“Українська літературна газета”, ч. 19 (337), 30 вересня 2022
Психологія творчості письменника – важлива ділянка пізнання секретів його майстерності (виникнення задуму, робота над образами, вибудування композиції тощо). Вона відкриває широкі можливості інтерпретації художнього твору, в якому закодовані світовідчуття, світорозуміння, світопереживання, моральні пріоритети, уподобання, знання автора. За допомогою художнього слова письменник розповідає про важливе, почасти особисте, ділиться досвідом, намагається застерегти від помилок. Твори сучасного українського письменника Володимира Корнійчука – своєрідна розмова зі світом про пізнане і ще не осягнене, про відоме й ще не відкрите. Це складна проза, де майстерно синтезовано енергетику слова, музики й танцю. За допомогою діалогу мистецтв письменник озвучив різногранні й багатоаспектні проблеми буття.
Триєдність слово-музика-хореографія в доробку письменника, внутрішня ритмізованість творів уповні закономірні, адже В. Корнійчук – театральний критик, хореограф, музикознавець. Набуті під час навчання в Київському театральному інституті знання з історії української та зарубіжної літератури, театру, музики, українського і зарубіжного живопису стали тією підосновою, що формували естетичні смаки, світоглядні орієнтири письменника, визначили домінанти його художнього світу. Музичність творів В. Корнійчука пояснюється і його захопленням східною поезією. А ще, додає автор, відчуття музики йому передалося від батька.
Будучи безпосередньо причетним до гармонійного світу музики й танцю, письменник надає їм у художній прозі ключового значення; вони – активні «учасники» творення тексту, підтексту, концепції й образів, формування ідей, проблематики, інтонаційності тощо. Музика в прозі цього письменника – свідомо введений уже на етапі підзаголовку компонент. Текстову аналогію з музичними формами дослідник В. Вольф називає «музикалізацією літератури». Для текстів В. Корнійчука характерна закодована присутність музики, що її С. Маценка називає «прихованою» інтермедіальною імітацією, «імітацією музики в наративному тексті». Музика в літературних творах В. Корнійчука – це той «екстратекстуальний контекст» (К. Любколь), який представлений як указівка на реальні музичні твори чи композиторів, як опис композицій, як музично-естетичний підхід – усе це впливає «на поетологічні рефлексії чи тематизацію й організацію музичного в літературному тексті».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Музика визначає стильову самобутність творів В. Корнійчука, що слушно зауважують і поціновувачі його доробку, наприклад, А. Мойсієнко: «Музична стихія, якій він віддається сповна «на виробництві», володарює і в його прозі, багатій на інтонації, на слово, органічне в своїй основі, вдумливе. Це проза – поетична». Перебуваючи в музичній стихії, В. Корнійчук стає її органічною складовою; це той стан, коли музика, стверджує І. Франко, починає грати «на нижчих регістрах нашого душевного інструмента, там, де свідоме граничить з несвідомим». Літературні твори В. Корнійчука належать до тих зразків, які, читаючи, чуєш, бо музика є їх наскрізним архітектонічним компонентом. Вроджена чутливість до музики довкілля й ритмомелодики рідної мови допомогли письменникові вписати музику в слово як природну складову. «У прозі В. Корнійчука музика звучить підтекстово, інтонаційно, у внутрішній заримованості, вона представлена пісенними фрагментами, грою на музичних інструментах, хореографічними композиціями, образами героїв – тілесно й емоційно (жестами, рухами, переживаннями, мімікою тощо), промовистими символічними деталями. Проза В. Корнійчука наповнена «музикою звуків і образів», вона є наскрізною і всеохопною.
Синтез слова, музики й хореографії в літературному творі – показник майстерності, високої культури мислення автора, який інтелектуалізує художній твір, робить його змістовним, цікавим та естетично вишуканим. Проза В. Корнійчука належить до тих зразків «інтегральної форми» (С. Маценка), що синтезують словесну й музично-звукову образність. Підтвердженням цього є пояснення самого автора: «Часто мої новели витримані у формі конкретного музичного твору». Ідеться, скажімо, про такі твори, як «Притча про сивого сома (За «Місячною сонатою» Людвіга ван Бетховена)», «Клоун (Фантастична симфонія за Гектором Берліозом)», «Земля і жінка (Пори року за Антоніо Вівальді)», «Шоста Чайковського», «Петрові батоги. Реквієм за Вольфгангом-Амадеєм Моцартом», «Хризантема. У ритмі вальсу» тощо.
Для творів В. Корнійчука характерна різьбленість характеру, продумана, вибудувана на чіткому ритмі структура образу. У його прозових творах музика й хореографія посутньо поглиблюють проблематику, підсилюють образну систему, індивідуалізують героїв, психологізують твір, а також сприяють розкриттю особливостей індивідуальної мистецької практики та світоглядних орієнтирів автора. Наша студія присвячена прозовим творам В. Корнійчука, де слово й музика утворюють нерозривну художню єдність. Ми маємо на меті з’ясувати особливості текстуального освоєння музики в новелах В. Корнійчука; на матеріалі новели «Клоун» проаналізувати роль свідомо-підсвідомих структур у життєтворчості талановитої особистості.
Активно залучена й творчо опрацьована у прозі В. Корнійчука музика передбачає використання популярного й перспективного в сучасному літературознавстві інтермедіального підходу, що відкриває широкі можливості потлумачення літературних текстів. Це засвідчують дослідження Д. Наливайка, Г. Клочека, О. Брайка, О. Рисака, О. Мельник та ін.
Твори В. Корнійчука – ускладнені синтетичні структури, де інкорпорування музичних творів є не формальним, а осмисленим, пережитим, закономірним; де музика є текстом, що органічно заявлений на всіх рівнях побудови й осмислення літературного твору; де музика «озвучена» і в інтонації та ритмі, що, на переконання Ю. Крістевої, «у звичайному спілкуванні відіграють тільки вкрай підпорядковану роль», а у В. Корнійчука є своєрідною віссю-основою. Вага художнього слова в новелах цього письменника усутнюється за допомогою музики. Підкреслимо, що це не експериментування, а природне самовираження прозаїка, що підтверджують, скажімо, твори, де я-героя стає виразником я-автора («Петрові батоги») чи переживання автора автобіографізуються («Клоун»). В. Корнійчук звертається до тих зв’язків, завдяки яким, за влучним висловом Н. Копистянської, «твір в цілому, або якісь його елементи, особливості, якості стають частиною загального художнього мислення нації, епохи, людства».
В. Корнійчук уважний і сумлінний у поводженні зі словом та його відтінками: «Слово для мене – святе. Коли працюю, то відчуваю його не лише смак, дотик, а й тембр. Воно звучить у мені мелодією божественною…» Своїми наставниками письменник вважає В. Шевчука – від нього перейняв асоціативність письма й філософську заглибленість, від раннього Є. Гуцала – поетичність, В. Стефаника й Гр. Тютюнника – лаконізм і прозорість письма.
Проза цього письменника потребує обізнаності, уваги, чуття слова й музики, адже реципієнтові слід самотужки подолати інтелектуальну дистанцію, щоб осягнути автора та його текст. Продуманість архітектоніки Корнійчукових новел виявляється вже на початку – в заголовках, підзаголовках та епіграфах, максимально спроектованих на тему, ідею, ключовий образ тощо. Як відомо, назва твору – той перший показовий знак, із якого починається презентація теми: митця й мистецтва («Клоун»), материнства («Земля і жінка»), кохання («Хризантема»), зв’язку поколінь («Петрові батоги») тощо. Заголовок – «це компресований нерозкритий зміст тексту. Його можна метафорично відобразити у вигляді закрученої пружини, що розкриває свої можливості в процесі розгортання». Підзаголовок у новелах В. Корнійчука – не менш важлива складова, інформаційно-настроєвий вектор, що продовжує (нарівні з заголовком) вводити текст в інтермедіальний дискурс, задає ритмічний темп усьому твору. Це суттєві зауваги на вихід тексту в «зовнішньотекстовий контекст, вихід з тексту в нетекстовий простір, зв’язок із зовнішнім світом: літератури, культури, науки…».
Про «Землю і жінку» автор зауважує, що «використав твір А. Вівальді «Пори року»: намагався якомога достеменно передати той стан, який відчуває жінка, що має народити […] Земля – жива істота. Вона родить квітами, плодами, дбає про людей». Паралель земля/жінка в новелі В. Корнійчука вибудувана на основі спільності характерного чину (здатності народжувати, готовності змінюватися) й виконує композиційну функцію. Твір, попри лаконічність кожної з чотирьох частин (вони відповідають порам року – осінь, зима, весна, літо), настроєво суголосний циклу з чотирьох скрипкових концертів італійського композитора А. Вівальді «Чотири пори року». Літературний і музичний твори перегукуються не лише структурно; музика А. Вівальді ніби розтинає новелу, проте логічно з нею поєднується, «унаочнює» й конкретизує переживання головної героїні. У композитора цикл об’єднує скрипка, а в письменника – жінка. Скрипкова партія у прозаїка звучить підтекстово, утривавлює очікування жінки й підсилює її переживання. Домінантна тональність обох творів – спокій.
Новела В. Корнійчука «Хризантема» написана, як зазначено в підзаголовку, в ритмі вальсу. Ця підказка орієнтує на ліричну історію про двох, історію кохання, а також на конструктивний сенс вальсу в архітектоніці літературного твору. Автор так пояснює свій твір: «Темп вальсу, його музичного та хореографічного візерунка, досягаю за рахунок своєрідної ритмізації тексту. У цій новелі прослуховується внутрішній музичний ритм вальсу, який є тлом імпресіоністичної замальовки історії двох закоханих, де ніби у вихорі вальсу, промайнуло життєве почуття і… згасло».
Про новелу «Шоста Чайковського» В. Корнійчук зауважує, що вона «хоч і не «витримана» прямо в формі симфонії, як музичного жанру, але по суті своїй близька до цього[…] я чимало «уживався», як актор у роль, в музику Петра Ілліча, навіть зняв деякі рядки, щоби «укластися» у певний ритм звучання твору композитора […] симфонія звучить сорок п’ять хвилин – я сам те зауважив, звірюючи за годинником відтинок звучання. Рівно сорок п’ять хвилин відводить фашист на роздуми юній дівчині, з усього видно – розвідниці, колишній випускниці консерваторії. Сорок п’ять хвилин. А далі – постріл і пауза. Музика змовкає». Отже, назва новели відкрито інформує про один із найтрагічніших творів світового музичного мистецтва. Уже перше речення «Рвонуло гладінь землі» є тим потужним звуковим образом, що акцентує на трагічному зачині, спроектованому на весь твір і зокрема на поданий у другому абзаці опис: «Здибилася, злетівши угору чорним конем, і простогнала од пекучого болю… Усе змішалося». Лаконічна, гучна й доволі промовиста какофонія звуків на початку маркує весь твір, означує його тривожну настроєвість і символічно протистоїть неспокійним, проте гармонійним звукам симфонії, що виражає внутрішній стан дівчини-розвідниці. Сила вибухів і сила музики – як вияви добра і зла, що виповнюють життя людини.
Про «Петрові батоги» В. Корнійчук зауважує, що, пишучи новелу-реквієм у прозі, «десятки разів прослуховував «Реквієм» Моцарта, намагаючись певним чином передати словами й образами свої почуття. У «Петрових батогах» одна частина – життєстверджуюча, друга – трагічна. Як у батька мого…». Важливі для розуміння загальної концепції твору й такі зізнання автора: «Коли мій батько розбився в автомобільній аварії, і я написав у 1975 році новелу-реквієм «Петрові батоги», то думав, не витримаю, піду слідом за батьком». Моцартова трагічність заявлена вже на початку твору і не лише констатацією «Він (батько. – Л. Г.) загинув», але й алогічним з огляду на смерть уточненням: «…у час, коли народжувалося сонце, в час, коли народжувалась птаха, квітка, людина…». Повтор цього речення в першій частині відіграє роль своєрідного камертону, смислово-настроєвої структурної складової твору, у підзаголовку до якого зазначено: «Реквієм. За Вольфгангом-Амадеєм Моцартом».
Внутрішнє життя, психостан, роль свідомо-підсвідомих складових у житті артиста, незбагненні секрети творчості художньо відображено в новелі В. Корнійчука «Клоун». Вказівка на міжмистецьку складову твору заявлена вже в підзаголовку («Фантастична симфонія за Гектором Берліозом») й означує напрямки інтерпретації новели.
«Клоун» В. Корнійчука належить до тих «збірних» творів, у яких «маємо одного разу пріоритет слова над музикою…, а з іншого – пріоритет музики над словом… А це означає, що в наукових заняттях над цим матеріалом…кут зору літературознавця необхідно чергувати з кутом зору музикознавця». Саме такого літературознавчо-музикознавчого підходу й вимагає новела, де чітко простежується певна музична форма. Автор зауважує: «…багатовимірність «Фантастичної симфонії» Г. Берліоза сприяла написанню новели «Клоун», де фантасмагорично переплітаються події, долі, психологічні порухи людської душі.
Твори В. Корнійчука мають виразні риси складного, з інтелектуальною складовою письма, що вимагає залучення інтермедіального підходу. Ця проза, по-перше, розширює межі українського письменства, оновлює жанр новели; по-друге, відповідає запитам філологічно зорієнтованого читацького загалу. Проза письменника, а також блок важливих матеріалів про історію написання новел на етапі задуму, роботи над композицією, сюжетом, образами тощо розкривають секрети творчої лабораторії В. Корнійчука, його погляди на синтез літератури й музики. Майстерно залучені до прози письменника твори всесвітньо відомих композиторів А. Вівальді, Л. Бетховена, П. Чайковського, В.-А. Моцарта, Г. Берліоза є важливим інформаційним супроводом дій персонажів, маркером їхніх переживань, емоційних станів; ідентифікатором стилю автора, емоційної настроєвості, тональності твору; виразником художньої концепції новели тощо. Музичний твір виконує роль композиційної складової, визначає структуру твору, є засобом розкриття логіки образу, ключем до розуміння асоціацій. Музика помітно філософізує твори В. Корнійчука, підкреслює надчасовість порушених письменником проблем.
(Публікується зі скороченням)
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/