Життя як птах із крильми сідало на площі тінями

Життя як птах із крильми
Сідало на площі тінями
Обличчя заліплені глиною
Дивились нічого не бачивши
Я – Краків
Бо я – пророча
Руками вросла межи снів
Так страшно так темно мій гнів
Проходить наш рідний
Краків

***
Намальований вишнями квітень
Залишає сліди на руці.
Це є він, це – вона, це – наш Відень
І сліди на каміннім лиці.

Нероздерті листи чи картини
Вже сьогодні прибудуть на пункт.
І сидітимуть знов до загину
в серцевині чи Відні – десь тут.

***
Все буде добре: через п’ ять хвилин
життя пройде Європу і застигне
у протягах міських радіостанцій
нудних уже колоїдних субстанцій
А ми підемо далі:
далі Київ
будинки павутинням поміж вулиць
піднімуться будильником уранці
щосили крикнуть: прокидайся, Ганцю!
І знову в голові холодна крига
А ми підемо далі:
то пустеля
Накине всі піщинки й заховає
на довгі рятівні хвилин зо п’ять.

***
І байдуже що ми без рук і ніг
Біляві сухорляві і голодні
З любов’ю нас захочуть заберуть
В тюльпанові обійми
Нідерланди
І знову я на трап а ти наліг
На Баха і тролейбусні маршрути
Дороги поза часом вже сьогодні
Їх двоє – Нідерланди
Як Атланти
В тюльпанових обіймах
Знову тепло

***
Не пручайся. Скажи капітану:
Не до сонця і неба катма.
Ми скурили останню гавану,
І цей простір як дивна тюрма.

Наші краби великі й голодні,
Наші руки полізли в ковші;
До чужих кораблів підколодно
Хочуть ті, що кохали й пішли.

Не пручайся. Скажи капітану:
Догорає не наша любов.
Осідаєм на дно океану
Позбирати чужинський улов.

*гавана – тут у значенні сорту тютюну

***
Майстрами псевдотиші,
Глиною святотатства
Ліпляться із сумлінням
Велетні без погрудь.

Дихають, як дракони,
Строфами недозрілими.
Міняться у веселощах:
Премію знову дають!

***
Я самотній,
Моїми стопами
Ти пішла попід сонцем у поле.
Поміж ребрами голо і коле –
Я сухий і обвітрені шрами.

І не згіркнуть сліди,
Бо самотній.
Я ще п’ю, ще стою
Біля ринв.
Мої руки бліді і голодні
До обіймів! (а слабкість за тин)

Най же буде гарячий
Пісок,
Най же будуть блакитні
Коралі!
Ще один, ще маленький
Ковток –
І піду за тобою далі.

***
До берегів твоїх вуст пливе мій човен –
Штормить, гуде із дна, а я усе пливу!
Медові джерела шукає мій хиткий човен –
Сам стоїш непорушно, мов ти – це не ти.
 
А могутні скелі я упізнала, що води
Вбиваються об них щоранку й щоночі –
Мій же човник не боїться, пливе собі.
 
І я обминаю підводні бар’єри, і я
За другою хвилею знаходжу медовий берег.

***
Вона була чистою  – так стверджувала Гітлерюгенд:
Лінії на руках, кольори на тілі відбивали світлом,
І вона без бантиків, ні-ні не лякав уже Крюгер
Її милі кучері.
Дядя фашист наполягав (налягав) на титло.
 
Та ми в намети без цигарок, аякже! Засунуть в рота
І не виймуть; а ми полем, а ми чисті-чисті!
Любили нас, любили ми кого ж? а ні на йоту
Життя не стало більшим чи пак меншим у расистів.
 
Вона була чистою, бо так сказала Гітлерюгенд:
Честь в крові, в голові і в бантиках, що не носила.
Єврейське прізвище ні-ні, тільки пошепки Коген
Ховали русяві кучері.
Дядя фашист приніс (взяв на складі) нове мило.

***
«Його родимки як гід», –
Думала вона – юна і незбагненна,
Облизуючи край білого конверта.
Йшла, довго йшла по розпеченому асфальту,
Чи то бруківці, чи то по морю.
І дійшла, добігла, допливла. Кинула.
Тепер усі внутрішні протоки Європи
Знають про цього гіда.

***
Кварту любові жадібно пригублю  
Спрагло, мов
Після довгої і виснажливої праці.
Тоді буде, буде
Вона солодшою і ціну матиме іншу.

***
Вона випила його.
Разом із віскі вниз по горлу лилася
Улюблена симфонія Бетховена.
Все йшло по плану.
Смак самогону, просякнутого димом,
Музика, музика,
Скрипічний ключ, нотний стан
І потік віскі із воском
Прямо у холодне грудневе серце.
Вона виписала його.
Разом із сивим Петраркою, котрий,
Як ніхто інший, розуміє того італійця.
Ручки, пера викинула,
В хід пішли витончені пальці,
Що писали невиписане.
Вона випалила його.
Разом із гидким ментолом крізь фільтр
Просочувався смак справжнього,
Природного.
Все вийшло за межі плану.
Запах, запах,
Мундштуки, люльки,
І дим, сивий дим йшов у дім,
Проходив по венах.

Селище Ємільчине на Житомирщині