“Українська літературна газета”, ч. 19 (337), 30 вересня 2022
* * *
Цим літом літа ніби й не було.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Були бої й була роса сльозою,
Роса, що залишилась молодою
Там, де димить розстріляне село.
Це літо навзнак впало на поріг
Добра і зла посеред дня і ночі.
У цього літа виплакані очі
І біль, і сум розтерзаних доріг.
Черва точила яблука в садах,
В Херсоні орк давився кавунами.
Ходив вогонь пшеничними ланами
І греблі рвав той, що наводить страх,
Той, що рашистів виб’є до ноги.
Хай десь отам смердять в своїх сибірах,–
Гвалтівники, злодюги і дебіли –
З степів народець й дикої тайги.
Минає літо… Ніби й не було
Ні солов’їв, ні ластівок на дроті…
Було це літо воїном на фронті,
Комусь печаллю, а комусь теплом,
Але усе ж це літечко було!
26.08.2022р.
* * *
Ніч важко й надривно дише,
А кулі назустріч роєм.
Я чув, як вмирає тиша
Напередодні бою.
Скрегочуть залізні зуби
Чужих нам, поганських танків.
Чекай мене, чуєш, люба,
Як сонце чекає ранку.
Я тут не один в окопі.
Плечем до плеча – ми сила!
За нами стоїть Європа.
Вкраїнським героям вірять.
Минуле не перепишеш
Чорнилами, навіть кров’ю.
…Так важко вмирає тиша
Перед останнім боєм.
11.08.2022р.
* * *
Не йди, дорого, там війна,
Там чорний вітер студить болем,
Снаряд там соняхам на полі
Красу розквітлу постинав.
А ген, дорого, на щоці
Лежить село, немов заснуле.
В його обпеченій руці
Іще гаряча вража куля.
Там, де обвуглені вози,
Вже не іржуть на місяць коні.
І тепле літечко холоне
На стежці згірклої сльози.
Не йди, дорого, там війна,–
На полі й рідному порозі…
Снаряди соняхам і досі
Розквітлі голови стина.
Війна…
29.07.2022р.
***
…Й метал стомився. Стихло лише,
А звечоріє, вдарять знов?
Із перебитих пальців вишень
Скрапа густа вишнева кров.
Упала хата на коліна
І Бога зве. Мигтить зоря…
Листком обпаленим калина
Сльозу на шибці витира.
Із поля – дим. Як біль, як мука.
Не може буть! Невже? Хіба?..
Село лама в безсиллі руки –
Горять хліба…
10.07.2022р.
* * *
Я бачив війну – не в кіно, насправжки.
Я плакав сльозами розбитого ранку.
І бачив, як вечір розп’яттям руки
Тишу за плечі обняв, як кохану.
Ця тиша – дарунок жорстоких боїв,
Які не змовкали, бува, й на хвилину.
Ця тиша, якою я вірш напоїв,
Щоб став, як солдат, він у стрій повносило.
Я словом – в атаку, бо слово – багнет.
У літ моїх вже натомилися ноги.
Якщо ти у свята і в будні поет,
То ним і лишайсь у годину тривоги.
Я тишу обняв, як кохану колись.
Ну як же надіявсь: обійми надовго.
Написаний вірш мій стояв і моливсь,
Очі зі мною піднявши до Бога.
15.03.2022р.
***
Улігся день. Вечірня гусне темінь
І гусне тиша. Мовби й не війна.
Але той зойк ранкової сирени
ЖалОм уп’явся в душу й не мина.
Бо вже було. Лише заплющу очі:
Кипить Десна і дибки стає міст.
Роздерло небо голубу сорочку:
Як вже націливсь, то стріляй, рашист!
Вседно зведешся ти у своїй люті,
Історія зітре навік сліди.
Нас Володимир вихрестив в Славуті,
В тобі ж і досі жовта кров орди.
Не жди прощення віковічний кате,
Імперські свої наміри облиш.
Ти завше був Іудою – не братом,
Який тримав за пазухою ніж.
Крихка ця тиша. Вечір. Гусне темінь,
Довкола літо, стигне дивина.
Зненацька зойк стривожений сирени…
Війна в нас, світе! Світоньку, війна!..
08.07.2022р.
* * *
Вже ніч чи ні, та темною ходою
Ходять тіні витихлим селом.
До шибки зірка тулиться щокою
І засинає разом із вікном.
Таки це ніч. Їжак забіг в малинник,
Розправив плечі у дворі моріг.
Чумацький Віз хтось в небі перекинув –
І посвітліла далина доріг.
Десь там-отам тривожно ув окопах
І, не спитавши стежки, ходить смерть.
Молюся я й зі мною вся Європа,
Щоб не розм’якла українська твердь.
Вона – у вірі, серці наших воїв.
Горіть орді в пекельному вогні.
До шибки зірка тулиться щокою
І зблискує тривогою у сні.
17.06.22р.
* * *
Незаліковна болість ран
Тривожить тіло, томить душу.
Схилилась на старий паркан,
Мов чиясь мати, сива груша.
Як звір, село рашист терзав,
На клоччя рвались дні і ночі.
У літа вигіркла сльоза,
Хоч в нього ще дитячі очі.
В траві опалий цвіт пропах
Чиєюсь тугою і димом.
Без вікон хата на вітрах
Неспинно зойкає дверима.
Війни не стишилась хода,
Ще в Україні стільки лиха!
Стоїть лелека край гнізда,
Крилом обнявши лелечиху.
А довкіл літо молоде.
Розквітла липа край дороги.
Я наближаю кожний день
Бодай хоч словом Перемогу.
06.06.22р.
* * *
Розбита бомбами весна,
Та розцвіла крізь днів утому.
Сини повернуться додому,
Коли закінчиться війна.
Та поки мати із вікна
До болю видивля дорогу.
Минуться біди і тривоги,
Коли закінчиться війна.
Та рве ще спокій далина
Чужим і злим рашиським громом.
Відродим місто і село ми,
Коли закінчиться війна.
У вишиванці знов весна –
То наша славна Україна
В майбутнє впевнено ітиме,
Коли закінчиться війна.
17.05.22р.
***
Нелюди у березні вмирали.
Березню, прошу, не підведи!
Хай кремлівські фюрери здихають
В гніві всенародної хули.
Ми ще кремль і зорі їх бісівські
Потовчем, неначе в ступі мак.
І під ноги стяги їх ординські
Кинем світу. Кожен з нас козак.
Ми ж бо – сила! Ще покозакуєм.
Згинь вовіки-вічнії, орда!
А сьогодні слово моє – куля
Цілиться у серце гнидозла.
05.03.2022р.
* * *
Уже весна. І сходить ранок,
Кривавить сонце угорі.
Туман бинтує свіжі рани
Моєї матері-землі.
Летять ракети іздалЕка.
Та не злякає нас ніхто.
Вже затулив крилом лелека
Своє не знищене гніздо.
І ми тримаєм оборону
Свого гнізда і берегів.
Горить, як пекло, твердь кордонів,
Де зупиняють ворогів.
Не простимо і не забудем!
А все ж весна скрипить пером.
Ми довго-довго жити будем
Лякливим недругам на зло.
03.03.2022р.
* * *
Забринів на струні павутини
Серпень юним пташиним крилом.
Налилась на захатті калина
Гіркуватим червоним вином.
Із межі полинами запахло,
Джміль на мальві, як мідний п’ятак.
Ластів’яне дитинство з-під даху
На привілля дзвінке виліта.
Баба всілась на призьбі скраєчку,
Вміло лущить квасолю руду.
Рання груша пузата, як глечик,
Бринить стигло бджолою в саду.
Виглядає корову із паші
Дід міцний ще, як вранішній сон,
І сусіду розказує: «Наші
Скоро звільнять страждальний Херсон.
Отоді кавунів наїмося»…
«Дай то Бог», – сусід схвально кива.
День згаса золотий, як колосся,
Росу спрагло чекає трава.
Все дозріло довкола, бентежно,
Хоч у серці тривога і гнів.
Рушником в поле вислалась стежка
Із Петрових цупких батогів.
01.08.2022 р.
* * *
І знову ніч, непевності бездоння,
Суцільну темінь в жмені не вбереш.
Знов за стіною чуть чиєсь безсоння,
А за вікном ридає дим пожеж.
Як я раніш любив весняні ночі,
Коли стріляв у темінь першоцвіт.
Тепер ось ніч снаряди рвуть на клоччя
Так, що аж зорі осипають цвіт.
Порожність вулиць, парків безгоміння,
І час спинив розмірений свій плин.
Ця ніч, немов одна суцільна вирва,
В якій – чийсь крах, чийсь відчай, як полин.
Ця ніч мине, росою зблисне ранок,
Надія зблисне у чиїхсь очах.
Але ця ніч чернігівська, як рана.
Болітиме у спогадах й серцях.
23.03.2022р.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/