АНДРІЙ ГУДИМА. “УКРАЇНА – ЦЕ ДОЛЯ”
Петро ЗАРИЦЬКИЙ, член НСПУ, заступник редактора газети “Вісник Козятинщини”
Останнім часом чимало гарних видань знаходять шлях до вимогливого читача, який уміє цінувати красне слово, співпереживати і мислити. Минулий рік був радісний мені й тим, що отримав цінний подарунок від відомого українського письменника і науковця А. Д. Гудими – красне видання його поетичної епопеї – історичних поем і романів у віршах “Україна – це доля”…
Андрій Дмитрович – унікальний письменник і педагог, якого в Білоцерківському аграрному університеті, де він свого часу очолював єдину на весь навчальний заклад україномовну кафедру ботаніки та фізіології рослин, студенти називали рафінованим інтелігентом, вправно почувається у написанні як малих, так і розлогих поетичних творів, він чудовий прозаїк і вмілий драматург. Відома трилогія А. Д. Гудими про голодомори 1932-33, 1946-47 років та нелегке селянське життя пострадянського періоду “Тече до Бога моя сльоза” висувалася на здобуття найвищої літературної відзнаки держави – Національної премії імені Т. Г. Шевченка.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
З понад п’яти десятків книг, що народилися з-під пера невтомного трудівника Слова, поетична історична епопея “Україна – це доля” заслуговує особливої уваги та шани. Автор своє дітище означив, що це “історія України у поемах та віршованих романах”. Поринаючи у глибинні шари текстів, спадають на думку слова Володимира Винниченка про те, що “Українську історію не можна читати без брому”. Твори історичної епопеї А. Д. Гудими – не детективи, які читаються на єдиному подиху, а розлогі літературні полотнища, котрі в пізнанні потребують праці розуму і серця, адже правда українського державотворення ніколи легкою не була. Слово за словом, заглиблюючись у віршовані тексти, ловишся на думці як важко автору було осягати складні пласти історії, що писані болем і кров’ю кращих синів-патріотів нашої землі. В книзі гармонійно поєднались історичні набутки, розкішна поетична мова, повчальні роздуми та діалоги героїв, яскраві вкраплення народної мудрості та безліч літературно-художніх родзинок, які роблять твори одухотвореними, динамічними та яскравими.
Прозові епопеї в українській літературі побачили світ з-під пера Уласа Самчука, Михайла Стельмаха та інших авторів, а поетична Андрія Гудими – перше яскраве дітище, що відображає значущий пласт змагань українського народу за волю та справедливість. Це викликає велику повагу до автора, адже творчий набуток письменника вражає. Доцент інституту, крім науково-практичної та викладацької роботи, здійснив титанічну літературну працю. Нам залишається, пізнаючи його набутки, вчитися у автора та його літературних героїв у скруті та радості любити Україну, дбаючи про її звитягу та розквіт…
НА ДОЛЮ легендарного міста Біла Церква багато разів випадала місія виборювача права українців жити на вільній, на своїй землі. Це стало відправною точкою написання звіду поем “Замкова гора”, адже саме тут, на березі річки Рось Ярослав Мудрий, боронячи руські землі від нападників та убезпечуючи від нашестя монголо-татарських завойовників, заклав на південній окраїні Київської Русі місто-фортецю Юр’їв, названу, згідно християнського імені, в честь засновника.
Зворушливою є розповідь про участь білоцерківських містян у селянсько-козацькому повстанні 1591 року під проводом К. Косинського.
А відомий козацький ватажок кінця 15 століття Северин Наливайко, який продовжив селянсько-козацьке повстання К. Косинського, став головним героєм однойменного роману Андрія Гудими, яскраво представленого в книзі. Про цього мужнього воя автор пише:
“Це Наливайко! Та без нього люд
Не знав би, хто він і кому належить…”
Роман – захоплююча розповідь про події, які розгорталися в Україні в 1594-96 роках, коли сотник надвірної корогви князя Острозького створив загін нереєстрових козаків, очоливши антифеодальне повстання проти польського гноблення. Твір написано з великою любов’ю і повагою до історичної правди, тому читається на єдиному подиху. В нім переплелися світле кохання, споконвічна роздвоєність української душі, а ще… підла зрада, яка й привела до загибелі легендарного героя.
Багато висловлювань автора є художніми знахідками та яскравими перлами, які хочеться закарбувати у пам’яті: “Час не стояв – одрізав скибку дня”, “І квилить серце, мов дитя слабе”, “… і двинули війська, мов косарі на косовиці”, “Ти тільки славою зітхнеш, а повінчаєшся з бідою”, “Вони вели по-своєму розмову, як це уміє лиш рука в руці”, “Не хоругви майорять – кровоточать їхні рани”. Як важке зітхання пригнобленого народу: “Я знаю, люде, ти вже не повстанеш, поки вогнем палатимуть рубці”… І поки народний біль не назве нових лицарів свободи…
ОДНА з найяскравіших постатей визвольних змагань українського народу проти поневолення Іван Богун, якого італійський священик Джовані Скорабеллі назвав найбільшим лицарем світу. Борець за козацькі вольності та народні права наділений особливою шаною та любов’ю Андрія Гудими в його однойменному романі, до написання якого автор йшов чверть століття. Цей твір – гідний дарунок легендарному народному герою, якому кілька років тому виповнилось 400 літ від дня народження, але ця подія залишилася непоміченою в нашій державі…
Складні обставини стосунків українських зверхників доби Хмельниччини, коли жив і діяв Іван Богун, робили заручником долі цього мужнього воя, який своєю шаблею і вояцькою харизмою ніс волю Україні та її народові. Богун у числі інших поважних козацьких зверхників не підписав Переяславської угоди. У горнилі вирішальних битв з поневолювачами рідного народу він прославився у бою під Вінницею. Не дивлячись на зраду та важкі жертви, врятував козацьке військо під Берестечком, ставши наказним гетьманом. Чи не тому з Богданом Хмельницьким у нього були складні стосунки, які часто робили Богуна самітником. Зрештою й життя його скінчилося не на полі битви, а на полі підлої зради…
РОМАН “СПОВІДЬ МАЗЕПИ” – величне художнє полотно про понад двадцятилітнє діяння українського гетьмана Івана Мазепи, довкола якого упродовж століть точилися суперечливі судження. Навіть у наш час про цього велета українського духу багато недомовленостей. Хоча український народ з приводу державотворчих та духовно-просвітницьких діянь Мазепи говорив: “Від Богдана до Івана не було гетьмана.”
А. Д. Гудима з притаманним йому умінням докопуватись до глибин історичних джерел, розповідає про часи гетьманства Мазепи хвилююче, з великим трепетом і поетичною напругою висвітлюючи роздуми та страждання поводиря нації, яскраво змальовує інші історичні постаті: Орлика, Палія, Самуся, Іскру, Кочубея, його дружину та доньку Мотрю, яка поєднала власну долю з долею гетьмана. Тільки такі велети духу, як Мазепа, могли захистити нашу землю од вічної ганьби і рабства.
Чи не парадокс українського зверхництва, коли проти гетьмана виступили його найближчі соратники – кум Кочубей. А ще фастівський полковник Семен Палій, що діяв неподалік родового села гетьмана. Коли Мазепа пішов на військові змовини зі шведським королем Карлом ХІІ, Палій зі своїм військом подався до Петра І…
“Сповідь Мазепи” динамічним розвитком подій, яскравістю епізодів та характерів героїв заворожує, тримаючи у полоні високої поетичної напруги від першого до останнього рядка. Шанувальники історії мають змогу поринути у ті жорстокі часи, а поціновувачі красного слова – спити мовного трунку, який чистий, мов досвіткова роса. Поєднання глибокої історичної правди, життєвої мудрості і високої художності підносять цей історичний роман до вершин шедевра. Без паперу і ручки його читати неможливо. Тут що не вислів, то яскравий образ, афоризм, поетична родзинка, життєва мудрість, викристалізовані з уміння та любові автора.
“Люби її нещасну Україну.
Це, може, хтось вважатиме за блуд.
А ти люби. В негоду і в годину
Заради неї і мене забудь.”…
“Горить палає Україна – Вогнем і гвалтом душу рве. Це вже слова з роману Андрія Гудими “Клекотіли орли”, в якім доля рідної землі, мов відкритий зболений нерв, а місія її вірних синів: вирватись із рабства, або згинути на бранному полі. Саме таке випробування випало на долю гайдамацьких ватажків із сумних часів, котрі увійшли в історію під назвою Коліївщина, що відбулася в 1768-1769 роках.
Очолив повстання послушник Мотронинського монастиря Максим Залізняк, а його найближчим соратником став сотник уманської надвірної міліції Іван Гонта. Коліївщина була вершиною гайдамацького руху проти реакційної політики Речі Посполитої. Повстанці вигонили уніатських священників та експлуататорське населення.
Гайдамаки вважали свої дії визвольною війною проти загарбників і поневолювачів, великих землевласників, управителів маєтків і їх прибічників, а ще… насадження уніатства. Чи ж не тому навіть монахи стали активними учасниками тих подій.
З кобзаревих вуст звучали Божі псалми:
– Господи! Веди мене
до правди Твоєї,
заради ворогів наших.
Бо нема в їх устах істини:
серце їх – пагуба,
гортань їх – відкрита могила.
Остуди їх, Боже,
І хай впадуть вони
від замислів своїх.
Чи не перегукуються слова Вічної Книги із нашим часом?
Стан провідника Коліївщини автор змалював кількома рядками:
“Дух непокори. І Максим змагався
Зі світом всім. Тікав од самоти.
Щось виростало в серці, а душа вся
Забунтувала – кликала до мсти.”
Гіркі реалії тогочасся автор обрамлює яскравими вкрапленнями опису природи та інших сюжетів: “Надвечір’я таке – аж хмеліє душа”. “У дівчини ще сон махав крилом над теплими плечима”.
Гайдамаки вважали, що чинять Божу справу, виступаючи проти своїх гнобителів, бо навіть ножі освячували у храмах.
“З любові ми. З ненависті. Ми – кара
Ми – од хлівів. І ми – від царських врат.
Це перший бій… Мов хмелю перша чара.
Це перший біль… Звитяги, а чи втрат?”
Вороги розтерзали Максимову кохану, а його шматував ще й біль України:
“Душа його ридала – не кремінна.
Граалля чашу, доле, нарихтуй.
А перед ним уярмлена Вкраїна
Стогнала важко: “Сину, порятуй…”
Повстання придушили російські війська. Організатори повстання були страчені, а активні учасники відправлені на каторгу…
Сповіддю автора перед Богом, Україною і своєю совістю звучать слова епілогу його роману “Клекотіли орли”:
“Україно, доле ти моя,
Де твоя нев’янучая слава?
По яких потоплена морях?
По яких замучена варшавах?
У триперсті – на чоло рука.
Ти – молитва мені Богом дана.
Де могила Палія, Сірка?
Де могила гетьмана Богдана?…
Про народного месника поневоленого народу Устима Кармалюка писали Михайло Старицький, Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Степан Васильченко, педагог та письменник із Вінниччини Володимир Горлей та багато інших авторів. Любов’ю і повагою до цього українського Робін Гуда пронизаний однойменний роман Андрія Гудими, написаний понад три десятиліття тому, отримавши чимало схвальних критичних відгуків.
Устим Кармалюк діяв на рідних земляк поета, неподалік його Жмеринки. Важкі поневіряння, єдність побратимів, люта відплата панам-кривдникам, палке кохання, розповіді з життя народних гнобителів та простолюду, інші епізоди лягли в основу історичного роману “Устим Кармалюк.”
” – Такі являються не часто.
Простий, не зліплений зі зла.
– Господь покликав слуг на царство
І від пастушого жезла…”
Саме представника “від пастушого жезла” вибрала доля нагнати страху на заподіячів народного болю.
Автор яскраво і талановито змалював образ народного героя, доля якого була важкою і трагічною…
Поема “Комбат” – роздуми про однойменну світлину фотокореспондента Макса Альперта в часи Другої світової війни.
В поемі “Третє пришестя” переплелися гіркі роздуми про минуле і сучасне України. Про тих, хто своїм життям прослав шлях до незалежності нашої держави, відстоював її на Майдані, а нині стверджує на східних рубежах, куди нахабно преться кровожерний “старший брат”.
Як мовить автор, свої поетичні твори він кладе на вівтар збагачення історичної правди і пам’яті. Протягом десятиліть створення цих поетично-історичних полотнищ автор ким тільки не побував, у яких іпостасях не воскресав, поринаючи в долю України і її народу.
Переконаний, що поетична епопея “Україна – це доля” буде гідно оцінена критикою, а її автор поцінований читачами і державою. Перефразовуючи класика, який сказав, що рукописи не горять, мовлю, що й подібні книги та їх творці не проростають травою забуття.