***
Не плач, моя радосте: сонце на боці добра.
Курвиться люта війна, але то тимчасово.
Біль не заглушиш, його випускай з-під пера.
Знаєш сама, як лікує написане слово.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Все, що було до війни, відпусти на папір,
Щоби на аркуші неба розкрилились рими.
Все буде добре, рідненька, лиш мрій і повір,
В те, що невдовзі до нас знову щастя тектиме.
Нам лише треба цю тяжкість усім подолати,
Кожен промінчик ловити у темряві днів.
Попри війну сподіватись, любити, кохати
Навіть, якщо це життя завдає стусанів.
Віриш, ніколи не зхмарить війна Україну,
Кожного з нас не здолає, ніяк не зігне.
Тож усміхнись, моя радосте, в темну годину
Й сонячним словом своїм заціловуй мене.
27.07.2022
БОЛИТЬ…
Хустинкою вітру траві витираю сльозини,
Бо печалиться ранок: десь вибух страшний пролунав.
У калюжі дощу крапле кров із цвітіння калини.
І смакують метелики барви червневих заграв.
І відхмарилось небо, і сонце теплить життєдайно,
Аж природа наповну красує розкішністю нив.
Та мої надщербилися вірші від болю печально,
Бо війна і ятрить, і болить від страшних кровозлив.
Повноводдя осонцених рим безнадійно зміліло.
Плаче вся Україна. Вогнисте меню на щодень.
І здається: ніколи мені іще так не боліло.
Я молюся і схрещую пальці в полоні кишень.
Кожен ранок сльозить — я хустинкою вітру втираю,
Хоч ослабились нерви, і вена підступно тремтить.
Та у Бога лише Перемоги і миру благаю.
Хоч ховаю, та біль все одно привселюдно болить…
05.06.2022
***
Плачуть сьогодні і сльози, і біль, і жалі.
Ранок зволожений вкотре транслює тривогу.
Вибухи. Димно. Небо не бачить землі.
Пекло війни скоротило дорогу до Бога.
Світло небачене просить весна у війни,
Плаче дитя, заховавшись у лоні підвалу.
Труться об воду думок переможні човни,
Тільки палають від куль мого серця причали.
Чуєш, кохана, не треба сумних голосінь,
Знаєш сама хто у цій боротьбі переможе.
Правда і воля — знамено для всіх поколінь.
Вірю, Всевишній із нами, і Він допоможе.
Будуть сади квітувати приборкавши тінь,
Біди лихі відголосить захмарене небо.
Жовто-блакитно засяє життя далечінь,
Мирну стежину ізнов протоптавши до тебе.
Плачуть сьогодні і сльози, і біль, і жалі,
Нашу любов відбирають і смерть, і руїни…
Вибухи. Димно. Небо не бачить землі.
Тільки ніхто не зполонить мою Україну!
31.07.2022
***
Заколисай мене, природо, в травах дня,
Щоб я війни цієї хоч на мить не бачив.
Бо коле душу, аж проколює, стерня,
Від болю матінки-землі, новин гарячих.
Віддай мене вітрам тугим і незрадливим,
Думки мої, прошу, ромашками збіли.
Щоб мріям радісно було, а не журливо.
Щоб віра, мир і Перемога зацвіли.
Хай хвилі річеньки стрімкої віднесуть
Кудись у даль, де барви світлі, веселкові,
Де у життя є щира правда, воля, суть,
Де все будується на щасті і любові.
Заколисай мене, природо, в травах дня.
І хай мина війни лютнева хуртовина.
Я в цьому вірші сію істинне зерня,
То ж скоро так і буде, Україно!
21.07.2022
ПОРАНЕНА ВЕСНА
Уявна безпека, сирена — то нинішній хіт.
Броню на душі кривава війна розстріляла.
Україна воює зі злом. Збентежений світ.
Та тільки збентеження зараз занадто замало.
Квітнева пора. Тільки “квітнуть” не квіти, а міни,
Бо сусідня країна влаштовує нам геноцид.
Маріуполь, Гостомель і Буча зрівнялись в руїни,
І голосить моя Україна із плачем навзрид.
Подивись, білий світе, що орки у нас наробили.
Не десятки цивільних, а вже тисячі полягло.
Хто заплатить за смерті жінок і дітей, за могили
У дворах, де до вражого нападу щастя цвіло?
Україна вже більше не буде такою як вчора.
Бо єдність і правда стають у майбутнє дорогою.
Ми нація вільних. Приб’ємо московську потвору!
І наша у ранах весна зацвіте Перемогою!
10.04.2022
РОЗСТРІЛЯНЕ ДИТИНСТВО
Розстріляне дитинство порвалося на шмаття.
Страхи зламали спокій, усі забрали сни.
З дитячої сльози роздулося багаття.
Тремтить серцебиття від пороху війни.
Зґвалтована душа, понівечена болем.
Зруйноване усе, що чисте і святе.
Десь там іде весна залитим кров’ю полем,
Та тільки не для всіх вона вже зацвіте.
Народжене на смерть, грудне і безневинне
Вже не побачить світ. Тече гірка з очей.
Замовкло вбите серце, ридає Україна.
І материнський крик пронизує й пече.
За обстрілами обстріл. Залите небо димом.
Дощить і кровоточить у вирі оборони.
Війна. Кривавий ворог. Розстріляна дитина.
У рай душа злітає, й цвіте весна червоним…
17.04.2022
ДО 30-РІЧЧЯ ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
Жовто-блакитну стрічку на серце своє зав’яжу,
Хай бачать навколо усі, що ти в моїм серці єдина,
А тим, хто душею осліп, я віршами в рупор скажу
Про те, як безмежно люблю рідненьку свою Україну!
В осяяні жовтих полів, у зрошенні світлого неба,
На стомленій стежці років, де квітне надія про мир,
В долонях твоєї землі: з тобою, в тобі і до тебе.
Ти сонце моє і любов, ти вірний в житті поводир.
За тебе молитву несу найкращою мовою в світі,
Щоб зріла твоя незалежність, але без чужої війни,
За долю і світле майбутнє у ніжнім калиновім цвіті,
Де є суверенність та єдність, без страху, біди і вини.
Я вірю у тебе, рідненька, тримаємось міцно за руки,
Хай бачать навколо усі, що ти в моїм серці єдина,
А тим, хто душею осліп, кричатиму віршами в рупор
Про те, як безмежно люблю рідненьку свою Україну!
24.08.2021
***
У водах човник хвилечку розбив.
На березі вже зелено й вербово.
Як за тобою, весно, я тужив.
Війна краде моє весняне слово.
Ну як мені красу твою узріти,
Коли душа наповнилася болю?
Ти вже цвітеш, та одцвітають діти
Собою захистивши наші долі.
Роса сріблиться в молодій траві,
Гіркавить дим від вибухів-туманів.
Ми ще живі. Та рани у крові.
Вже нею окровилися й тюльпани.
Квітневий час, джмелі в пилку гудуть.
Ну хоч комусь сьогодні веснянково.
Весна цвіте, та вірші не цвітуть.
Війна краде моє весняне слово.
19.04.2022
ЗВЕЧОРІЛО
Звечоріло, але не надворі — у ваших серцях.
Ця кривава війна забирає героїв найкращих.
Плаче ненька моя Україна, зкровавлений стяг,
І тримати сльозу на очах стає важче і важче.
У задимлене небо здіймаються янголи наші,
У тяжкій боротьбі з москалями віддавши останнє.
Вмилась кров’ю земля і весна проростає із паші,
У годину лиху наш народ згуртувавши єднанням.
І, здається, сам Бог вже не в силі біду цю спинити,
Під звучання сирен і атак не вщухають молитви.
Скільки ще, Україно моя, треба крові пролити,
Щоб назавжди із ворогом нашим покінчити битву?
Цей жорстокий терор від наказів тупого кремля
Гне додолу міста, українцям скалічує долі.
Десь у сховищі спить на тремтячих руках немовля,
На цей світ народившись в тяжкій і підвальній неволі.
У зруйнованих рідних домівках живе чорнота.
Міномети і танки — тепер наша нова реальність.
Тридцятирічна мати сиві коси свої розпліта.
Бо по мирній землі гатить ворог бездумно, безжально.
Звечоріло, та завтра народиться новий світанок,
Хоч вернути загиблих героїв, на жаль, неможливо.
Та прийде Перемога до нас на зруйнований ґанок,
Будувати нову Україну — квітучу й щасливу.
27.03.2022
смт. Черняхів
Житомирська область