(ФАКТИ ПРОТИ ВЕРСІЙ)
Резюме. В західних мовах (кельтських, італійських, германських, балтійських) збереглось давнє означення “народу” – “teuta”, похідне від кореня “tew” – “бути надутим, потужним”. У даному випадку народ уявляється як соціальна спільнота, яка досягла повноти розвитку. Цілком природнимм чином це означення, від якого були утворені етноніми (teutoni, потім deutsch), набуло прямо протилежного значення: “тевтони” – чужинці. Хоча в німецькій мові основа “deut”, “deuten” має також значення “тлумачити”, що в староукраїнській мові передається синонімічним значенням “ук” (укий) – наука, знання. Українці теж не уникнули “фізичних параметрів”, як мірила для означення повноти свого народу. Так, давня назва “паралати” у Геродота свідчить про “повноту роду у просторі” , а назва “хохли” (“hoch”) має значення “великий” (високий). Подібні означення свідчать про порівняно давню пору виникнення свідомості одного спорідненого народу на значній території розселення. Не забуваймо також, що у назві “українці” присутнє значення “проживати у своїй країні”, як у назві “Житомир” (ойкумена) та значення “ук” (або “укий”) – свідомий, при тому, що назва “Житомир” пояснює назву “Україна” – країна проживання, країна-метрополія.
Легенди “скіфів”, записані в “Історії” Геродота від прадавніх жителів України, наступні описи “Скіфії-Хриси” в творах представників римського чи візантійського, історичного чи географічного, монастирського чи світського описання давньої України (спорадичні назви України на протязі IV – VI століть: Енінгія, Гуннія, Хриса, Евлісія) цілком тотожні сучасному історико-географічного контексту України, а, отже, свідчать про історичну тяглість і сталість спадщини України. То ж, чому цього незаперечного факту не бачать різномастні “видатні і не видатні вчені”? Чому й сьогодні в учителі історії напрошуються фельдфебелі і на світ Божий вилуплюються опуси пори “валуєвських циркулярів” та “емських указів”? Чому грубі інсинуації на кшталт т. з. “скарги” РФ в ЄСПЛ (Європейський суд з прав людини”) транслюються в ЗМІ? При тому, що в названих опусах цілком очевидна порожнеча в знаннях і “хотєлках” новоявленого писарчука історії. В третьому тисячолітті від першої писемної згадки назви “Україна” ця ситуація дійсно дивовижна. Чому ж злочини проти України і українського народу були можливі в минулому і продовжуються у вік науки і техніки? Одна з причин – принцип “Уникайте говорити правду, якщо нікому її збагнути”.
Розпочнімо з того, що поняття повноти народу засвідчено в “Історії” Геродота легндою скіфів про своїх спільних предків – Ліпоксая (жрець, людина молитви), Арпоксая (воїн), та Колаксая (правителя). Греки називали трьох братів інакше – Агафірс, Гелон, Скіф – але їхні соціальні функції були тими ж самими. Отже, народ “скіфів” представлений тими ж трьома соціальними функціями: богослов, воїн, мудрий хлібороб-правитель. Про таку ж саму структуру суспільства в Україні-Скіфії засвідчив літописець в “Повісті временних літ” в іменах трьох братів – Щек (пастир), Хорів (Орів – стадник – воїн) і Кий (як правитель-хлібороб).
Проте, означення назви “народ” не обмежується прикладом з західної лінгвістики. Давні греки, вживаючи до народу України назву “скіфи” (скіти), так само привнесли в цю назву значення “бути надутим” (бути міцним): грецьке “kytos” – випуклість, об’єм, зміст. Як би не дивно було, Геродот, пояснюючи назву роду молодшого з трьох братів-скіфів Колаксая – “паралати”, теж не уникнув образу “повноти”. У назві “паралати” латинська основа “latus” має значення “широкий”, “широчінь”, “широкорозселений”. Друге мірило розуміння назви “народ-нація” має ознака єдності, як це зберігається у назві ріки “Синюха”. Грецьке словосполучення у назві ріки – “Syn-echa” – передає не тільки значення “тримати, держати разом, тримати вкупі, не давати розійтись”, але й ще значення злагоди, дружніх стосунків, як це передає назва “Земля Трояня”, де “Treue” /тройє/ – вірність, віра, стійкість, довіра.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
В “Історії” Геродота (пора написання книги – 445 – 450 роки перед новим літочисленням, оскільки перше прочитання книги в Афінах відбулося у 444 році до нової ери) ріка Синюха і край, з якого вона випливає, названі “Ексампаіс”. Назва утворена від староірландськоїго виразу “to eks–sam” /to eks-sem/ – народжувати, родити (Роденська земля) та “pais” (pays) – країна, земля. Народження завжди передбачає розмноження – повноту. Зазначимо, що назву “Родень” зберігає прадавнє поселення біли гирла ріки Рода (нині – Рось) та назва “Київ” (перське “kyia” – родити, народжувати “Кий” – правитель, глава роду, а грецьке “kyo”, “kyewo” – нести зачаття, нести плід, родити). Це значення має назва “Ексампаїс” в “Історії” Геродота. Отже, назва ріки “Ексампаіс” разом з допливами символізує серединну вісь Тризуба (образ Землі-Роди), а дві притоки – Куниля (нині – Гнилий Тикич) і Велика Вись символізують дві небесні святині і берегині землі і народу України. Назва лівої притоки “Куниля” (старонімецькою “kunnen” – знати, wissen) присвячена образу богині Місяця, а назва правої притоки “Вись”, присвячена образу Провідної зорі. Разом, Синюха і її допливи, творять герб України. Цікаво і символічно, що назва “Ексампаіс” співзвучна латинському слову “exemplare”, “exemplum”, що буквально означає “приклад”, “взірець”. Не менш цікавий і той факт, що на гербі СРСР Землю уквітчує колосся, як дарунок Богині урожаїв.
Пояснення назви “Ексампаіс” не обмежується композитом староірладської і гальської мов. В грецькій граматиці назва складається з прийменника “ek”, “eks”, “eksa”, “ekso” (у. в) та іменника “pais”, або ж, “pays” – земля, країна, край. У такому написанні композит назви прочитується як “Україна”. Водночас, грецький прислівник “eksa” та аорист “eksamen” (від дієслова “ago” – вести, керувати, виступати у ролі егіди – в німецькій мові – Ägide, Егіда) в сполученні з основою “pais” (pays) утворює значення Україна як “Метрополія” – “Головна частина країни, Рідна земля, Об’єднуюча країна” – Україна. Так чи інакше, назва ріки “Synecha” і назва “Україна” несуть у собі один образ – Базилея, Держава, Україна. Про цей образ країни свідчить також назва “Поляни”, утворена на основі грецького дієслова “polewo” (жити, проживати, орати землю), або ж, від іменника “polias” – Головна частина країни, Рідна країна – Україна. У назві “поляни” звучить також значення “пол” – “рід” (пор.: “пологи” – роди, пологовий будинок – родильний дім, своєрідний “житомир”). Врешті, етнонім “паралати” і назва “Ексампаіс” передають одне значення: “жителі країни” – українці.
Попри того, композит іспанського та французького слова “examen”, яке має значення “розгляд, судження, суд” (для пор.: “рада”) та слова “pais” (pays) у назві “Ексампаіс” не заперечує, а стверджує попереднє пояснення. До того ж, мовно змішаний композит у назві “Ексампаіс” розкриває її не як дійсну у той час назву, а як пояснення автохтонної назви “Україна”. Річ у тому, що, наприклад, топонім “Медвин” у витоках ріки прямо вказує на значення назви ріки і землі, як “метрополії” (грецьке “medo” – царствувати, “medon” – правитель). Крім того, історик Йордан зазначив, що “Скіфія” її населенням називається інакше і ту (місцеву) назву він пояснив назвою “Ойум” (грецьке “оїо”, “oyo” синонімічне латинському “credo” – віра, стійкість, а ще “oyo” є синонімом до грецького “krisis” у назві “Tewkris” – так в старорецькій лексиці вживалася назва “Земля Трояня”, де “krisis” (krino) має значення “розглядати”, “вибирати”, “обирати”, “судження”. Себто, грецька назва Трої “Filios” (Дружня), хетська назва “Vilusha” (Дружня) і грецька назва землі “Трояня” {Тевкріс) мають відповідні значення в Україні (ріка Синюха, назви Дружківка, “Земля Трояня” і т. і.).
Отже, назви “Енінгія” (Пліній), “Хриса” (Євсевій), “Ойум” (Йордан),”Евлісія”(Прокопій) – все це переклади-пояснення української назви земель антів (богуславців) – “Славія“. Наведені назви землі і різні назви народу (скіфи, венети, гунни, анти) – це приклади того, як римські та грецькі автори намагалися пояснити назву автохтонного народу і назву його країни.
Народ (земляків) разом тримає їхня рідна земля-мати – Україна, або “Ексампаїс” (Родень) – так у Геродота названа ріка Синюха і край, з якого вона витікає. Щоб нащадки пам’ятали про цей давній факт, в басейні ріки Синюхи низка приток і назв несуть у собі аналогічне значення: Тернівка (terra- земля, край), Терновиця, Медвин (medo, medeon – правитель), Уманка, Велика Вись, Ятрань та інші. Ріка Синюха разом з притоками Куниля (нині Гнилий Тікич) і Вись творить символіку герба України Тризуба – символу Посейдона-Земледержця. А навпроти в Південний Буг (Гіпаніс) впадає ріка Сельниця. Так само латинська назва ріки Сельниця на Певтінгеровій мапі XI сторіччя – Sellianі (Престольниця) вказує на значення назви ріки “Синюха” (sella – образно: престол).
Що ж до назви Геродота “Ексампаїс” (Eksampais, Eksampays), то, як раніше було зазначено, найкраще її (назви) давнє написання та значення пояснює староірландське “to eks sam” /to eks sem/ – родити, народжувати. Себто, метрополія всієї України-Скіфії в добу Геродота мала назву “Родова земля”, а населення називалося “родимичі” (звідси пояснення назви родимичі – “спори” – від грецького “spora” – рід, народ), або “Рідна земля” (від назви міста Київ – Родень). Козацькі землі Геродот назвав “Геррос” (“herr” – полк, воїнь: Переяславська земля, або Гетьманщина).
Коли згадати перших трьох братів-скіфів, то Славія – це край старшого з братів – Ліпоксая (Щека, Корибута), як земля богині молитви Артеміди. Земля середнього Арпоксая (Хорів, Орів) – Геррос (воєводина, як земля богині блискавки Пірогощої і Державної Богоматері). А серединна земля Колаксая (Кия) – Україна (Ексампаїс, Поляни, як земля богині Землі Геї). Відповідно до імен названі роди братів: авхати – лемки-волиняни (грецьке “lema” – надія і воля людини), паралати – роденці, або поляни, а катіари – воїни-козаки, траспії – козаки-бродники.
Ще раз про характеристику “Земля Трояня”. “Дружність” України (Troia – Filios, Vilusha) передає значення “всенародна”, “посполита” або осучаснено – “демократична”. Так, в давній грецькій мові жителі Трої називалися “teukroi”, правитель мав титул “Teukros”, а “Земля Трояня” називалася “Teukris”. Розклад назви “Teukris” на два значення “Tew” – “лад” як уклад, та на значення “kris” (krisis, krino; пор.: латинь cerno, crevi, що означає “вибирати, обирати, розглядати, судити, вирішувати справу змагально, у сперечаннях). Як зазначено у вислові автора “Слова о полку Ігоревім”, адміністративно в Україні існували “віці Трояні” – де санскрит “vic” та латинь “vici” – сусідські общини, територіальні громади, центри яких збереглися у назвах “Гайворон” (тут “heiva” передає значення “дім общини”), Радомишль, “Умань” (“umma” = “vic”), “Миргород”, “Миропіль”, “Архайм” – святилище біля Дніпра і Бога, згадані у Геродота (§ 53), як святилище Деметри на горі з назвою Гіпполая. Нині тут – поселення “Станіслав”; в історичних джерелах Архайм називався “Святий край”, або “Аріана Веджа” (землі Січей, як незайманні землі, бо присвячені небесній Богині) і т. і.
Кожен народ уявляє себе спільнотою, об’єднаною однією мовою і таким, що має одних і тих же пращурів; тим самим він протиставляє себе сусіднім народам. В ведійській лексиці цей образ “свого” передається словом “ari”. Це слово означає людину належну до того ж народу, як і той, хто говорить. Більш того, ari часто поєднується з vaisya, буквально “vis” – “людина з народу”. Вислів “всі ari”. або “всі arya”часто зустрічається в Рігведі, він відомий в Авесті, це спадщина спільної індо-іранської фразеології. Окрім того, важливо звернути увагу на ім’я і функції бога Aryaman, який входить в пантеон індо-іранських богів: aryaman – володіючий духом arya. В ведійській міфології бог Ар’яман сприяє встановленню дружніх відносин. Те ж саме в іранській міфології – він дружній бог. В перському особовому імені Aryaramma (Любомир, Миролюб) так само існує цей соціальний зміст слова arya. Отож, у словах автора “Слова о полку Ігоревім” про Україну – “Земля Трояня“- вже можна бачити існування національної свідомості, адже назва “Трояня” вжита від слова германських мов “Treue” (шведське tro) – вірність, віра, стійкість (в споріднених значеннях – мир, унія, узи, дружній). Нагадаємо про вжиті автором “Слова о полку Ігоревім” вислови з означенням “Трояня” (стезя),”Трояня” (земля).
- “О, бояне, соловію старого времені! Аби ти полки сії ущекотав, скачучи славою по мисленому древі, витаючи думкою під хмари, єднаючи слави (“слави” – християни, люди молитви – автор) обопіль сієї пори, рищучи в стезю Трояню через поля на гори“. 2. “Вступле Дівою в Землю Трояню, вспле Скала (тут “Скала” – назва “Січ”), лебединими крилами на Синьому морі при Дону плещучи, збудить Жирня времена!” 3. “Були віці Трояні. Минула Літа Ярослава, були полці Ольгові“. 4. “На седмім віче Трояній верже Всеслав жереб о дівицю собі любу” – все це вислови з тексту “Слова о полку Ігоревім”). “Трофеум Трояні“, або “Немогард” (Задунайська Січ) Святослава Хороброго в західних писемних джерелах; “Лог” – в “Слові о полку Ігоревім” (від Loge, logieren – таборування військ з провіантом: козацька назва -“попас”, “уєдїє” – в “Слові о полку Ігоревім”).
Ще один факт. Хетти називали давню Трою “Vilusha”, а греки називали “Filios” – “Дружня”. Цей образ “дружби” нині зберігає назва “Вінниця” (основа назви староверхньонімецьке “wini”), яка передає значення – Freund (друг), Geliebter, Gatte). Можна і потрібно згадати слова Прокопія Кесарійського про те, що анти і склавини (буковинці) це один народ і в давнину всі вони називалися “спори” (від грецького “σπορα” – рід, народ, діти, онуки) – родимичі – належні до одного роду. Спільність назви “родимичі” (роденці) для буковинців, волинян, полян, сіверян, переяславців і таврійців свідчить про єдність і самобутність народу України від доби Геродота, а в просторі – від Сяну до Дону.
Якщо простежити етнонімію України, починаючи з батька історії Геродота (“Історія”, книга IV “Мельпомена”), то й тут можна можна переконатися в сталості етно- і географічної мапи України. У Геродота Україну первісно (згідно легенді) населяють роди трьох братів: авхати (лемки-волиняни), паралати, або “родимичі” (поляни)та катіари (полкові козаки) і траспії (похідні козаки та козаки на бродах-переправах). В грецькому варіанті цієї ж первісної (за Геродотом) легенди роди трьох братів названі “агафірсами” (на латинській мовній основі – склавени, або буковинці), “скіфами” (скіфи орачі і скіфи хлібороби) і “гелонами” (козаки Переяславщини, бо Переяслав у Геродота названий “Гелон”). Всі три назви відповідають функціональній структурі суспільства на теренах України – “Були віці Трояні, минула Літа Ярослава, були полки Ольгові” (“Слово о полку Ігоревім”).
В першому сторіччі нової доби етно- географію України описали Пліній Старший і Клавдій Птолемей. У Плінія землі України названі “Енінгія” (Aeningia) – Славія, а Клавдій Птолемей називає Україну “Сарматія” (“sar matti” – “Воїнський хліб”) – Козацька Україна. Так, Пліній свідчить, що “Енінгію, впритул до ріки Вісла, населяють сармати, венеди, скіри і хірри”, що у перекладі дає нам ту ж функціональну структуру етносу: “сармати” – козацтво, “скіри” це повторення назви “скіфи” (scio – scire – scitus – scite), “венеди” – “люди молитви” (слов’яни), а “хірри” названі від старонімецького “heer” – воїнь, полки – “Геррос”). При тому Клавдій Птолемей називає метропольні міста України – “Метрополіс” (Київ – Родень), “Сермій” від латині “sermo”, що є синонімом “canno”, отже, “Канів”, а “Азагарій” – це “Димер” (основа назви – іспанське “asar” – смажити, смалити (у назвах “Димер”, “Жерєв”, “Смоленськ”).
На початку IV сторіччя нової доби грецький письменик Євсевій називає Україну “Хриса”. В своєму значенні назва “Хриса” є синонімом назви “Енінгія” (Славія). Через двісті років після Євсевія, Прокопій Кесарійський вживає назву “Евлісія” (від “Lissomai” – “Lita”, “Lato”, як синонім до назви “Хриса”). Йордан вжив назву “Ойум” (від грецького слова “oyo” – credo: вірити, надіятись, приймати рішення; його синоніми – lem, lema – у назві “лемки”). Йордан писав, що “готи “прийшли в землі Скіфії, які на їхній мові називаються Ойум” (“Геттика”, §§ 16 – 24). Отже, назви “Скіфія” і “Ойум” – це пояснення назви “Україна” і її земель. Волинь у Плінія Старшого – “Енінгія-Славія” – земля богині молитви, земля Ексампаїс – метропольна Україна (поляни, polias – Житомир), Геррос – воєводна Гетьманщина. Від доби Геродота землі України-Скіфії становили одне ціле – єдність народу від Сяну до Дону. У цих словах немає перебільшення: Галицько-Волинські землі (Галич, Волинь-Славія) – володіння Щека (Ліпоксая), Наддніпрянщина – володіння Кия-Колаксая (Скіфа), а земля Переяславщини -Гетьманщина і Січі – володіння Хоріва (Арпоксая, де “arpe” – яструб, супій у назві озера та річки “Супій”- Vultur L., Vulturio L.).
Історики Йордан і Прокопій Кесарійський жили і писали свої твори в VI сторіччі. Обидва історики дуже виразно засвідчили етно- і географію України: її землі простираються від міста Нови Сад біля Дунаю і до Дністра (склавини) та від північних схилів Карпату і від Сяну до Чорного моря (анти – слов’яни, “люди молитви”) та до Дону (альтціагіри – переяславці, бо композит латині “altus” та “agieren” – оголошення збору в похід, оголошення яси, що цілком тотожно значенню “Трубіж” та назві міста “Пере-яслав”, де “яса” – збір у похід, як це звучить в “Слові о полку Ігоревім”). Картина збору козаків у похід написана автором у другій строфі твору: “Боян, бо, Віщий, якщо кому хотів похід оспівати, то линув …”). Збір козаків в похід – це, наведення (налаштування) воїнів на похід – підняття бойового духу. Автор “Слова о полку Ігоревім” нагадує, як відбувався передпохідний збір у похід раніше і з жалем констатує недоліки збору в похід полку князя Ігоря (“Як би то начатися промові інакше” – себто, закликати князів до спільного походу, щоб і “галицькі стади бігли до Дону Великого”). Ось чому в епілозі твору явно йдеться про усвідомлення сіверським князем необхідності “єдності заради України”; вислів “страни ради” (тут “страна” – країна, себто, – “країни заради”)- очевидна фальсифікація авторського, оригінального тексту.
“Ігор іде по Боричеву до Святої Богородиці Пірогощої України заради” – такими словами автор “Слова о полку Ігоревім” завершував свій геніальний твір на початку 1187 року. Той факт, що цей вислів на забаганку царського двору був сфальсифікований виразом “страни ради”, коли твір старожитньої української літератури більше десяти років (1790- 1800 рр.) готували до друку в комісії Мусіна-Пушкіна, нічого не змінює. Адже, упорядник літопису “Повісті временних літ” у березні 1187 року залишив для українців запис про Володимира Переяславського, де є слова: “За ним Україна дуже сумувала”. Цей запис єднає Україну і весь народ України в єдину спільноту – націю: “За ним народ України дуже сумував”.
То ж, чи не злободено процитувати сучасним писакам історії ще одне історичне свідчення “Слова о полку Ігоревім” – “Дів кличе вверху дерева, велить послухати землі незнаємі (тут – іронія): в Лозі і Поморію, і по Сулію і Сурожі, і Корсуню і тебе тьмутороканський болване!”. “Лог” – “Немогард” пори Святослава Хороброго, “Поморіє” – побережжя сучасної Одеської області (від гирла Дунаю до Дніпра), “Посуліє” – Таврійське побережжя, Сурож – Азовське (Озівське) побережжя, “Корсунь” – Кримській півострів, “Тьмутороканський болван” – “Бич Божий”, наказний гетьман козацьких полків; “Тьмуторокань” – Таманська Січ.
Для тих, хто не вважає “Слово о полку Ігоревім” документальним свідченням юридичного гатунку, процитуємо свідчення імператора Константина Порфирогенета (Багрянородного) про ті ж таки митні попаси на українських Січових паланках (санскрит palana – охороняти). В своїй праці “Управління імперією” імператор Константин пише, що козацькі моноксили прибували в Крнстантинополь з Немогарду Святослава (інші назви – Лог, Трфеум Трояні та Задунайська Січ); з фортеці “Мілініски” (переклад назви – “острівна фортеця”, Хортиця); на таврійському побережжі митні збори здійснювали “теліуці Чернігоги” (“Чернігівські билі); моноксили Святослава прибували також від Вусеграду (вірно Бусеграду – “місце покаяння” на “Зворотному шляху” (у Евріпіда – “Убіжний”) побіля ріки Каяли, нині “Нагольна”, як ріка богині покаяння і очищення від скоєних в морському поході гріхів; у Йордана – “Карей”, а нині – місто Таганрог, у назві якого вжито шведське “taga” – затримувати, приймати гостей (прибулих з моря), або латинь “tago” – сприймати зором, бачити зором і думкою. До речі, назва міста “Азов” має значення “попас” (пор.: “Трапезунт”, де “трапеза” – тюркською “az” – має значення “страва”, “їда”, або “прокорм” у назві “Азов”, хоча “трап” – сходи, спуск). Що таке “попас”? В козацькій традиції – це місце збору мита (“жиру”) за провіз товарів. Такі “попаси” існували вздовж кордонів України від Черкаської Слободи (нині – місто Орел) та “Вейделіки” (“Weide” – випас, попас) до Азова біля Дону (про що нагадує вислів автора “Слова о полку Ігоревім” – “Вступле Дівою в Землю Трояню, вспле Скала, лебединими крилами на Синьому морі у Дону плещучи, збудить Жирня времена?”) та аж до “Іспаса” в Карпатах, Есені (німецьке “essen”) та Чопа (“чопове” – митне) в Закарпатті та Яворіва (від санскриту “yava” – як міра довжини і як міра ваги зернових – жита, ячменю).
“Вчені” головотяпи не сприймають того факту, що в грецьких писемних джерелах всі назви мають не зрозумілий зміст. Пояснення цього факту дав у свій час ще Йосип Флавій в праці “Юдейські старожитності” (перший том, книга перша, глава п’ята): “Повинні у цьому греки, які стали шукати особливої слави у тому, що стали називати інші народи і племена своїми назвами, ніби ті племена (народи – автор) одного з ними походження”. Див. також “Флавій проти Апіона”, II, 4). Від цієї ж хибної “традиції” утворені і вживаються всі імена “скіфів” та назви “скіфських” земель і рік у Геродота, що суперечить первісному факту, записаному від самих скіфів (“Історія”, книга четверта, §§ 1 -12): скіфи мають автохтонне походження. Тому то, батько історії зауважив: “самі себе вони називають сколотами ( латинь “colonus” “cola” – “жителями своєї країни”, або “посполитими” – автор), а скіфами їх нарекли греки” (там же, §§ 6 – 7) .
Гей-гей! Де наші архіви, де академіки? Багато вітчизняних архівів вкрадено, знищено. Чого загарбникам не вдалося вкрасти і знищити, – свідчень іноземних авторів. То ж бо, читаймо інколи іноземні праці, архіви і робімо при нагоді належні висновки – наукові. На нікчемні “опуси” потрібно відповідати, оперуючи добре відомими фактами. Геніальне за змістом і формою “Слово о полку Ігоревім” завершується словами автора: “Бо ж боролися за християн проти поганих“. Цей вислів дає відповідь на питання про значення літературного образу “Земля Трояня”. Україна – земля християн, країна християнського народу.
Відень, Австрія.