Павло Кущ. «Претендент на премію Чарльза Дарвіна»

Відомо, що щорічну віртуальну премію імені одного з авторів теорії еволюції Чарльза Дарвіна вручають особам, які загинули, точніше, самознищилися незвичним чи взагалі ідіотським способом. Зазвичай претендентів на посмертну трагікомічну нагороду не бракує. Проте нині, після 24 лютого, поза конкуренцією на сумнозвісні лаври впевнено претендує лідер Кремля. Той самий знавіснілий самозванець-геополітик, котрий розпочав власне дурнувате політичне і, не виключено, фізичне самогубство і наблизив перспективу безглуздої загибелі всієї очолюваної ним горе-імперії.

Ні, погодьтеся, це треба вміти! Він мав у своїх руках протягом більше двох десятків років всю повноту владу у державі з багатющими природними і людськими ресурсами. Поряд із цим були непогані шанси зробити країну однію з найпотужніших у всьому світі в економічній, соціальній, науковій, культурній та інших сферах життя. Ні! Натомість самозакоханий диктатор поступово перетворив нинішню росію на щось типу городнього опудала. Так, так – саме опудала. З тією різницею, що вдягли його не у стару, вицвілу і діряву вдягачку та іржаве відро на голову, а у плямисту військову уніформу, запаси якої на складах назбирали на кілька поколінь. Тобто замість того, щоб всіляко різнобічно розвивати державу і поступово наближуватися до комфортного рівня життя у розвинених країнах Європи та світу, у Кремлі зосередилися на розвитку військово-промислового комплексу та мілітаризації. Як нахіба? Тим більш, що звідусісь сичала зміями, завивала вовками і пугикала сичами брехлива брутальна пропаганда, лякаючи пересічних платників податків: довкола рашу-матінку оточили злі й підступні вороги!!! І вони, гади, не тільки оточили, а й готуються до нападу, вибираючи слушного моменту.

У росії дійсно у це вірили і вірять досі? Чи тупо прикидаються? Хтозна. Та більше всього маємо промовистий приклад у світовій історії, коли про лихі агресивні наміри сусідніх та інших країн судять виключно за власними умислами, планами і намірами. І за власною жагою до загарбання чужого.

Їй-бо, лідер держави, який свого часу показово демонстративно сідав на місце пілота військового винищувача чи ліз у відсіки підводного човна, тоді хоча й видавався недалеким дурником, але виглядав кумедно і невинно. Чим би не бавився самозакоханий «імператор», формуючи власний культ особи, аби не ліз зі своїми літаками чи танками до інших. Та саме на тлі цих агітаційних «картинок» відтоді розпочалося збільшення й без того гігантських витрат на зміцнення «обороноздатності» росії невідомо від кого. А згаданий сіренький плюгавий чоловічок, вбившись у владне та ботоксне пір’я, все дужче надував керівні щоки і тепер виглядав карикатурною копією сіроманця з мультфільму. Пам’ятаєте? «Щоб усі боялись! Щоб не насміхались!..»

Що: не бояться? Глузують?.. Подальші події показали, що недалекий на перший погляд керівник і дурник виявився цілковитим бовдуром. Навіть політичним кретином. Бо ж відомо, що за зброю хапаються виключно безнадійні горе-керівники держав і цілковиті невдахи у тій же геополітиці. Серед нормальних цивілізованих людей зазвичай для діалогу з опонентами прийнято шукати й знаходити відповідні аргументи, переконання і в цілому мирні шляхи для врегулювання спірних питань і моментів. Однак лідер мілітаризованої держави переконав сам себе і всіх підлеглих, що головним незаперечним, переконливим і дієвим доказом своєї правоти є тільки зброя. Точніше, багато зброї. А ще потрібна тиражована токсичною пропагандою войовнича істерія, поступово перетворена навіть на державну політику: «Можемпавтаріть!..»

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

І не тільки можуть, а хочуть знову використовувати зброю! Бо всі питання міжнародної політики керманич росії взявся вирішувати тільки з позиції накопиченої ще й до нього військової сили. Ну, а оскільки вона є, бодай дещицю розуму чи державної мудрості вже не треба.

Одним із перших прикладів підступності, підлості, агресії, а поряд із цим ще й мінімальної відсутність мізків у верховного головнокомандувача та його лакеїв стала провокація проти українського острова Тузла і всієї сусідньої незалежної держави. Весь світ тоді, у 2003 році, зміг побачити, що оте донедавна нікчемне «ніщо» тепер починає кипіти амбіціями загарбати майже «все». При цьому воно здатне цинічно і групо порушувати умови міжнародного права чи попередньо підписані міждержавні угоди про добросусідські стосунки та територіальну цілісність. Яка ще повага до сусідів? Які права чи угоди? Біля Тузли всі побачили: колишній хирляк, якого, схоже, колись чимало лупцювали у пітерських підворіттях, давно звідти втік, та звички шпани і методи «гоп-стоп» із ним залишилися назавжди. А саме: бий першим, але лише слабшого! А того, хто дужий і може всипати духопеликів, обходь десятою дорогою і роби вигляд, ніби тобі все подобається (запопадлива і улеслива політика геополітичного «мачо» щодо міцного сусіда Китаю – дуже переконливе тому підтвердження).

А повертаючись до Тузли, непрості прямі переговори лідерів України і рф тоді таки унеможливили кровопролиття, провоковане підступними сусідами. Навіщо росіяни свідомо грали з вогнем? Варіантів навіть не недружніх, а брутальних дій чимало. Та, не виключено, ще й для того, аби керманич Кремля, граючи м’язами потужного військового комплексу, зміг відчути черговий потужний прилив ейфорії. Немов за отим вже згаданим мультяшним сценарієм: «Щоб усі боялися!..»

Що ж: надалі його агресивних рішень та дій і дійсно почали жахатися. Спершу в самій росії та Чечні, потім у Сирії, Грузії. І нарешті черга дійшла до «улюбленої» Україні. Спершу у 2014 році, а потім вже у 2022-му.

Проте так відбувається, що початок широкомасштабної агресії проти України став початком кінця амбіціям «збирача земель», яким він себе уявив і хибно та сумнівно позиціонує. «Геніальний» путінський план кількаденного, тобто блискавичного загарбання України і перетворення її на частину хижої імперії з тріском провалився. А за подальші вже понад чотири місяці збройної агресії, яку засуджує весь цивілізований світ, росія почала стрімко втрачати все-все. Насамперед  це стосується показової тільки для парадів військової міці, яка у справжніх боях виявилася дуже й дуже переоціненою. Також у державі не забарилася виникнути низка економічних і соціальних проблем, які під дією міжнародних санкцій продовжуються збільшуватися і множитися. Як Сірко з соломи, поповз донизу й авторитет кремлівського геополітика, котрий сам же спровокував шлях о власної політичну і навіть фізичної кончини, оголосивши у лютому про початок в сусідній Україні «військової спеціальної операції». І нітрохи не виключено, фатальний кінець можуть пришвидшити його ж недавні найближчі спільники. У них, наляканих і навіть нажаханих безумством лютого від невдач і помилок вождя, тепер прокинувся здоровий глузд та інстинкт самозбереження. Ці донедавна самовпевнені людці зрозуміли, що не зовсім адекватний верховний головнокомандувач вперто наближає не тільки цілковитий крах рф як потужної колись держави та власну загибель, а також їх усіх потягне за собою у могилу. Хоча не про могильну землю йшлося у планах «збирача земель» наприкінці лютого…

До речі, не повірите, але серед колишніх лавреатів премії імені Чарльза Дарвіна за ідіотську смерть є й представник України. Хто він? Дуже символічно, що це, даруйте, агресивний недоумок із Луганщини. Тобто тієї української територію, із загарбання окрайця якої у 2014 році кремлівський «збирач імперії» колись і розпочав збиратися у свою останню дорогу. Як було діло із згаданим луганським паном у далекому і тоді мирному 2002 році?

Того вечора депутат місцевої ради поважно прогулював у людному громадському місці свого пса-боксера без намордника. На це відверте порушення звернув увагу курсант міліції, який йшов назустріч із двома знайомими дівчатами. Бундючний «слуга народу» у відповідь на коректне зауваження дуже обурився. Образа, гнів і злість просто переповнювали нерозумного чоловіка. А може, він запідозрив, що на нього і грізного пса бійцівської породи раптом нападуть молоді люди… Коротше, він відійшов трохи далі і, … висмикнувши кільце, пожбурив по зухвалому курсанту гранату РГД-5, котру носив із собою.

Та немотивована і нічим невиправдана агресія отримала наступне продовження. Дресирований боксер, радий старатися, миттю кинувся вслід за гранатою, схопив її, і приніс бовдуруватому, а тепер ще й нажаханому господарю. Від вибуху вони обоє загинули. Курсант і дівчата відбулися легкими пораненнями та переляком.

Історія повторюється. Войовничий лідер рф абсолютно безпідставно і невиправдано накинувся на Україну, начебто «захищаючи» ту ж Луганщину і весь Донбас. А ще Кремль досі примітивно бреше, що ось так «попередили» напад нашої держави(???) на росію у саме той момент, коли мілітаризовані сусіди зібрали і тримали біля кордону силу-силену військ. Що відтоді відбувається далі, всім відомо.

Так, премію імені Чарльза Дарвіна за самознищення найбезглуздішим та ідіотським способом переможцям прийнято вручати посмертно. Що ж, почекаємо ще певний час. Точніше, всіма зусиллями кожен на своєму місці будемо й надалі наближувати цей урочистий і світлий момент для України та всього цивілізованого світу.