***
По той бік війни світить сонце і граються діти,
і я ще годую мале голуб’ятко з руки…
По той бік війни…
Мак червоний іще не розквітнув.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
По той бік війни…
Знаєш, ми, наче вчора були.
Стенаються зорі – у небі нічному тривога,
відлунює десь поміж ребрами: «Тільки живи!».
Стежиною бігло учора хлоп’я босоноге,
а нині радіє нам зранений янгол згори…
Спалахує небо –і си́віютьскроні у Бога,
І ще одна зморшка розорює мудре чоло.
А ти здалеченька:«Себе бережи від лихого –
І сонце прокинеться знову, щоб там не було!».
03.03.2022
Краків
* **
А слів не стачить і різниця в часі усміхатиметься щоночі, поки ти не візьмеш мою долоню у свою…
Знову прокинемося завтра – у різних містах,у різних місцях… І дихатимемо синхронно…
Мене розбудить ще на світанку голуб,
Твій голос рідний і стомлений, і зовсім сонний…
Сирена озветься і крик її давно «енний»
Тебе не дивує, не збурює кров у венах.
І доки пульсує світло у наших скронях,
Тримай моє серце і грій у своїх долонях…
15.03.2022
Краків
* **
Квіти на гостинній чужій землі…
Викопані з корінням і знову посаджені…
«Де б ми не були, там будуть любов,
книги і квіти…».
Квіти на чужій землі, книги-розмовники,
Біблія на столі.
Слово у храмі, де оселився Бог,
Той, що на всіх один…
Знову душа літає за сотні кілометрів:
в мирний Житомир, у Київ і в Маріуполь…
Ми прокидаємося, щоб посадити квіти…
Фіалки померли вдома на білому підвіконні.
Біліють підсніжники наперекір війні.
26.03.2022
Краків
* **
Соняшникове поле заколисує щоночі,
вабить і не відпускає, тримає за руку,
проростає крізь душу…
Йдеш по бруківці, наче у Львові,
чи у Франківську.
Шукаєш Михайлівський – рідний, із синім куполом…
Зашпортуєшся на порозі костелу Святої Анни,
знаєш, там, у кутку, сидить Марія,
дивиться і відводить погляд.
Запалюєш свічки одна за одною,
вони спалахують, ніби наврочено.
Згорає хрест – залишається чорний попіл.
Дим сивою змійкою виповзає з костелу
і ти виходиш, аби зустрітися з нею –
пані із жовтими квітами серед міського гамору,
з сумом в зіницях і соняшниками у серці.
Пані з тюльпанами – спокійна і незахмарена,
і тихо шепоче молитву, чи, радше, закляття.
І жовті світяться квіти комусь на радість.
І жовті ясніють квіти комусь на спомин…
І гине, зникає сум’яття. І сходить сонях.
І сяє над мирним небом весняне сонце…
16.03.2022
Краків
* **
Поезія заснула…
Повітряна тривога в місті Життя і МИРу
зовсім не поетична.
Вервечка матерів із дітьми поблизу кордону довжиною у декілька діб,
тисячі життєвих драм не заримувати у три строфи.
Криваві верлібри щоночі шматують сни
у чужому місті.
Сльози – не панацея, вони вже висохли.
Тиша відспівує мертвих із Маріуполя.
21.03.2022
Краків
* **
Війна подорожує з нами, накопичена у нейронах.
Війна не залишається у прикордонній зоні.
Вона тут, у голосі, який звучить російською.
Знову стрічаю Марію – русяву, чорняву, руду…
Янгол фарбує акрилом мальви.
Дві Марії плачуть,
а третя сміється крізь сльози.
Це – і її війна…
Їй болить ненароджений хлопчик,
їй болить дівчинка з Бучі,
Одеса і Маріуполь,
вона ж бо Марія…
Три Марії прокидаються щоранку –
і кожна йде своїм шляхом
з війною у нейронах.
Третя Марія говорить польською…
Третя Марія носить подвійне ім’я.
Третя Марія розуміє українську серцем,
вивчила якось раптово при першій зустрічі.
Перша Марія колише своє немовля…
Друга Марія закрила сина собою…
Третя Марія вірить у нашу волю…
29.04.2022
Краків
***
Вечір озивається сиренами…
Фарбую губи в червоний…
На щастя.
Одягаю стару сорочку
І тихо молюся за життя…
Коханого, рідного, чужого,
полоненого, ненародженого,
незнайомого українця.
Сьогодні народжується перемога
під ракетним обстрілом.
Щойно закрили комусь повіки…
Україна вистоїть. Знаю…
Вишивала бабця на щастя…
18.05.2022
Головине
* **
Слова застрягли
під сонячним сплетінням,
принишкли і не пульсують,
не озиваються, не плачуть,
не скиглять.
Вони в полоні, в могилі,в окопі,
чи янголами стали
ще двадцять четвертого лютого,
як той захисник,
якого пам’ятаю
п’ятикласником…
Що виросте з нього тепер –
мак, сонях, барвінок, ряст?
Ще віримо…
У перемогу, у світло,
у янгола миру…
Раптово слова оживають
краплями літньої зливи
сивої…
01.06 2022
Головине
* **
За кольоровим склом
той жах, що нами
незвіданий.
Дихай на повні груди,
в сорочці
народжений.
Тиша краяла простір,
по той бік вірили–
стрінеш і осінь, і зиму
очима погожими.
Перепочинь,
ще мусиш
добити ворога,
того, що в люстро
на тебе щоранку
дивиться.
Тобі ще літати,
та крила візьмеш
не у ворона.
Кігті міцніють в орла,
і мені в це віриться.
Бабця твоя була
доброю, кажуть,
відьмою –
очі зелені
із бурштиновими
краплями…
Вдачу тобі у Бога
мольфарка вимолила –
долю, як сонце,
із соняхами і мальвами…
17.06.2022
Головине