7-го липня 2022 року біля Андріївського узвозу, неподалік чарівної Хоривиці, дякуючи ЗСУ, український люд зібрався на благодійному заході — презентації антології “Поезія без укриття” в Українському Просторі “Інтеліґенція”. Це місце спеціально було створене аби підтримувати все українське: розвивати нові проєкти і втілювати їх у життя.
Розпочинаючи розповідь, хочу лише нагадати, що воєнна поезія не є виключно про війну, зброю чи бої. Ця поезія про життя серед смерті, про буденні речі небуденних днів.
Учасниками презентації стали українські актори: Каріна Кальник, Євгенія Олєнікова, Аліна Познанська, Олена Богдан та Дмитро Лінартович. Для театралізованого читання віршів були відібрані тексти поетів: Тетяни Власової “Двадцять четверте лютого сталося вчора”, Вікторії Бричкової “Для сім’ї і для друзів і для світлого щастя”, Надії Гуменюк “Рашистська гидь!..”, Оксани Буянової “Він нас вбивав, а ви мовчали”, Ганни Кревської “Серце! Чого ж ти стало…”, Надії Капінос “Із нотаток вихователя”, Каріни Плахотник “Сповідь втікачки”, Наталії Бідненко “Згубилось натхнення між тривогами”. Лунали також відомі пісні під гітару в авторському виконанні Дмитра Лінартовича. У другій дії презентації відбулось живе обговорення поетичної антології “Поезія без укриття” за участі авторів видання: Ірени Яніцької, Анатолія Дністрового та Ярослава Карпця.
Ірена Яніцька: “Поети мають почати рухатись текстами не лише у себе десь в своїх думках, можливо, у своїх записниках, вони мають іти із своєю якоюсь книгою, яка має з’явитись ВЖЕ. Не чекати, коли війна закінчиться, вона [ця книга] має бути вже зроблена аби зафіксувати якраз оцей момент — цей перший місяць повномасштабної московської навали…”.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Отже, збірка “Поезія без укриття” – це фактично фіксація перших вражень першого місяця повномасштабної війни. У цій книзі зібрані не лише автори, яких усі знають і люблять, а й також ті люди, які вперше зуміли сказати своє слово. Війна стала тим самим потужним поштовхом, який надихнув їх писати, війна змусила вихлюпнути себе у слова аби зліпити з них той самий спогад. Той воєнний спогад, що ще довго навідуватиме кожного з нас.
Спочатку ця збірка мала з’явитися лише у Кропивницькому. Була ідея зібрати авторів суто Кропивниччини, але Надія Гармазій та Ірена Яніцька вирішили, що ця книга має зібрати усіх охочих. Суто щодо мене, то я надто вподобала цю ідею пані Надії та пані Ірени, адже в такий час ми маємо у будь-який спосіб єднати нашу Україну, не виділяючи певні регіони чи міста, доводити повсякчас, що Україна соборна держава.
“Поезія без укриття” зібрала в собі понад 200 віршів за авторством 70 авторів. Антологія схопила найвищу поетичну точку, пік, накал емоцій, хвилю, підйом. Після цього гострою темою стане катастрофізм, відповідно до цього прийде нове покоління в українську літературу. Історія циклічна і ми маємо вже сумний досвід: напередодні Першої світової війни німецькі експресіоністи відчували наближення страшної війни і їх твори, їх картини були сповнені болю, печалі, відчаю. Українські поети напередодні повномасштабного вторгнення відчували тривожність і ці моменти також відображені у творах цієї збірки. Сама ж збірка створювалась в непевності щодо майбутнього.
Анатолій Дністровий: “Українська поезія як оголений нерв, а її природа в тому, що вона уловлює всі коливання і передчуває війну”.
Кожен вірш написаний особистими відчуттями, своєю душею, за що ми стоїмо і нащо. Усі поезії пронизані різними емоціями та оголеними почуттями: чи злістю, чи ненавистю, чи болем, чи гнівом, розпачем, сумом або ж любов’ю. Читаючи ці тексти, переживаєш усі ці емоції на власній шкурі.
Ярослав Карпець: “Це велика цінність написати про тих людей, які врятували інших, і не забувати про них. Духовна дружба і пам’ять, що закарбовується на все життя”.
Сумна доля і у волонтерів, про яких іноді мало згадують, або ж і зовсім забувають. Військових проводжають у останню путь з почестями, шанами, усі українці дякують, стаючи на коліно, волонтери ж йдуть тихо. Одна з поезій у цій збірці присвячена волонтеру Олексію Антонову — загиблому під Черніговом. Вірш за авторства Ярослава Карпця. Автор називає волонтера братом і оплакує загиблого. Його християнський подвиг вражає: загиблий волонтер Олексій Антонов евакуював 50 людей із зони лиха.
“Ніщо в світі так не лікує, ніщо не є таким дорогим як рідна земля, яка підтримує і дає сили жити”, додає поет, організатор і режисер заходу Я.Карпець.
Можливо, причетна до того містика або звичайнісінький збіг обставин, але саме на Івана Купала українці зібралися на колишньому місці сили своїх предків і, поважаючи та пам’ятаючи минуле, боронили і боронять власне майбутнє: хто словом, хто службою, хто волонтерством, хто пожертвами, але ми тут і ми разом.
Наприкінці хотіла б сказати, що присвячую свою статтю, свій малесенький внесок до спільної праці усім українцям… і мертвим, і живим, і ненародженим…
Анастасія Скурська
Фото – Антон Комар.