї історичної місії.
Сучасні технології вже допомогли вченим відновити голос поета, зробити з чорно-білих кольорові фото, на яких зафіксований наш Геній. Автор робить сміливу спробу проникнути в душу поета, в його думки.
Він справедливо зауважує, що «Світ завше й скрізь Великого Тараса сприймає недосяжно молодим». Бо він завжди актуальний і зрозумілий. І не тільки українцю. Ще на початку ХХІ століття англійська дослідниця А. Едвар та канадська лінгвістка М.Скрипник обґрунтували сітову велич Шевченка його культурною значимістю, бо саме з «Кобзарем» емігрувалили українці на нові заокеанські землі, саме Шевченкові стоїть по світу чи не найбільше пам’ятників.
Для нас, українців, Кобзар завжди на часі. А особливо сьогодні, коли вчергове, як пише Дмитро Шупта, «Москва нас перетрощує в руїни, всього живого Всесвіту гробар».
Але в нашій перемозі, в підтримці наших святих (серед яких і Тарас Шевченко) поет не сумнівається:
Від’ювілеємо, й високість синя,
Вогнем залита, справить парастас.
Де порятунок жертви й благостиня…
Із Кримом не відколеться Донбас.
Не розгребли смердюче баговиння?
Всі двісті літ – у гнівові Тарас.
Богиня – Мати – Слава – Берегиня
Святі – вони ж не полишають нас.
Чільне фото: Дмитро Шупта