…то слід підійти до нього й погладити. Дивись, згодом і тобі щось утнеться. Штибу – поетичного. А то все проза й проза…
Так розмірковує один запорізький письменник і публіцист, тривожно прислухаючись до каламутного потоку римованих шедеврів, голос якого все дужчай і дужчає…
Прорив
Темінь степу, холод мжичка,
скрегіт меланхолії.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Мчить затято електричка,
хтиво гнеться колія.
Тактактакають колеса,
двері колихаються,
і, рятуючись від стресу,
люди дурнем маються.
В шляховім цім безпросвітті
скепсису доволі є.
Й добре, що ще є на світі…
сонячна Монголія!
Епізод
А так… Кажи, хоч не кажи –
терпіння Істини вже вбито,
і Доля дивиться крізь сито
на свято блуду і олжі.
Ідуть навально манекени,
а нам заціпило вуста…
І недосяжна висота
відспівує всіх поіменно.
І так іде, і так триває
хула, захланність і обман.
…Лиш диктофону під диван
для повноти не вистачає.
Передвечірнє
Присмирнів, притих бузок
пелехатий.
пес гіменце загубив
коло хати.
Мишка з нірки вигляда
шанобливо,
а під грушею сусід
дудлить пиво.
Є у кухлику вода,
хліб в каструлі…
А навколо шепче все:
«Люлі-люлі»…
Крук над муром пролетів
низко-низько.
Легіт холодом війнув –
вечір близько.
Готовність
У хаті крім мене нікого немає,
ба, ще он котик знічев’я дрімає,
лист необачно засох на герані,
муха дзумить у пустому стакані.
Холодно, голодно, гидко, марудно,
лячно, невдячно, невтішно і трудно.
Хлипаю, блимаю, скнію, нудьгую,
долю примхливу недремно чатую.
З ким і для чого, їй-Богу, не знаю,
краще вже вийду надвір, погуляю,
кухлик винця жартома закайфую
й, може, рядочок-другий заримую.
Компроміс
Не хочуть, не роблять, ганьблять і гвалтують,
ховаються в тінь і не вдома ночують,
хроплять, заїкаються, крадуть і брешуть,
пліткують, смердять, не стрижуться й не чешуть.
В чужому городі картоплю копають,
До церкви не ходять, пісень не співають.
Де весело – плачуть, де плач, у них – сміхи,
Собі – на всю повну, чужим – на горіхи
Бояться, аж стогнуть, тремтять, заважають,
нічого не зроблять, а як обіцяють!
плюються, кричать, верещать, пащекують,
смітять, матюкаються, крекчуть, дратують.
Марудять, приховують, зраджують, гублять,
погудити раді, хвалити не люблять,
в біді відвертаються, крекчуть, пліткують,
до темного жмуться, над світлим кепкують.
Доносять, знущаються, палять, руйнують,
негідників хвалять, достойних плямують,
великих бояться, малих ображають,
лихе пам’ятають, добро забувають.
Якщо ж я все бачу, коли ж усе чую,
то хто ж я такий, що затято німую?
У пошуку
Незнамо й звідки
кволий
промінь
впав,
зітхнула тиша, цвікнула синичка.
І забриніла
несезонна мжичка,
порушуючи лад усіх октав.
Зіщуливсь малодушно вітерець…
(Хоча йому й так не бракує неба!)
І раптом – зойк, неначе так і треба,
шпигнув у серце –
хижо й навпростець.
А потім –
тиша,
невідомість,
темінь…
Ніде нікого, та й тебе нема.
І не весна,
не літо,
не зима…
Не осінь…
Лише згадок
сірий щебінь.
Прошарок
Налаштовані на ласе…
Так, численні, та ж не всі!
Повсідалися негласно,
єжесі на нєбєсі.
Титуловані брехнею,
закорінені в брехню,
осідлали ахінею
і мугичуть: «Ню? Не ню?»
Що там «ню»? Яку стерню?
Просто так, чи за брехню?
Розвели, пимаш, херню!
Ні додати, ні відняти…
Може, ненадійні ґрати?
Може, десь комусь піддати?
\ …Очманіли демократи,
та й майнули в депутати,
щоб погратися в дурню…
Т-с-с, ні звуку, придивімось –
звивиста, чи, мо’ крива?
Ніж мішати щось із чимось,
ліпше пильно озирнімось,
на всі боки поклонімось
й вирішим, чиї права.
Нюанс
Вовтузимося й забуваєм,
що біль і радість – все мине.
…Хорал зірок над рідним краєм
сплітає Космос і мене.
Сполох
Сполох дівочий посеред ночі
вдарив навскіс.
Як не спіткнешся, то не наврочиш
смутку без сліз.
Зойк непрозорий, крик неозорий –
тінь навпрошки.
Привид гордині, схлип непокори –
Спиті вершки.
Спогад нявчання, скрегіт мовчання –
стиглий овес.
Підступ вагання – секс без бажання.
Регіт небес.
* * *
Сіпнувсь, сховавсь, але не зник,
шелеснув босоного спомин.
Не лісовик, не домовик…
Так хто ж тоді сховась за комин?
Журбу спонукою гасить
й нічого навзамін не дати.
Як тінь, від хати і до хати,
гойднулась безнадійно мить.
І перекочуються тіні
зухвало по тугій воді,
щоб згодом хвильки молоді
куйовдилися білопінно.
м.Запоріжжя