У газеті «Урядовий кур’єр» щойно опублікована стаття Павла Куща про презентацію антології воєнної лірики «Весна озброєна» в Національному музеї літератури. Нижче – текст цієї статті.
Вийшла у світ антологія воєнної лірики «Весна озброєна», до якої увійшли твори українських та зарубіжних авторів про широкомасштабне вторгнення рашистів.
…Хочеш крові?
То в нашому слові
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
України порада така:
Пропади, душогубе!
До крові
Прікусі своєго язика!..
Ці рядки – звернення відомого українського поета Петра Засенка до біснуватого кремлівського «zбирача zемель» чітко озвучують позицію авторів, чиї твори увійши до колективної поетичної збірки «Весна озброєна». Письменники стали на захист України від рашистської орди ще й озброєні літературним словом. Так, як мовиться, далі буде: з часом побачать світ інші прозові чи поетичні книги про страшне лихоліття, спровоковане і розпочате рф наприкінці лютого. Проте згадана антологія воєнної лірики – один із найперших дуже своєчасних і потужних творчих проєктів, який є всі підстави звати українським контрударом на інформаційно-культурному фронті.
«Це жорстокий і правдивий літопис війни»
Лютопис, зважаючи на початок війни цього місяця? Веснопис? Чи літопис? Звичайно, поетична книга, що вийшла завдяки ініцітиві та зусиллям Національної спілки письменників України та видавництва «Ліра-К», в принципі не претендує на історичний жанр, що хронологічно і детально фіксує історичні події. Хоча водночас ця збірка вже стала своєрідним творчим літописом сучасних важких реалій, оскільки переважна більшіть поезій написана після 24 лютого.
«По суті, це-сворідний літопис бурхливого і драматичного часу, в якому живемо нині. Часу, який визначатиме розвиток подій в Україні і світі на десятиліття вперед. Воістину є дивом, що людина може творити навіть під моторошне завивання сирени притиповітряної тривоги, під загрозливі вибухи, сидячи в підвалі чи бомбосховищі… Скільки болю! Скільки тривоги в них! Скільки ненависті до лютого ворога…», – написав у передмові упорядник і головний редактор книги, голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський.
А стосовно назви антології він же під час презентації у Національному музеї літератури України уточнив, що влучне словосполучення «Весна озброєна» навіяне однією з поезій знаного вітчизняного автора Володимира Базилевського, а ще романом «Весна священна» кубинського письменника Алехо Карпентьєра. Певна річ, очільник НСПУ звернув увагу на те, що вагомий літературний проєкт вдалося реалізувати не тільки завдяки творчій активності авторів, а ще й завдячуючи співорганізатору цієї важливої справи директору видавництва «Ліра-К» Віталію Зарицькому.
«Ми свідомі того, що всі твори, які увійшли до антології, якнайповніше відбивають сутність подій, котрі поступово стають історією. І тому дуже важливо і взагалі необхідно, аби прийдешні покоління отримали повне і достовірне уявлення про цей складний час, який ми усі переживаємо. Вихід цієї книжки у світ це збереження історичної пам’яті про нинішнє буття, свідками і учасниками якого стали українські митці. Антологія також є даниною пам’яті тим, хто загинув, захищаючи Україну від рашистів. І водночас це жорстокий і правдивий літопис війни, розв’язаної росією», – переконаний директор видавництва.
«За вікнами фронт…»
До книги воєнної лірики увійшли поезії 142 авторів з різних куточків України, а ще з Польщі, Болгарії та Латвії. Згадані колеги по творчості дуже різні: від вже знаних майстрів слова до початківців-аматорів. Однак за словами упорядника, всі відібрані для друку твори об’єднує надпотужна патріотична енергетика. Написані авторами поетичні рядки є згустками тривоги, болю, любові до рідної землі, ненависті до загарбників, а ще вірою та упевненістю у нашій Перемозі.
Хоча ворог іще не здох
І ламає під корінь калину,
Але знає і бачить Бог –
Піднімається Україна.
Рядків, написаних Тетяною Малаховою та багатьма авторами чи односпілчанами, у антології далебі не бракує. До того ж, створені вони були якраз у найважчі останні дні зими та перші дні весни, коли, ніде правди діти, песимістів не бракувало ні серед українців, ні серед наших західних партнерів, риторика яких, хоч-не-хоч, змушувала згадувати народну приказку: «Не тратьте, куме, сили…»
Та саме завдяки впевненості у своєї правді, міцності, мові, духовності, вірі в Перемогу українцям вдалося згуртуватися і не тільки зруйнувати план рашистів про «бліцкриг», а й зробити посміховиськом «другу у світі армію» та її горе-головкономандувача. Україна піднялася на захист держави, а вчасне, переконливе, талановите і влучне слово дійсно стало дуже потужною ефективною зброєю типу типу «Байрактар» чи «Джавелін», чиї тільки назви наводять жах на ворогів. І важливість збірки «Весна озброєна» важко переоцінити особливо зараз, на переломі ходу війни і підготовки до визволення і деокупації українських територій на півдні та сході держави. Тому, погодьтеся, нині є резон популяризації книжки чи творів з неї на радіо та телебаченні, а частину тиражу варто передати до «гарячих» регіонів та до підрозділів ЗСУ.
До речі, творча ініціатива НСПУ та видавництва «Ліра-К» заслуговує не тільки поширення, а й продовження. Зокрема під час презентації «Весни озброєної» заступник генерального директора з науково-освітньої роботи Національного музею літератури Раїса Сеннікова, подякувавши письменникам, запросила їх до участі у схожому проєкті музейників «Наші музи не мовчать. Разом до Перемоги!»
Антологія воєнної лірики побачила світ у м’якій палітурці кольору хакі. Та водночас книжка стала дуже міцною цеглинкою у наш спільний мур Перемоги України над загарбниками. Звичайно, це не перша умовна цеглина від письменників, художників, музикантів. Однак, певен, і далеко не крайня. Бо жорстока війна триває. Зайвий раз про це нагадує ще й один з авторів антології Олександр Лисак.
В кожному русі – повстання, гнів,
віра й покора – потім.
За вікнами фронт. Ти на війні
духу й земної плоті…
НАСАМКІНЕЦЬ. Здавна серед творчих людей побутувало іронічне ставлення до критики з боку читачів: мовляв, якщо тебе лають, отже таки читають. А у часи війни гнівні погрози ворогів українським журністам і письменникам насправді стають найкращими рецензіями успішної творчості автора. Особливо це стосується дошкульної сатири, якої російські загарбники та місцеві колаборанти бояться, немов нечиста сила часнику. Ось вам приклад.
До антології «Весна озброєна» увійшов мій зразок сатири «Між нами, сиренозалежними», написаний у важкенні перші дні березня. Цей «помічний заговір» починаєся словами: «Гучна повітряно тривого, лети й завий до таганрога! До орла і до тамбова, до пєрмі і до ростова!..» І далі довгий перелік міст держави-агресора, серед яких і москва з її навіженим zуйлом.
Пророчий твір тоді відразу з’явився у соціальних мережах і почав гуляти серед добрих та інших людей. Серед тих, кому допекло, був і мій землячок, який довго лаяв мене по телефону. Кричав, що такого, аби сирен боялися люди в рф, ніколи не буде. Обіцяв капітуляцію України вже у квітні і рай земний при рашистах у нашому Запоріжжі… Та, схоже, рядки березневого заговору таки влучили у ціль і почали збуватися. Особливо це стало помітно після того, як росіяни через періодичну «бавовну» почали жахалися завивання сирен і тікати із сусідніх з Україною областей та Криму. І мій наляканий розплатою земляк-колаборант, кажуть, також вже сидить на валізах, заткнувши вуха.
«Урядовий кур’єр», 13 серпня 2022