Вгорі піксельний камуфляж, внизу – ніжні весняні первоцвіти, а посередині полум’я, що пожирає те й інше…
Українська весна 2022 року залишиться в історії як обстріляна, розбомблена, випалена, залита сльозами та кров’ю…але і озброєна. Не тільки гарматами і ракетами в руках наших воїнів, а й словом наших літераторів, які збережуть для нащадків факти, роздуми, настрої та емоції найперших тижнів війни.
«Весна озброєна» – так називається антологія воєнної лірики, випущена недавно в київському видавництві «Ліра-К» (директор Віталій Зарицький). Головний редактор і упорядник видання – голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський. У книзі (зовнішній вигляд її обкладинки я описала вище) 301 сторінка. Вірші представили 142 поети. Тільки деякі автори вказали, звідки вони (Польща, Латвія, Болгарія, Миколаїв, Полтава) – а хотілося б знати про локацію кожного!
Наших, із Кіровоградщини, і тих, хто довгий час жив тут раніше, я нарахувала 27. І якщо вдатися до математики, то у нас є вагомий привід поважати себе за творчу активність. В Україні 25 великих адміністративних одиниць, багато з них заселені густіше, ніж наш край. Звісно, на окупованих територіях людям не до віршів, та решта регіонів по ідеї мала бути представлена більш-менш рівномірно. А насправді наших практично шоста частина всього контенту антології!
Серед земляків – члени обласного літературно об’єднання «Степ» імені В. Погрібного, а також Володимир Базилевський, Надія Гармазій, Оксана Шпирко, Павло Чорний, Роман Любарський, Сергій Гейко, Павло Малєєв, Тетяна і Василь Левицькі. Твори багатьох авторів зі згаданої антології надруковані і в збірці воєнних віршів «Поезія без укриття», що була ініційована літераторами з Кропивницького і вийшла більш як на місяць раніше.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А тепер про найголовніше – зміст «Весни озброєної». Коли я закінчила вставляти закладки між сторінками, то виявила, що процитувати хочеться мало не кожен другий вірш!
Вороже вічний, в рай закортіло?
Надто короткий шлях до могили!
Олександр Архангельський
Повстав наш народ уперто, затято,
Просвітлені лиця протестом заграв,
А «цар» божевільний ступа по палатах,
Вдоволено руки в крові потира!
Валентина Кондратенко-Процун
Відірвана нога у новенькому берці…
Бузок вибухнув бруньками,
Але віти ще не можуть приховати
Розбитий танк з літерою Z…
Ольга Полевіна
Я обіцяю – доживу!
І цю війну перепливу,
Перегризу і перевию,
До Перемоги плаття зшию!
Олена Трибуцька
Лихий тобі накинув хижі пута,
Забравши розум, осквернивши душу…
На глобусі нема де тебе збути –
Ні утопить, ні кинути на суші, –
так характеризує російський народ Наталія Фесенко
Який тривожний і непевний світ!
Який насправді цей період лютий!
І крутяться в гарячій голові
Щурі і кораблі, війна і люди…
Михайло Пасічник
Твої руки в густій мазуті,
Садна сіткою на лиці:
Важко дався цей місяць лютий,
Більше бачений крізь приціл.
Ольга Рєпіна
Чи це не сон,
Що є ООН?..
Що навіть є
ОБЕСЄ?
В ПАРЄ шановні депутати
Про мир ведуть палкі дебати…
На чатах — миролюбне НАТО
Пильнує кожен дюйм завзято…
Олександер Шугай
«А хтось утік, а хтось –
вже вкрав.
Війна несе чимало справ.
Несе вона чимало втрат
І добре бачить, хто що варт.
Артем Попик
Тетяна Малахова звертається до колишніх друзів із Москви:
Якщо оті столи зібрати,
Що поминали хлопців,
Мій буде в Києві стояти,
А твій – аж у Находці…
Мені не треба ваших слів,
Ні пам’яті, любові…
Між нами – тисячі столів
І море, море крові».
Ганна Кревська згадує загарбані ворогом міста:
«Серце, рахуй повільно: Енергодар, Херсон.
Третя нічна сирена рве світанковий сон.
А Nastka Fedchenkо озивається від імені цих міст:
Я – Енергодар.
Вони навіщось воюють з атомною станцією.
Боже, визнай, коли ти селив на землі цих почвар,
то був дуже втомлений, злий і зовсім вимкнув раціо.
Я – Херсон.
Мене захопив ворог. І намагається подолати.
Мені лячно, серце б’ється швидко, але в унісон
із чоловіком, що тримає прямо перед
загарбником український прапор» .
«Весна озброєна»…
А за весною було літо:
Пахне зрізаними трояндами, літом, портом,
Слух і зір сприймають буденні розмови й речі,
А твій надпис –нашвидкуруч–стерся на довоєннім фото,
Де буксир пихкотить проти стрімкої течії.
В’ячеслав Гук
А на порозі вже осінь і… І що там пише Таня Власова?
трохи, ще трохи. боятись тепер не варто.
твориш нову історію, – це початок.
не забувати, нічого не забувати.
не пробачати.
ніколи не пробачати.
Стефанія Сапсан,