“Українська літературна газета”, ч. 13 (331), 8 липня 2022
Нині часто можна почути: «Навіть у найстрашнішому сні не могли приснитися звірства, які чинять російські солдати на загарбаних українських землях». «Мы не ожидали, что Путин так с нами поступит». «Звідки у росіян неймовірна садистська жорстокість?». «Дивно, але й тепер дехто називає росіян братами українців». «Прикро, що досі окремі авторитетні європейські політики вважають, що білоруси, росіяни і українці – один великоросійський народ».
Навіяна брехливою московською пропагандою історична неправда нуртує у багатьох головах, заважає зайняти чітку, прозору українську національно-державницьку позицію, породжує сепаратистів, колаборантів, зрадників. Уже видано чимало наукових досліджень, художніх творів, публіцистичних статей, прозвучало в телерадіоефірі та розповсюджено в соціальних мережах сотні повідомлень, що росіяни – не слов’яни. Автор цих рядків у своїх науково-публіцистичних працях ґрунтовно стверджує, що русини=українці та моксельці=росіяни не одного роду-племені, це – різні етноси, і спадкоємницею Русі=Київської Русі є Україна, а не Московія=Росія, яка нині розгорнула жорстоку широкомасштабну війну з метою знищення української нації.
Привертаю увагу до книжки «Незборима Україна», у якій Володимир Іванишин на основі матеріалів багатьох дослідників історії, мови та культури розкрив, показав різні корені походження і формування українського і російського народів – слов’янського (українського) та угрофінськотатарського (російського) етносів. Генетичну основу моксельців =московитів =москалів =росіян =кацапів склали племена угро-фінського, татаро-монгольського та іранського походження: весь, ем, карели, ікорці, ладожани, вежани, чудь, меря, мордва, мурома, мокси, чуваші, черемиси, комі, перм, печера, ям, зимигола, корсь, нарова, ліб, кипчаки, кінгіт, сіджиут, чичими, огузи, тухчи, ачма, чаруки, булгари та інші племена. «Майже вся европейська частина теперішньої Росії, за винятком новгородських і псковських земель, була заселенами більшістю цих племен, що не знали ні плуга, ні хреста – наголошує автор. – І саме на їхній основі сформувався етнос, що набагато пізніше дістав назву «русскіє», «єдіний русскій народ», «русская нація».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Український народ утворився на основі слов’янських племен – полян, деревлян, сіверян, дулібів, тиверців та ін. Давньоукраїнська держава Русь уже була відома, розвинена на рівні європейських країн у 838 р. Про це грунтовно написано у монографії львівської вченої Ольги Щодри «Слов’яни і Русь в ранньому середньовіччі». Історик Андрій Лизлов (сучасник Петра I) у праці «Скіфська історія» доводив, що племена Московії не мають нічого спільного з русичами (руськими). Видатний російський історик Василь Ключевський так характеризував етнічну своєрідність Залісся: «Це була країна, яка лежала поза старою корінною Руссю і в XI столітті була скоріше чужорідною, ніж руською країною». У IX-XII століттях не існувало російського народу.
Московія, як князівство, появилася у 1277 році і була звичайним Улусом Золотої Орди. Засновником Москви і Московського Улусу був хан Золотої Орди Менгу-Тимур, а не Юрій Долгорукий. Великокняжий стіл Московія отримала тільки в 1328 р. при Івані Калиті та до XVI століття була у складі Орди на правах звичайного Улусу. Тоді етнос Московського Улусу був переважно фінсько-татарським. Московити возили данину в Крим до 1700 року. Татаро-монголи володіли Московщиною майже 400 років (1237-1613). Від Золотої Орди Московію визволив кримський хан Менглі-Гірей.
Централізована тиранічна Московська держава дуже інтенсивно збільшувалась завдяки завоюванням і приєднанням чужих земель. У XIII ст. площа Московського князівства становила 216 тис. км.кв, у XIV ст. – 560, у XVI ст. – 8270, у XVII ст. – 14392, у XVIII ст. – 17080, у XIX ст. – 22000, у XX ст. – 23000 тис. км.кв. На запитання, як сталося, що із районних масштабів Московського князівства за 500 років виникла наддержава площею понад 23 млн. км.кв (53 % площі Європи та 38 % площі Азії), то росіянин безапеляційно відповідає, що Московія розросталася внаслідок «воссоєдінєнія», «освобождєнія», «добровольного присоєдінєнія» – і жодним словом не згадає про московські=російські загарбницькі, колоніальні війни.
Московія «живила» свою ідеологію не європейськими «хартіями вольності» (як в Англії), не освіченими реформами ліберальних князів (як, приміром, у Флоренції), а необмеженим правом «велікого государя» чинити зі своїми «людішками» і «холопами» (до останніх належали навіть близькі бояри) так, як він вважає за потрібне» (І. Сюндюков). Цілковитою протилежністю самовладній Москві був Великий Новгород – вільна вічова республіка, яка успадкувала живі демократичні традиції давньоукраїнської держави Русь.
Російський імперський історик Микола Карамзін правдиво описав, як московський князь Іван III знищував вічеву республіку. 14 липня 1471 року військо Великого Новгорода було розгромлене «московітянами» (слово Карамзіна) біля річки Шелонь, трохи на південь від Новгорода. «Почалося страшне спустошення, винищували все вогнем і мечем. Дим, полум’я, криваві ріки, стогін і крик від сходу до заходу неслися до берегів озера Ільмень. Московітяни виявили неописане оскаженіння: не було пощади ані бідним хліборобам, ані жінкам. Із жорстокістю, притаманною тодішнім часам, воєвода Холмський, захопивши бранців-новгородців, наказав відрізати їм носи й губи й послати їх, скалічених, до Новгорода», – так описав московські звірства Микола Карамзін. Через сім років – у січні 1478 р. Великий Новгород став однією з провінцій Москви, адже «віче було скасовано, вічовий дзвін перевезений до Москви, ізольовану посадницю Марфу Борецьку запроторили довічно до в’язниці» (І. Сюндюков). Саме з 1478 р. Іван III почав титулувати себе «государ всєя Русі».
Однак московити не могли змиритися з духом древніх вічових традицій у старому Новгороді. Майже через 100 цар Іван IV Грозний вирішив остаточно знищити новгородців. У книзі «Історія держави Російської» Микола Карамзін написав, що 2 січня 1570 р. численна государєва дружина увійшла до Новгорода, у якому запанувала тиша жаху. 6 січня прибув цар Іван Грозний, а 7 січня почався царський «суд» над вільнодумними новгородцями. М. Карамзін описує його так: «Судили Іоанн і син його в такий спосіб: щодня представляли їм від п’ятисот до тисячі і більше новгородців; били їх, мучили, палили якоюсь речовиною вогняною, прив’язували головою або ногами до саней, тягнули на берег Волхова, де ця річка не замерзає зимою, і кидали з моста у воду цілими сімействами, дружин із чоловіками, матерів із немовлятами. Ратники московські їздили човнами по Волхову з палями, баграми й сокирами: хто із кинутих у річку спливав, того кололи, розсікали на частини. Ці вбивства закінчилися загальним грабунком: Іван IV Грозний із дружиною об’їхав усі обителі навколо міста; взяв скарбниці церковні й монастирські; велів спустошити двори й келії, винищити хліб, коней, худобу; піддав також і весь Новгород грабежу, крамниці, доми, церкви; сам їздив з вулиці на вулицю, дивився як хижі воїни вдиралися в палати й комори, відбивали ворота, влазили у вікна, ділили між собою шовкові тканини, хутра…Руйнування Великого Новгорода тривало близько шести тижнів».
Публіцист Ігор Сюндюков у грунтовному дослідженні «Загибель Великого Новгорода», опублікованому у книзі «Детокс», яка побачила світ за редакцією Лариси Івшиної у 2021 р., слушно зазначив, що Карамзін хоч був російським імперським державником, але про злодіяння царів писав. Отже, ті, хто зараховує себе до державників українських, повинні вивчити історію падіння слов’янського Великого Новгорода. Бо необхідно знати, як Москва, «забираючи землі» чавила, знищувала завойовані народи.
Закликаю кожного жителя України всебічно вивчати історію українсько-російських взаємин, щоби до серця і роздуму кожної особи дійшла правда про московську=російську політику духовного геноциду, терору, деморалізації українців, яка триває понад 850 років, починаючи від 1169 року – першого зловісного руйнування золотоверхого Києва північними заліськими племенами – суздальцями Андрія Боголюбського.
Неймовірно жорстокі репресії пройняли жахом Україну після того, як у 1708-1709 роках гетьман Іван Мазепа з допомогою шведського короля Карла XII спробував вирвати український народ з московського рабства. Французький посол у Московії із жахом доносив у Париж: «Московський генерал Меншиков приніс в Україну всі страхіття помсти та війни. Всіх приятелів Мазепи безчесно катовано. Україна залита кров’ю, зруйнована грабунками й виявляє скрізь страшну картину варварства…». Лише в гетьманській столиці Батурині вирізано за різними даними від 6000 до 15 000 мешканців.
З «Історії Русів» довідуємося, що трагедію Батурина завершено вогнем і розтопленою сіркою: «Усе місто і всі публічні його будівлі, себто церкви та урядові будинки з їхніми архівами, арсенали і магазини із записами, з усіх кінців запалено і обернено на попелище. Тіла побитих християн та немовлят кинуто на вулицях і поза містом. Меншиков, поспішаючи з відступом і бувши чужий людяності, полишав їх на поталу птицям небесним і звірам земним, а сам, обтяжений незліченними коштовностями та скарбами, міськими й національними, і забравши з арсеналу 315 гармат, одійшов від міста і, переходячи околиці міста, палив і руйнував усе, що траплялося йому на дорозі, обертаючи житла народні на пустелю».
У травні 1709 р. московські війська здобули і зруйнували Чортомлицьку Січ, яка існувала понад століття. Моксельці знеславили навіть гробницю давніх отаманів і забрали гармати, український козацький скарб і прапори. Петро I неймовірно втішився, почувши новину про зруйнування Січі, і писав до Меншикова: «Ми прийняли з великою радістю звістку, що ви здобули це прокляте місце, джерело всякого лиха і надії наших ворогів». Він також повідомляв генералові Апраскіну, «що полковник Яковлєв заволодів цим клятим кублом і вирізав усю наволоч. Тим робом ми винищили останній пень Мазепиного роду і з цієї нагоди складаю вам щирі побажання». Тільки архіви і хроніка тієї доби зберегли подробиці варварських мук українців, які вигадувала садистська уява Петра I.
Відзначаючи 350-річчя від дня народження узурпатора, нищителя українців Петра I, новітній садист Путін здійснює шовіністично-нацистське гасло: «Россия должна править бесстыдно». У такий спосіб у нинішніх умовах зреалізовується агресивна сутність генного коду угро-фінських і татаро-монгольських племен, на живильному грунті яких витворився так званий російський народ.
Петро Чаадаєв у свій час слушно сказав, що Росія з’явилася для світу як страшний урок, що доводить, як не треба жити. Нині на політичній арені Російської Федерації «Русское имперское движение», на яке спирається рашист Путін, і маніпулятивно стверджує: «Русским следует понять, что сама Украина и сами украинцы как народ – это исключительно враждебное нам явление, а все враждебное следует уничтожать. Для того, чтобы соединить русский народ, собрать заново и усилить Россию, Украину и украинцев необходимо уничтожить».
Не лише в Україні, а й у цілому світі кожна людина має глибоко усвідомлювати, що генний код русичів=українців не має нічого спільного з геном моксельців=московитів=москалів=кацапів=росіян, головною метою яких нині є завоювання Національної Соборної Української Держави, знищення українців як самобутнього етносу, бо він, мовляв, прагне побудувати антиРосію на рідній для московитів землі. Нинішня широкомасштабна агресія Російської Федерації проти України незаперечно і прозоро свідчить, що російські солдати та їхні зловісні поводирі (царі, генсеки) як у минулому, так і тепер є головними злочинцями світової історії.
Тепер на зловісній вершині аморального «русского міра» канібал Путін зі своїми чорнокровними мутантами. Путінські божевільні імперські ідеї відродження Радянського Союзу в оболонці Московії заволоділи російськими народними масами. Вони схвалюють, підтримують терористичну антиукраїнську війну, разом з попами Кіріла благословляють солдатів застосовувати проти духовно вільних, національно свідомих українців оскаженілі методи і форми упокорення, які впродовж кривавої історії використовували різні Івани III, Івани IV Грозні, Петри I, Катерини II, Олександри, Миколи, Леніни, Сталіни, Жукови та інші бісові виплодки.
Визволення із отруйних російських імперських пут можливе (і так буде!), якщо європейська, світова громадськість з їхніми лідерами якнайшвидше всіма способами допоможе героїчним українцям зупинити, розгромити, покарати антилюдські, антислов’янські московські ворожі сили і над Богом даною українською землею засяє мирне небо. Тоді зруйнована нащадками дикунських угро-фінських і татаро-монгольських племен жертовна Україна доброчинною працею забуяє життєрадісним розвитком у світовому цивілізаційному просторі.
Василь ЛИЗАНЧУК,
доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного
університету ім. Івана Франка
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/