Wierzę, że naród ukraiński wytęży wszystkie siły, by z pomocą. Rzeczypospolitej Polskiej wywalczyć wolność własną i zapewni żyznym ziemiom, swej ojczyzny szczęście i dobrobyt, którem i cieszyć się będzie po powrocie do pracy i pokoju.
Józef Piłsudski, 26.04.1920
Вірю, що Український народ напружить усі сили, аби з допомогою Польської Республіки вибороти власну свободу і запевнити плодючим землям своєї Вітчизни щастя і добробут, якими буде тішитись після повернення до праці і миру.
Юзеф Пілсудський, 26.04.1920
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
1.
Ці слова великого поляка, політика і вождя, батька нації, великого друга України Юзефа Пілсудського, написані ним у Вінниці 102 роки тому під час наступу польсько-українських військ на Київ, звучать сьогодні як ніколи актуально.
Відійшла в минуле ціла епоха, полягли навічно кінні армії, згас у темряві блиск шабель і багнетів, людство пережило Другу світову війну, народилися ядерно-ракетна і електромагнітна зброя, інтернет і дрони, – а Україна – як Польща в 1920 році – бореться, обливаючись кров’ю зі смертельним ворогом – росією.
І знову згадується безсмертне гасло Ю. Пілсудського: «Немає вільної Польщі без вільної України». Його доповнюють слова іншого великого поляка Збігнєва Бжезінського: «Без України росія перестає бути імперією, однак з Україною зрадженою, а згодом упокореною, росія автоматично стає імперією» (Foreign Atters, 1994, March-April)
«Without Ukraine Russia ceased to be empire, but with Ukraine suborned and them Subordinated, Russia automatically becomes an empire»
Ось за що – як і в 1920-му році – йде сьогодні екзистенційна битва: росія б’ється за відродження Імперії Зла, тої, що знищує, русифікує, позбавляє національної пам’яті поневолені народи. Імперія, яка не зупиниться на Україні, Грузії , Молдові в разі їх поневолення: відкриється шлях на Вільнюс та Варшаву – так само як Україна зненавиджені путіним та його режимом країни. Вільні суверенні держави, які були колись частиною царської росії. Імперія цього не забула. Не пробачила народам їхні свободу і суверенітет.
Але, хоч би якою важкою і виснажливою була битва вільних народів проти московської орди, віримо в нашу перемогу. Віримо і в те, що хоч і з довгим і болісним запізненням, збудеться пророцтво Пілсудського – і з допомогою Польщі, США та інших країн антипутінської коаліції Україна «виборе власну свободу і запевнить щастя і добробут» своєму змученому і знекровленому народу.
Вже сьогодні маємо думати: як виглядатиме той повоєнний світ, яке майбутнє очікує наші збратані народи?
2.
Шість місяців війни росії проти України визначили тектонічний злам епох, розпочали відлік Нового Часу – часу зіткнення сил Світла і Темряви, свободи і тиранії, національної незламної волі і брутальної окупаційної неволі.
Скінчилося ХХ століття, так само як ХІХ століття скінчилося в 1914 році, з початком Першої світової війни.
Російська агресія знищила, зруйнувала вщент будівлю ялтинсько-потсдамсько-гельсинської системи міжнародної безпеки. Режим путіна-лаврова порушив понад 400 фундаментальних міжнародних угод, конвенцій та домовленостей, підірвав ефективність ООН, зокрема Ради Безпеки, ОБСЄ, МАГАТЕ, Ради Європи, Червоного Хреста та інших організацій.
Завдяки агресії росія сьогодні виступає в ролі самотнього, зацькованого і дуже небезпечного хижака, що загрожує світу ядерною зброєю.
Війна, розв’язана росією 24 лютого 2022 року, поставила України на межу національної катастрофи: сьогодні тимчасово окуповано 21% території України (31% Харківської, 55% Донецької, 40% Запорізької областей). За далеко неповними даними загинуло понад 7000 мирних, цивільних людей, серед них – багато дітей. 15-ти мільйонам українцям потрібна психологічна підтримка, а 3-4 мільйонам доведеться приймати ліки аби полегшити наслідки психічних травм, викликаних війною.
Майже 800 000 громадян України втратили житло, мільйони виїхали з України до Польщі та інших країн Заходу.
За свідченням газети The Washington Post, росія на окупованих територіях загарбала корисних копалин на 12 трильйонів доларів: понад 60% вугільних, 11% нафтових, 20% газових родовищ, понад 40% залежів металів.
Падіння ВВП за час війни становить 45,3%. Загальна сума шкоди, завданої Україні росією за словами прем’єр-міністра України Д.Шмигаля становить 326 мільярдів доларів
На окупованих територіях росія проводить політику геноциду, вбиваючи й піддаючи тортурам українців, знищуючи українську мову, викорінюючи історичну пам’ять.
Здавалося б, держава і нація перебувають на грані знищення.
Але сталося диво. Хтось сказав, що війни або вбивають або народжують нації. Незважаючи на величезні жертви і руйнування, Україна відбулася як держава і політична нація, довівши своє право не просто на існування на периферії Європи, а на провідне, чільне місце у повоєнній Європі, в новій архітектурі Світової безпеки.
Героїзм воїнів Збройних сил України, мужність тих, хто працює на перемогу в тилу стали могутнім фактором стрімкого формування української нації, понад 90% якої виголошують гасло: «Перемога, а не перемир’я!».
Незважаючи на всі втрати, виникає сильна, загартована у визвольній, антиколоніальній війні, волелюбна, амбітна нація – надійний союзник вільного світу, вірний побратим і друг Польщі.
3.
Одним із безпрецедентних результатів російської агресії в Україну стало раптове, вибухоподібне, для багатьох неочікуване зближення, збратання, об’єднання двох народів – польського і українського. За даними соціологів 77% поляків допомагали мільйонам українських біженців у лиху годину, збираючи величезні кошти, організуючи тимчасові притулки, харчування, медичну опіку.
Польська держава та Уряд всіляко підтримували цей всенародний рух симпатії та співчуття до жертв російського розбійного нападу й надали неоціненну військову, логістичну, матеріальну і моральну допомогу Україні. Росія фактично встановила блокаду морських і авіаційних сполучень України – і Польща стала своєрідним транспортним коридором, що пов’язує мою країну із світом. Ставши головною базою і шляхом постачання зброї, амуніції, інших військових ресурсів Україні, Польща викликала лють путіна й пішла на ризик помсти з боку агресора.
Візити Я.Качинського, А.Дуди, інших польських політиків в Україну засвідчили найвищий рівень довіри у відносинах між нашими країнами.
Звичайно, як реалісти, ми не повинні впадати в стан ейфорії й забувати, що і в Польщі і в Україні є сили, налаштовані на вічну ворожнечу, на витягування скелетів нашого непростого минулого, аби завадити спільним діям у майбутньому. Знаємо про існування проекту «Стоп українізації Польщі» – і розуміємо, що в Україні також знайдуться якісь скажені фанатики, яким не до вподоби нинішнє зближення двох країн.
Так, історія, її давно померлі персонажі, обставини, що не існують більше, пристрасті, незрозумілі нинішньому поколінню – ще намагається вплинути на нас, повернути нас у минуле.
Але давайте згадаємо, як у 2009 році у 70-ту річницю Другої світової війни, коли путін виголошував чергову лицемірну промову на Вестерплятте, його військові вбивці розробляли план ядерної атаки на Варшаву. Як, називаючи українців «єдиним з росіянами народом», путін безжально нищить російськомовних українців у Харкові, Маріуполі, Краматорську.
Сьогодні росія є головним ворогом наших народі. І залишатиметься в майбутньому…
Отож, пам’ятаючи про Волинську різанину 1943 року і акцію «Вісла» 1947 року, – засуджуючи вбивців, просячи вибачення і прощаючи – ми повинні разом йти у майбутнє.
4.
Моєю улюбленою книжкою у 1970-х роках була праця відомого польського історика Павла Ясеніци (Pawel Jasienica) «Rzeczpospolita Obojgu Narodów». Захоплююча, як детективний роман, читання якого приводило до невеселого висновку: як ідеологічний догматизм, релігійна нетерпимість і самозакохана дурість політиків зірвали шанс на об’єднання трьох народів (польського, українського і литовського) в одній державі (федерації), яка могла стримати зростаючу на Сході жорстоку силу Московії.
Сьогодні, враховуючи всі історичні уроки і новий досвід протистояння російській агресії, Україні та Польщі варто було б розпочати обговорення параметрів нашого повоєнного – після нашої перемоги над росією – союзу. Створити комісію «Спільного майбутнього», яка б, мислячи креативно, сміливо і нестандартно, розробила б ескіз українсько-польського єднання та взаємодії в умовах ХХІ століття, в новій безпековій реальності.
Основою цього проекту могла би стати ініціатива Тримор’я (Trzymorza), яка вже сьогодні об’єднує 12 держав-членів ЄС, розташованих між Балтійським, Чорним та Адріатичним морями. Цей сміливий геополітичний проект з участю України, Польщі, США і Великої Британії має шанс стати важливим захисним редутом проти російської загрози.
У своїх мріях про майбутнє бачу тісний, з елементами конфедерації, союз держав України і Польщі в політичній, економічній, військовій, науковій та інших сферах: створення міжпарламентської асамблеї для розробки спільних законів, об’єднання ряду військових підрозділів, включаючи розвідувальні і контррозвідувальні структури (за умови, якщо Україна позбудеться російської агентури в ешелонах влади), створення спільних промислових корпорацій, підприємств малого і середнього бізнесу, інтегрованих суспільних організацій.\
Зрозуміло, що це буде непростий шлях узгодження взаємних інтересів і амбіцій, але його необхідно пройти.
Вже сьогодні Польща є одним із політичних та економічних лідерів Нової Європи. Разом з відродженою Україною у Центральній та Східній Європі виникне могутній тандем з потенційною чисельністю населення до 100 мільйонів, з потужними збройними силами та модернізованою економікою.
Саме за таких умов може бути по-новому переосмислена формула Юзефа Пілсудського: «Без вільної України і вільної Польщі немає вільної Європи».