Досліджено родовід нащадків Варфоломія Шевченка, троюрідного брата і товариша Тараса Шевченка; висвітлено їх культурницьку діяльність за межами України, наведено важливі історичні події у США, де були задіяні представники роду Варфоломія.
30-та річниця незалежності України співпала з визначними датами, як у нашій державі, так і у США: це – 160 років перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі (22 травня 1861 року); у США – 245 років підписання Декларації незалежності Сполучених Штатів (4 липня 1776 року) та 315 років від дня народження Бенджаміна Франкліна, «батька-засновника» Сполучених Штатів (17 січня 1706 року).
Українці, у своєму прагненні до незалежності, завжди відчували підтримку держави США, де, так історично склалося, мешкає багато українців ( «українська діаспора»). Вони, завдяки своїй невтомній праці, зуміли посісти вагоме місце у суспільстві цієї держави, є своєрідним «лоббі» у питаннях, які стосуються їх історичної батьківщини. Серед цих достойників важливе місце займали нащадки троюрідного брата, щирого товариша Тараса Шевченка Варфоломія Шевченка, якому у 2021 р. виповнилося 200 років від дня народження. Родове дерево нащадків Варфоломія свідчить про цілу плеяду діячів культури, які збагачували її у різних країнах світу.
Метою даної публікації є висвітлення родоводу та культурологічної діяльності нащадків Варфоломія Шевченка за межами України.
Українців усього світу об’єднує одне ім’я – Тараса Шевченка. Голова Українського Народного Союзу у США Лука Мишуга у своїй промові з нагоди роковин Шевченка 28 березня 1943 року, виголошеної в Нью-Йорку, порівняв дві духовні вершини українського і американського народів – меморіали Тараса Шевченка і Джорджа Вашингтона: «Ми, що є американцями української крові споглядаємо (…) на Чернечу гору над рікою Дніпром, де спочивають тлінні останки Тараса Шевченка (…). Та згадуючи так про Вашингтона і Потомак, як теж про Шевченка і Дніпро, чи ми, американські українці, не повинні відчувати такої великої гордості, на яку тільки можна здобутись, коли зважимо, що ото над Дніпром спочиває той найбільший син України, що від імені українського народу віддав Вашингтонові і американському народові найбільшу пошану, яку може якийсь народ віддати іншому, коли ясно, виразно і недвозначно заповів, що прийде напевно час, коли в Україні з’явиться Вашингтон із своїм новим і праведним законом» [6, с. 325-326].
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Тарас Шевченко був хрещеним батьком Єфросинії, доньки Варфоломія. Донька Єфросинії – Олександра Велігорська (1881-1906) стала дружиною російського письменника Леоніда Андрєєва (1871-1919) і матір’ю Вадима і Данила Андрєєвих [7, с. 43-47]. В сім’ї Велігорських довгі роки зберігалися сімейні реліквії – особисті речі та листи Варфоломія і Тараса Шевченків. У 1920-х роках більшовицька влада знищила шевченкову спадщину при обшуках за антирадянську позицію нащадків Кобзаря в Україні. У Франції, де проживав Вадим Леонідович, він очолював відділ синхронного перекладу із слов’янських мов при ЮНЕСКО в Парижі, згодом в Нью-Йорку. Про Єфросинію Варфоломіївну Шевченко, свою бабусю, Вадим Андрєєв згадував у автобіографічній повісті «Дитинство», яка була видана в Москві у 1966 році: «Вона гордилась тим, що була рідною племінницею Тараса Шевченка (…), ніколи нікому не дозволяла й найменшої нечемності» [1, с. 97].
Письменник Григорій Гусейнов, лауреат Шевченківської премії, член Комітету Національної премії України імені Тараса Шевченка (з грудня 2016), як журналіст і редактор криворізького часопису «Кур’єр Кривбасу» довгі роки збирав матеріали про криворізького шахтаря Володимира Орлова, доля якого під час Другої Світової війни звела з родиною Андрєєвих на острові Олерон (Франція). Орлов, у складі військовополонених, прибув під німецьким конвоєм на інженерні роботи на острів в Атлантичному океані. Після втечі у 1944 році Володимир вступив до французького Руху Опору, що діяв на острові, і там познайомився з його учасником – Вадимом Андрєєвим. Г. Гусейнов описав цей період життя Андрєєвих під час окупації у документальній повісті «Тонка калинова гілка», де, зокрема, приводить фрагменти листування Андрєєвих і Орлова. В кінці 1950-х років в листі з Парижу до Володимира Орлова у Кривий-Ріг дружина Вадима Леонідовича Ольга Вікторіна Чернова згадувала: «Как часто мы говорили между собой о Вас! Вадим, я, Оля и Саша. Мы думали: живы ли Вы и удастся ли нам когда-нибудь встрелить Вас?.. Фашистские власти высылали меня с детьми с острова, а Вадим в это время был арестован и сидел в лагере. Вы тайком накануне нашого отъезда пришли к нам проститься (…). В тот памятный вечер мы сидели с Вами в нашей столовой при свете ночника-коптилки. Я и Оля что-то шили, готовсь в дорогу, а Сашу Вы взяли к себе на колени (…). Саша был к Вам очень привязан и после нашого отъезда всё ждал, что Вы как-нибудь приедете к нам. Ему было шесть лет. Прошло столько времени, а всё это живо для меня, как сей час (… ). Я сейчас напряжённо работаю переводчицей в Организации Объединённых Наций на Международной конференции торговки и развития (…). Саша шлёт Вам самый горячий искренний привет (и от Оли привет также)…». Після німецьких таборів у Житомирі, Кенігсбергу В. Орлов пройшов ще й радянські табори у Воркуті [3, с. 210-211].
Данило Вадимович Андрєєв також пройшовши сталінські тюрми, став видатним російським поетом і філософом. Духовний зв’язок між Тарасом Шевченком і Данилом Андрєєвим простежується у їхньому сприйнятті сакральних місць канівських «святих гір» і Дніпра, які знайшли своє відображення у творчості поетів [2, с. 81].
Данило і Вадим Андрєєви.
Фото із родинного альбому Ольги Карлайл
Ольга Карлайл. Автопортрет. 1970-ті рр.
Діти Вадима Андрєєва народилися в Парижі. Старша донька Ольга (співавтор даної статті, 1930 р. н.), журналістка, перекладачка і письменниця у 1951 році стала дружиною американського письменника і видавця Генрі Карлайля. Після переїзду до США на батьківщину чоловіка, Ольга Карлайл навчалася живопису у Хантер-колледжі в Нью-Йорку в групі Роберта Мазервелла (Robert Motherwell, 1915-1991) видатного представника абстрактного експресіонізму. Син – Олександр Андрєєв (1937-2017), як і батько, працював у відділі синхронного перекладу при ЮНЕСКО в Парижі і Нью-Йорку, але постійно проживав у Швейцарії, де й похований у 2017 році неподалік Берна. Від першої дружини американки Джуді Райх (1939 р. н.) Олександр Вадимович мав доньок Олену (1964 р. н.) і Зою (1968 р. н.). Олена Вадимівна, випускниця Московської консерваторії – професор віолончелі в стилі бароко в Паризькій Консерваторії XV округи та віолончеліст в стилі бароко і сучасності Ансамблю «S: i.c. Les Arts Florissants Musique de chambre» («Процвітаючі мистецтва», створений у 1979 році), який базується у французькому місті Кан. У 2002 році Олена разом з французькими скрипалями Алісою П’єро (Alice Piérot) і Фанні Пакко (Fanny Paccoud) заснували камерне тріо з яким успішно гастролюють Європою і світом. Зоя Вадимівна за освітою філолог, живе і працює в Парижі, у шлюбі з Артемом Симоняном має сина Іллю.
Від другої дружини, Рози Лемперт (1947-2012), у Олександра Вадимовича син Данило (1977 р. н.), який народився і живе в Парижі. Він професійно займається відео-ігровою журналістикою спеціалізуючись на японському феномені відео і культурних ігор «The Legend Dragon Quest» (Легенда: Дракон Квест). Також Данило виступає і як фахівець з кіно.
На початку 1960-х років на світовому рівні, по лінії ЮНЕСКО, відзначалися ювілеї Тараса Шевченка: 100 років від дня смерті (1961) і 150 від дня народження (1964). Завдяки активності української громади у США у 1964 році у Вашингтоні було встановлено пам’ятник Тарасу Шевченку. Американські українці в його постамент вмурували, як найдорожчу святиню, що зв’язує два континенти, грудку землі з могили Кобзаря. Джон Кеннеді, 35-й Президент США, з нагоди виділення площі для пам’ятника у привітальному листі від 21 вересня 1963 року відзначив: «Я радий, що можу додати свій голос до тих хто вшановує великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вклад в культуру не тільки України (…), але й світову культуру» [4, с. 14].
В цей час у Радянському Союзі проти загарбницької і русифікаторської політики Кремля поширюється рух спротиву письменників-шістдесятників. В Україні стає небезпечно «неофіційно» збиратися біля пам’ятника Шевченку в Києві та на могилі поета у Каневі. В Росії набирає популярності ім’я письменника-дисидента Олександра Солженіцина. У Західній Україні для допомоги політв’язням і їхнім родинам створюється Фонд О. Солженіцина розпорядником якого була Олена Антонів (1937-1986), дружина В’ячеслава Чорновола і згодом Зеновія Красівського.
Родини Андрєєвих і Карлайл з 1965 по 1973 роки сприяли Солженіцину у виданні його творів на Заході. Це романи «В крузі першому» та «Архіпелаг ГУЛАГ». У 1968 році в Нью-Йорку вийшла книга Ольги Карлайл «Поети на перехресті: портрети п’ятнадцяти російських поетів» [14]. В той період авторка зустрічається з сенатором від штату Нью-Йорк Робертом Кеннеді і обговорює з ним питання оприлюднення у США інформації щодо репресій в Радянському Союзі проти діячів культури, зокрема О. Солженіцина. Під час зустрічі в Нью-Йорку Кеннеді подарував Карлайль свою книгу «В пошуках оновленого світу». Автор, поряд з іменами видатних діячів, які в молодому віці змінили хід історії своїх країн, згадав і 32-х річного Томаса Джефферсона, «який проголосив, що всі люди народжуються з рівними правами». Це були «молоді люди, і ми також спроможні виконати те ж саме» [19]. У дарчому надписі Кеннеді процитував рядки з вірша поета-шістдесятника Андрія Вознесенського «Нам, как аппендицит, поудаляли стыд…» та згадав О. Солженіцина: «To Olga Who introduced me to: «When I go down and see the way some people live and look around shame scorches my cheeks like the back of flatiron» and many other including Solshenizin from her friend Robert Kennedy» («Ользі, яка познайомила мене з: «спускаючись у побут чийсь, сором’язливо озираюсь – неначе праскою мені розгладив сором щоки…» та з багатьма іншими, включно Солженіцина, від її друга Роберта Кеннеді») [12, с. 102]. Нова книга була початком президентської кампанії Роберта Кеннеді, молодшого брата загиблого у листопаді 1963 року Президента США Джона Кеннеді. Вірш Вознесенського вперше прозвучав на його виставі «Антимиры» 2 липня 1967 року в Московському театрі на Таганці. В цей час співавторка статті перебувала в Москві з видатним американським перекладачем Стенлі Кюніцем, з яким познайомила і російського поета.
Однак у 1974 році Солженіцин безпідставно звинуватив Карлайлів у недосконалому перекладі його творів та у причетності до позбавлення письменника громадянства СРСР. Перебуваючи у США, Олександр Ісаєвич у своїх виступах критикував уже американський уряд та вороже ставився до ідеї відродження української державності, яку підтримувала українська діаспора. Держсекретар США Генрі Кіссинджер охарактеризував Cолженіцина: «Якби його погляди стали національною політикою Сполучених Штатів, то ми постали б перед значною загрозою військового конфлікту» [21]. У 1978 році Ольга Карлайль отримала лист від Джорджа Кеннана, засновника Інституту Кеннана при Міжнародному науковому центрі імені Вудро Вільсона у Вашінгтоні. Дж. Кеннан підтримав Карлайлів і висловив свою позицію: «Та перепона, що виникла під час Вашої допомоги Солженіцину мене вразила і ще раз підтвердила мою давню підозру про Росію: це відсутність толерантності і вдячності за безкорисну допомогу в російському політичному менталітеті, на жаль, не тільки у більшовиків чи радикальних соціалістів, але й в значній мірі у всіх напрямках; вони взагалі безсердечні до тих, хто не поділяє їхніх поглядів і не підтримує їхньої позиції; разом з тим вони прагнуть впливати на долю суспільства одночасно виказуючи свою байдужість до окремої людини… Саме це виражає Солженіцин, завдячуючи примітивізму російського характеру виробленого за шістдесят років радянської влади» [13, с. 164-165].
Поет Андрій Вознесенський, під час гостин 1978 року у Сан-Франциско в Ольги та Майкла Карлайлів, познайомився з легендарною каліфорнійською історією кохання доньки коменданта форту Сан-Франциско Кончіти де Аргуельо (1791-1857). Дівчина покохала графа Миколу Рєзнова (1764-1807), фундатора Російсько-Американської Компанії, і вірно чекала його повернення 35 років не відаючи, що наречений помер у рік їхньої розлуки, навіть не діставшись берегів Росії… Історія надихнув поета на романс. В 1979 році у московському театрі «Ленком» відбулася прем’єра рок-опери «Юнона і Авось» (лібрето А. Вознесенського, муз. О. Рибнікова). Лейтмотив твору виражений у монолозі головного героя рок-опери графа Рєзанова: «Российская империя – тюрьма, / но за границей та же кутерьма. / Родилось рано наше поколение, / чужда чужбина нам и скучен дом, / расформированное поколение, / мы в одиночку к истине бредем». У цих словах автор передав внутрішній конфлікт дворянської еліти царської Росії, який залишився актуальним для творчої інтелігенції і дисидентів 1960-70-х років у Радянському Союзі. З 1986 року «Юнона і Авось» в постійному репертуарі Харківського академічного театру музичної комедії (режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Юрій Старченко). 15 жовтня 2012 року Московський державний театр Олексія Рибнікова своє тридцятиріччя відзначив саме показом цієї рок-опери у київському Національному Палаці мистецтв «Україна». У 2020 році на сцені Полтавського обласного музично–дараматичного театру імені Гоголя «Юнона і Авось» вперше прозвучала українською мовою в перекладі Іоанни Мареш-Левицької (режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Сергій Павлюк) [5, с. 46-47].
Повертаючись до історії США, необхідно відзначити, що ідейними провідниками незалежності північно-американських штатів були Бенджамін Франклін і Джордж Вашингтон. Прикметно, що Тарас Шевченко цікавився цими постатями. У повісті «Прогулянка із задоволенням і не без моралі», написаній у 1856-1857 роках, Шевченко в одному з епізодів, симпатизуючи американським республіканцям згадує «великого Франкліна» [10, с. 309]. А в поемі «Юродивий», написаній у 1857 році, Кобзар запитує і відповідає: «Коли /Ми діждемося Вашингтона / З новим і праведним законом? / А діждемось – таки колись!» [11, с. 259]. Цей «новий і праведний закон» у Шевченка – Декларація незалежності і Конституція США.
У 2021 році виповнюється 95 років від дня народження американського письменника, борця з цензурою Генрі Кофіна Карлайля (14 вересня 1921 року) та 10 років від його смерті (11 липня 2011 року). У 1976 році Генрі очолював американський ПЕН-Центр (PEN American Center). Предки Бенджаміна Франкліна і Генрі Карлайля – Старбаки і Кофіни, китобої з острову Нантакет, героїчно освоювали атлантичне узбережжя молодої американської держави. Їхні подвиги описав письменник Герман Мелвілл в романі «Мобі Дік» написаному в 1851 році [13, с. 96; 15].
Генрі Карлайл своїм шлюбом з Ольгою Андрєєвою «зв’язав» родовід Шевченків з американськими родинами Гарднерів і Фолгерів. Бенджамін Франклін по материнській лінії також належав до родини Фолгерів, а через її брата – до Гарднерів. Майкл, син Ольги і Генрі, приходиться правнуком Мері Кофін (1851-1935) прадід якої Данієль Гарднер (1727-1780) був внучатим племінником Натана Гарднера (1678-1747) – двоюрідного брата Бенджаміна Франкліна [9, с. 419-420; 16] Майкл-Генрі Карлайл, пра-пра-правнук Варфоломія Шевченка народився у 1951 році в Парижі. В листі до співавтора статті від 15 жовтня 2012 року Майкл Карлайл повідомив: «Сім’я моєї матері (зокрема, моя бабуся, Ольга Вікторівна Андрєєва) мала дуже чітке уявлення щодо свого відношення до поета Шевченка, хоча я повинен сказати, що це було неочікувано мати зв’язок з національним героєм. У дитинстві я частково виховувався у російських бабусі і дідуся в 1960-х у Женеві, вони працювали в Організації Об’єднаних Націй. Моє друге ім’я Вадим – на честь мого діда, сина драматурга Леоніда Андрєєва». Закінчивши з відзнакою у 1975 році Єльський коледж, Майкл через три роки отримав ступінь доктора права юридичного факультету Колумбійського університету, став віце-президентом видавничого агентства Вільяма Моріса. У 2004 році в Нью-Йорку він заснував власне літературне агенство «Carlisle & Company» і видавництво «InkWell Management». Видавництво отримало назву «Чорнильниця» у пам’ять про старовинну чорнильницю – останню реліквію родини Андрєєвих-Велігорських, яка зберігається в його матері у Сан-Франциско. Під час перебування у квітні 1994 року в столиці США українських фігуристів Оксани Баюл і Віктора Петренка, перших олімпійських чемпіонів незалежної України, Майкл Карлайл був їхнім репрезентантом. Спортсмени увійшли до складу української делегації під час зустрічі Президентів Леоніда Кравчука і Білла Клінтона у Білому Домі [20].
Британський письменник Роберт Гарріс (Robert Harris) у передмові до свого роману «Примара» («The Ghost Writer»), який став першим із світових бестселерів 2007 року, висловив «вдячність своєму американскому літературному агенту Майклу Карлайлю, який надав вагому підтримку» автору де Майкл став прототипом одного з героїв роману – лондонського літагента Роя Квайглі (Roy Quigley). Кінематографіст Роман Полянський у 2010 році за твором Гарріса зняв однейменний британський політичний триллер, в якому роль Квайглі виконав британський актор Тім Пріс (Tim Preece). Кінострічка «Примара» отримала Премію Асоціації кінокритиків Лос-Анжелеса 2010 року. [17]. У 2015 році Майкл був офіційним представником США на всесвітній книжковій виставці-ярмарку у Франкфурті-на-Майні, є членом Єльського клубу Нью-Йорка та входить до складу ради директорів товариства письменників у Скво-Веллі (Squaw Valley Community of Writers) в Олімпійській долині у Каліфорнії.
В американській літературі ХІХ століття романтичним ідеалом нескореності людського духу виступають герої Германа Мелвілла і Джека Лондона, підкорювачі океану і Аляски. У промові, з нагоди роковин Шевченка в Нью-Йорку 1943 року, голова УНС Лука Мишуга порівняв героїв американського письменника з українським поетом: «Героїня одної з повістей Джека Лондона так описує свого чоловіка: «Він же твердий. Витримає яку хочете бурю. Ще ніхто зроду не міг поставити його на коліна». Оце є живий малюнок Шевченка. Того, що правду не тільки пізнав, але й голосив її і по правді жив. І тому ні терпіння, ні тюрма, ні заслання не поставили його на коліна перед деспотами та гнобителями. Тому не зрікся він ані одного слова, сказаного проти царату і деспотизму, залишивши нам свої пропам’ятні слова: «Караюсь, мучуся, але не каюсь» [6, с. 329].
Ми навели лише короткі дані із біографії нащадків Варфоломія Шевченка, але й вони свідчать про їх активну життєву позицію, участь у культурному та політичному житті різних країн. Завдяки сучасним інформаційним технологіям, є можливість розширити даний «генеалогічний простір» до інших континентів і ознайомитися з діяльністю та впливом на громадсько-культурне життя в країнах проживання представників Шевченкового роду в контексті загальнолюдських, демократичних ідеалів, яким присвятили своє життя їхні видатні українські предки.
Костянтин Андрієнко,
головний спеціаліст відділу культури
канівської міської ради
Ольга Карлайл,
письменниця, перекладачка, мисткиня
(м. Сан-Франциско, США)
Джерела та література
- Андреев В. «Детство». Москва, 1966.
- Андрієнко К., Андрєєва-Карлайл О. Тарас Шевченко і Данило Андрєєв у ноосфері дніпрових «святих гір» / Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Шевченкове слово та духовна наука: поліфонія в часі». Київ, 2015.
- Гусейнов Г. Між морем і часом. Колекція невигаданих історій. Київ, 2013.
- Драган А. Шевченко у Вашінгтоні, до історії пам’ятника Кобзареві України у столиці Америки. Видавництво УНС, 1984.
- Лобанов-Ростовский Н.Д. Эпоха. Судьба. Коллекция. Русский путь, 2010, с. 46-47.
- Мишуга Л. Місяць Шевченка: Лука Мишуга. Збірник (за редакцією А. Драгана). Джерзі Ситі – Ню Йорк: Видавництво «Свобода», 1973.
- Ройцина О., Степенькіна П.Варфоломій Григорович Шевченко: гілки роду. «Корсунський часопис» № 25. 2011.
- Тарахан-Береза З. Святиня. Науково-історичний літопис Тарасової Гори. Київ, 1998.
- Франклин В. Избранные произведения. Общ. ред. и вступ. статья. М.П. Баскина. М.; Л.: Государственное изд-во политической литературы, 1956.
- Шевченко Т. Зібрання творів: У 6 т. – Київ, 2003. Т. 4: Повісті.
- Шевченко Т. Зібрання творів: У 6 т. – Київ, 2003. Т. 2: Поезія 1847-1861.
- 12. Carlisle, Olga Andreyev. Solzhenitsyn and the Secret Circle. Published by New York: Holt, Rinehart And Winston, 1978.
- Carlisle, Olga Andreev. Far from Russia: a memoir. New York, 2000.
- Carlisle, Olga. Poets on Street Corners: Portraits of Fifteen Russian Poets. New York: Random House, 1968.
- Carlisle, Olga. In praise of old Nantucket. Published: The New York Times Company, 1982 August 8.
- 16. Coffin Allen.The Life of Tristram Coffin of Nantuckett, Mass., Founder of the Family Line in America;B. Nantucket: Published by Hussey Robinson, 1881.
- 17. Harris Robert. The Ghost: A Novel. Publisher : Hutchinson, Simon & Schuster Building, Manhattan, New York Citi, U. S., 2007.
- Kennedy Robert F. To seek a newer world. Published by Doubleday: Garden City: 1967.
- Peterson Peter G. The Education of an American Dreamer: How a Son of Greek Immigrants Learned His Way from a Nebraska Diner to Washington, Wall Street, and Beyon. Twelve, 2009.
- Plummer William. Gold Medal Skater Oksana Baiul Takes Wing in America. – “People” November 07, 1994 Vol. 42 No. 19
- «The New York Times», July 11, 1975.