“Українська літературна газета”, ч. 17 (335), 2 вересня 2022
ЛЮТИЙ ЛЮТИЙ
Цей місяць був справді лютий,
Із пекла гарячий привіт.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Прорвався гнійник роздутий
І трупом смердить на весь світ.
На краще були надії,
Та замість ривка – прорив:
Прорвався гнійник Росії –
На тілі Землі нарив.
ПЛУГАТАРІ ВІЙНИ
Біда від кремлівського Вія,
Бо він – параноїк чи шиз.
Зростила немита Росія
Брудний і кривавий рашизм.
Московські братове лукаві,
На вас наша кров лежить!
Ви ж нам відмовляєте в праві
Не просто в своїй державі –
Під небом Господнім жить!
Ваш галас, бадьорий ще вчора,
У горлі вам нині дере.
Це ж ваше майбутнє потвора
Породжена вами жере.
ПРЕПОГАНДА
Ой, дарма себе в груди
На ефірах товкли.
Знали, знали, що буде,
Не знали – коли.
Не вилазить із буди
Мініпіґ-маніяк.
Знає, знає, що буде,
Лиш не відає – як.
ТВІЙ ВІРШ
Чомусь отак стається завше:
Як десь далеко шум війни,
Твій вірш, написаний не натще,
Біжить, аж гублячи штани,
Кричить натхненно, ледь не матом,
Співа, полки вперед веде!
А коли ворог з автоматом
Під твої вікна підійде,
Вірш зможе втішити серденько,
В бою підставити плече?
Ні, він швиденько-гаряченько
Весь по ногах твоїх стече.
РОКОМ КРУШ!
Яблунева, солов’їна
В моїм серці Україна,
В моїм серці сонячний Дніпро.
Щира, світла, промениста
Хай усіх єднає пісня,
Хай лунає людям на добро!
(Юрій Рибчинський,
«Пісня на добро»)
Відбиваємось наразі…
Вже почався суд в Гаазі,
та на вбивць чекає Божий Суд.
Будем край свій боронити
й Україна буде жити!
З нами – правда і Христос Ісус.
(Ярослав Ткачівський,
газ. «Літературна Україна»
від 26 березня 2022 р.)
Бомби, смерть, бої запеклі…
Вже рашистів ждуть у пеклі,
їм не пити касками з Дніпра.
Вибухова, промениста
в нас є зброя, в нас є пісня,
ми не віддамо свого добра!
Яблунева, солов’їна
не здається Україна,
хай танцює кожен патріот.
Хай хоч як ревуть гармати –
їм нас не перекричати!
З нами – пісня і Христос І.Й.
ПІДНЕСЕННЯ ЗАГРОЖУЄ ОПУЩЕННЯМ
Не плач, Вкраїно! Будеш знову вільна!
Ніколи нас орда не переможе
І заплатить стократно за свавілля,
За все своє убожество нічтожне!
Розкайся, враже, кров’ю і сльозами
За все, що сталося зі зрадженими нами.
(Богдан Чепурко,
газ. «Літературна Україна»
від 23 квітня 2022 р.)
«Літукраїно»! Будуть сотні віршів
Про те, що нас орда не переможе.
Являтимуть поети менші й більші
Усе своє убожество нічтожне!
Читач від реготу ще вмиється сльозами
Над віршами, написаними нами!
БІОГОЛІЯ
Будемо лежати щільно,
Наче листя на воді.
Твій барвінок кучерявий
В ласках зацвіте, мабуть.
……………………………
З твого лона, наче диво
Пагінець у світ зросте…
(Василь Кобець, із книжки
«Не остання любов, не остання…»)
Ти звабливо вигнеш ніжку,
Випнеш диньки молоді –
Попливемо ми на ліжку,
Як на баржі по воді.
Теплим соком захлинеться
Твоя устричка палка,
Гриб мій спорами проллється
На спориш твого лобка.
А тоді ти явиш диво
Ваговитих половин –
Затремтить мій пагін хтиво
Й знов зросте до пупа він!
РОБОТА НАД ПОМИЛКАМИ ПРИРОДИ
Рідна мова, як ріка,
Мудрості озерце.
Пісню ж пише – не рука,
А душа… і серце.
Вранці голос подає
Пташечка маленька, –
Щось виспівує своє…
Мовою Шевченка.
(Борис Пономаренко,
«Українська літературна газета»
від 27 серпня 2021 р.)
На озерці – жабуни,
Всі маленькі, ловкі, –
І виспівують вони,
Наче хор Верьовки.
Цінька пташечка дзвінка
Мовою Шевченка…
Пісню пише – не рука
Б.Пономаренка.
ТРІСКОТНЕЧА ПОРОЖНЕЧІ
Яка вона, країна мила?..
Шукала я потрібних слів…
(Тетяна Комлік, вірш «Моя Україна»,
«Українська літературна газета»
від 18 грудня 2020 р.)
Недовго поетеса мила
Шукала про Вкраїну слів.
Банальних фраз нам навалила,
Немов підстилки для ослів.
ХАЛЕПИНКА
Із дачного я повертався масиву,
аж раптом до мене пристала собака.
«Візьми мене, чуєш? – очима просила, –
померла хазяйка, померла хазяйка».
………………………………………………
Звідтоді мій спокій у снах моїх рветься,
бо очі – то мова, бо погляд – то чудо.
Щоночі за мною собака женеться:
«Померла хазяйка! Візьми мене, чуєш?!»
(Володимир Базилевський,
газ. «Літературна Україна»
від 24 квітня 2021 р.)
В задумі я якось із дачі чалапкав
і мав по дорозі цікаву пригоду:
приблуда облізлий до мене загавкав:
«Собака, затям, – чоловічого роду!»
І спокій звідтоді мені тільки сниться,
бо й в сни мої суне барбос свою морду:
«Чи пес, а чи сука – немає різниці,
собака – завжди чоловічого роду!»
ТАНТАЛОВИТИЙ ПОЕТ
Я давно уже снів не дивився.
Й телевізора – ніколи все.
(Назар Діброва,
газ. «Літературна Україна»
від 27 березня 2021 р.)
Вік шалений мене закульбачив.
Мчу, віршую, словами давлюсь.
Телевізора я і не бачив.
Часу мало – то й снів не дивлюсь.
СВЯТИЙ ГРІШОК
Не знаю я, що в Бога заслужив:
Спокійне світло, а чи світлий спокій.
Йому я вдячний, що в цім світі жив
Не тільки суєтою, а й епохою.
(Ігор Павлюк,
газ. «Літературна Україна»
від 31 липня 2021 р.)
Таки ж теляти в Бога я не з’їв.
Любив себе, любив в собі епоху…
І щиро вдячний Богу, що я жив
Не тільки суєтою, а й на по**й.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/