Від редакції. Не так
давно, а якщо бути точним буквалістом, то в новорічному номері нашої газети,
вдячний читач мав змогу ознайомитися з черговою добіркою затребуваного в
широких літературних колах творчого таланту одного із ветеранів красного
письменства, нев’янучого 104-річного Мини Устюка – вихідця із села Онацьки, що
на благословенній Київщині. То були здебільшого поетичні мініатюри від природи
обдарованого мистця, збагаченого неперебутнім життєвим досвідом, але мислячого
свіжо, небуденно і, не є перебільшенням, але, зрозуміло, в традиційному
значенні цього слова, нетрадиційно.
І ось – ще один
яскравий зразок багатогранного таланту пана Мини, написаного ним щойно, наразі
напровесні, акурат перед першими числами квітня, і надісланого нам від автора з
Онацьків електронною поштою. Відтак Мина Устюк досліджує так несправедливо
(але, погодьтеся, дуже невипадково!) замовчувану переважною більшістю його
колег по літературному цеху тему графоманії – цього, слід зауважити, доволі
поширеного в сучукрліті (даруйте за парадигму!) явища, котре – як полова в
чортополосі – псує картину нашого літературного дискурсу, змушуючи перманентно
вишукувати з-поміж жахливо завіршованих і безнадійно спрозованих рядків
перли!..
Водночас, вражає
високий інтелект і не менш висока ерудиція цього неперебутнього майстра
наснаженого слова. Адже, по суті, ця коротенька замітка може при бажанні
замінити сотні сторінок писань окремих, як реп’яхами обвішаних літературними
регаліями, маститих авторів, для котрих тема графоманії теж чужою, вибачайте,
не є.
(З приємністю
повідомляємо, що готується інтерв’ю з паном Устюком, цим своєрідним феноменом,
аналогів якому, певно, нема на всій території СНД).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Щаслива старість – це
коли бажання відмирають раніше, аніж можливості. Сьогодні з усіх бажань у мені непереборно
залишилося одне – виправляти, скільки зможу, криві звивини української
літератури, відсікати, так би мовити, безперспективне і підсилювати потужне.
Адже літературна критика завжди була першокельмою у муруванні національної
літератури. А яка у нас, прости Господи, кельма, таким буде і храм. Зберігаючи з усіх сил ясний розум і тверду
пам’ять, пропоную сей твір увазі читателя.
До промульгації(1) даного твору мене спонукало
уповільнення процесу ад августа пер ангуста, котре все чіткіше відслідковується
в нашій літературі. Вузьке маємо, високого ні. Як справедливо зауважує В.Єшкілев:
«Нове переважно виникає як чергова спроба верифікації архетипу задля
підтвердження наративної та етичної гармонії логоцентричного простору»(2). Причиною цього, як на мене, є графоманство, котре привело до
дисменореї(3) в
сучасному літпроцесі.
Загальновідомо, що графоманство залягає в абіотичній сфері,
де аберація сприймається як сама істина. А відсутність у голові графомана лярду(4)
і порушення функції ньяя робить його навіть небезпечним, змушуючи
розглядати вищеозначену особу вже не як хоббіта(5), а як важкохворого
пацієнта.
«Можливо, – каже І.Бондар-Терещенко,
– все повищесказане, легітимізуючи подібне містичне світобачення, наново
утверджує єдність сакрального і профанного у цьому світі»(6). Може, й так у контексті цілого. Але ж мова йде не про юнацьку гебефренію! Клінічні дослідження підтверджують у
графомана гемералопію особи, що не дає йому можливості об’єктивно оцінити
власні потуги. Не можу згодитися з А. Підпалим, котрий пише: «Зрозуміло, що
відповідна доза радикалізації призводить до естетики межових ситуацій»(7). Які межові ситуації при гемералопії! До того ж, процес
ускладнюється синдромом Віпера – Мегарі(8), котрий додає
графоману титанічної працездатності. А це взагалі виводить з кругообігу
питання суперечки.
Характерним для графоманії є здатність пацієнта бачити над
власною головою гало. В такому випадку деякі редактори закупорюють графоману
гастропору. Однак це малоефективно, бо хворий, як правило, здатен продукувати сам у себе. Більш дійовим
є ексцитативний дефетизм, та ми не можемо зупинитися на цьому методі у зв’язку
з обмеженими розмірами статті. Скажемо лише, що за успішної терапії рефлективне
гало змінюється сцинтиляцією, а згодом і зовсім зникає. Водночас, за появи
деменції особу слід негайно здати до божевільні, супроводивши фразою: «Гак ітур
ад астра»(9)!
Епідемічних форм набирає графоманство при створенні в групах
ризику так званих літстудій. Воно швидко переходить до автоміксису(10), що породжує літерально вербалізм(11).
Іноді графоманія приймає форму дипсоманії, яка,
воленс-ноленс, з часом проліфікує у хронічну абісофілію. При цьому графоман
в’яло екструзує сенсибельні відходи творчості на поверхню, мало переймаючись
їхньою подальшою долею. В пуерперальному(12) стані
графоман стає неприродно веселим, переживаючи солодкий стан рахам-лукуму.
За наявності таких і подібних симптомів необхідне
застосування кардинальних заходів. В крайніх випадках застосовують переміщення
графомана в афотичну зону шляхом більмування очних яблук. З іншого приводу, але
мудро висловився І.Бондар-Терещенко. «Таким чином, – пише він, – за допомогою
«стьобу» відбувається дистанціювання «книжкових» моделей від комунікативної
сфери масових «ревю» . Дійсно, після
подібних заходів графоман навіки дистанціюється від пера і паперу.
І ультима раціо. При діагностиці графоманства треба
виключити через атрибуцію кампіляторство, яке потребує заходів, адекватних
лікуванню клептоманії.
Арс льонга, віта бревіс!
Діксі.
Примітки.
1. Промульгація – обнародування державного акту. Цим
підкреслюється важливість піднятої проблеми.
2. Класики жанру не
перекладаються.
3. Дисменорея – тут:
порушення закономірної циклічності в розвитку літератури.
4. Лярд (анг.) – топлене свиняче сало.
5. Хоббіт – людина, вражена яким-небудь хоббі.
6. Див. п.2.
7. Див. п.2.
8. Віпер – перекидач рудних вагонеток; Мегарі (араб.) –
одногорбий
верблюд.
9. Гак ітур ад астра (лат.) – ось стежка до слави.
10. Автоміксис – самозапліднення.
11. Вербалізм – марнослів’я; намагання приховати за великою
кількістю наукових термінів відсутність глибоких знань і серйозної думки. Див.
цю статтю, а також кращі твори класиків жанру.
12. Пуерперальний – післяпологовий.
13. Див. п.2.