“Українська літературна газета”, ч. 17 (335), 2 вересня 2022
Добігає літо. Час згадати про ще одну Музу Максима Тадейовича Рильського – Музу Подорожей.
Перед тим, як надати слово йому особисто, кілька зауважень та уточнень. Інколи суперечать факти із спогадів, епістолярію, автобіографій з реаліям, чи навпаки. Наприклад, ще у 1902-1903 рр., незабаром після смерті батька, опікун Максима, друг батька Йосип Юркевич організував для дітей своїх друзів та знайомих поїздку в Канів. А якщо згадати поетичний шедевр «Лист до загубленої адресатки» (1939 р.), який В. Сосюра назвав «посвятою всім закоханим у будь-якому віці»? Адже цей вірш-спогад стосується пристрасної закоханості гімназиста Рильського, яку він відчув ще до першої світової війни в «Корсуні, над Россю». А в автобіографічних спогадах не згадуються не тільки ці факти, але й самі поїздки в зазначені місця.
Максим Тадейович не любив спогадати. Мабуть, занадто багато гіркого довелось би витягати з пам’яті.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
На прохання розповісти про себе відповідав: «Дуже це хитромудра річ – власний життєпис. Не отямишся, як потрапиш в хибну скромність, чи в кокетливе самомилування. До того ж, все істотне, що трапилося у мене в житті, я , по можливості, намагався відтворити в своїх віршах…»
Залишив, в основному, щоденники із зарубіжних поїздок, так звані «мандрівні записи» ( тільки в Польщі побував дев’ять разів, по кілька разів в Югославії та в Болгарії, а ще в Чехословаччині, Австрії, Бразилії, Франції. Щодо Білорусії, Росії, годі й лічити. Рідну України об’їздив вздовж й поперек). ««Кожного літа я з рідними, з друзями, із знайомими вирушаю автомобілем в подорож по країні…»
А найдовшу свою мандрівку Максим Тадейович здійснив автівкою влітку 1954 року, Київ – Білорусь – Москва – Красна Поляна – Запоріжжя – Крим – теплохід – Кавказ – Київ. Майже місяць!
ІЗ ВИСЛОВІВ
«…А тому чумакові вже мандрівочкою пахне…» ( із старої чумацької пісні).
«…Враження – хліб поезії…»
«…З дитинства мене вабили далекі горизонти, і в прямому розумінні цього слова, і в переносному…»
Запрошує не просто до подорожі, а «в щасливу невідомість».
«…В дитинстві, як і всі, мабуть, діти, я мріяв про далекі подорожі. Я уявляв собі далекі краї, неможливі пригоди…»
«…По суті, за дитячих літ, я, запальний у мріях мандрівник, майже ніде крім околишніх сіл та ще повітового міста… не бував. Прожив, правда, зиму 1902-1903 року семилітнім хлопчиком, після смерті мого батька, в Києві…»
«…З 1907 в Києві вчився – спочатку в гімназії, потім в університеті. Далі за Київ, одначе, майже нікуди не виїздив, навіть ні разу не був у Каневі, на могилі Шевченка. От тобі й завзятий мандрівник…»
«…Тільки після 1920 року, коли я почав учителювати, працюючи і як поет, відбулися перші мої подорожі…»
«…Ніколи не забуду поїздки пароплавом по Дніпру з Києва до Одеси. Це було влітку. Не пам’ятаю вже якого року. Тоді ще існували знамениті дніпрові пороги, отже, довелося обминути їх суходолом і пересісти на другий пароплав, уже не річковий, а морський чи, як говорили пасажири, «океанський».
«…Пороги справили на мене велике враження. Скелі й ревуча сизо-біла вода, чайки над нею… І тією кипучою водою між тими скелями, спеціальними, од прадідів ще відомими, проходами спускались вниз по Дніпру байдаки з пасажирами, якими керували майстри свого діла, славетні дніпровські лоцмани…»
«…Побували під час тої подорожі ми і в знаменитому степовому заповіднику Асканія-Нова (по-тутешньому – Чаплі).Заповідник з його чудовим парком. З його світлими й свіжими водами – серед безводного сухого степу – і з його різноманітним пташиним та звірячим населенням здався мені дуже подібним до тих оазисів, про які я читав колись у своїх улюблених книжках…»
«Уже в тридцятих роках побував я з групою товаришів-поетів у Ленінграді…»
…Бажаю і Вам поїздити по світу, побувати між людьми, – це і радісно, і корисно.
«…Це часто так буває, що поет здалека краще бачить. На чужині ми краще бачимо рідний край. А в рідному краю ясніше виступають образи того, що ми бачили на чужині. Вони поетизуються».
«…Звичайно, подорожувати, спостерігати життя у всіх його проявах – річ прекрасна для письменника. Одначе ми часто не помічаємо, які цікаві речі оточують нас у повсякденному житті. У кожній країні світу для спостережливого ока відбивається цілий світ».
Мене особисто вразив епізод із телеінтерв’ю Андрія Малишка вже після кончини друга. Кожного разу, відвідуючи рідну садибу, я, як і він, вдивляюся у вікно його кабінету, й згадую ці слова.
Андрій Малишко: «Мені часто доводилося бути учасником цих прекрасних, чарівних мандрівок з Максимом Тадейовичем. Інколи перед поїздкою на світанку чи вечорами приходиш до його будиночку. Так привітно, так ласкаво блимає вогник у вікні. Блимає й кличе. І тоді забувається все дріб’язкове, все прохідне, без чого людина може так легко обійтися у житті».
Підготував і надав фото Максим Рильський-онук
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/