“Українська літературна газета”, ч. 14 (332), 22 липня 2022
(Історія Васі Лампочкіна)
Васю Лампочкіна заарештували в той момент, коли він сидів з вудкою на березі ставка і ловив рибу.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ставок був маленький, і його оточували хмарочоси. Вася прийшов сюди вранці, взяв вудку і пірнув у зарості плакучих верб, щоб не бути помітним з боку міста. Втім, місто розташувалося з усіх боків, і по-справжньому сховатися від чиїхсь очей виявилося важко; тим більше, тут і там на деревах були встановлені веб-камери.
Сьогодні, в умовах демократії рибу в міському ставку міг ловити кожен. Тільки спійманих рибок потрібно було відразу ж відпускати, оскільки, хоча вони й були начинені електронікою, проте, підпадали під дію закону «Про захист тварин», і в разі нанесення їм шкоди цілком можна було загриміти років на сорок.
Але Васю хвилювало не це, а факт прострочення його ліцензійної угоди на один день. Це сталося швидше за все через дурість Василя , він проспав і вчасно не потрапив на прийом до помічника заступника начальника відділу моніторингу використання державних ставків об’ємом менше 250 куб. метрів управління розпорядження непитними водами муніципальної служби природних рідин. Ось через це Вася Лампочкін і переживав. Останні дні він, намагаючись сховатися від цивілізації, ходив на цей ставок та сусідні з ним – в межах центру мегаполісу, і сьогодні просто не зумів протистояти спокусі, не дивлячись на формальне закінчення терміну ліцензії.
Аби тільки не робот-контролер, подумав про себе Вася, і в цей момент весь простір над ним покрився ревучими бойовими гвинтокрилами.
Вася злякався, і штани його намокли. Втягнувши голову в плечі, він дивився на сотню десантників, що зістрибували з літаючих фортець на землю і оточували ставок зі зброєю напереваги. Сонце померкло, небо почорніло, і з гучномовців пролунала команда, яка була адресована Васі: лягти обличчям на землю і розпластатися хрестом. Про всяк випадок, для залякування по ставку було зроблено попереджувальний залп з кількох повітряних гармат, і Вася, очманілий від моторошного вогненно-водяного гриба, впав ниць і заплющив від жаху очі.
Лампочкіну з’єднали руки за спиною за допомогою особливих поліцейських біотехнологічних засобів, що враховують генетику затриманого, і грізний механічний голос у Васі над вухом оголосив йому про арешт. Ви звинувачуєтеся у вбивстві Президента Свінаускаса, відчеканив голос, і будь-які повідомлені вами дані можуть бути використані проти вас!
Слава Богу, встиг подумати Василь в той момент, коли його сіткою піднімали в повітря, хоч не за прострочення ліцензії!.. Васю повантажили в спеціальну літаючу тюрму з двадцятьма гвинтами, схожу на невелику фортецю, і люк з електронними замками закрився.
В останню мить Вася встиг краєм ока побачити під собою хмарочоси – височенні, строгі, величні, що нескінченною шеренгою тягнулися за небозвід…
***
Допитували Васю прямо в повітрі, багато днів і ночей. Тюрма висіла над містом – щоб уникнути будь-яких контактів арештованого із зовнішнім світом, і поступово Лампочкін звик до гулу гвинтів і дрібної вібрації корпусу повітряної цитаделі.
Лампочкіну пред’явили офіційні звинувачення у вбивстві Президента. Вася плавав оголеним в басейні, не маючи можливості вилізти з нього, а сто слідчих розташувалися навколо басейну, і при любій неправильній, на їх погляд, відповіді в воду подавався слабкий електричний струм. Вася кричав, захлинався, благав і був змушений «так як треба» відповідати на всі питання.
В душі Вася ніяк не міг зрозуміти, яке він має відношення до Президента Свінаускаса. Він бачив главу держави лише під час інтернет-мовлення, ніколи не був з ним знайомий навіть заочно, і взагалі донедавна не сильно переймався існуванням таких високих владних структур. У боязкій спробі виправдатися – на початковому етапі слідства – Вася попросив зняти відбитки його пальців, щоб упевнитися, що вони не збігаються (ніяк не можуть співпасти) з відбитками, залишеними на знарядді злочину справжнім вбивцею. Але слідчі лише сміялися, повідомляючи, що технологія зняття відбитків пальців давно і безнадійно застаріла, і нині застосовуються інші методи розкриття злочинів.
Так, зокрема, в комп’ютер було введено всі дані про замах на президента, а також відомості про кожного жителя країни, його спосіб життя і проведення часу, про його хвороби, пристрасті і податкові відрахування, і в результаті складних обчислень виявилося, що з найбільшою ймовірністю вбивцею є саме він – Василь Лампочкін. Оскільки з комп’ютером сперечатися було марно, залишалося тільки залагодити всі процедурні формальності, і справа мала набути всенародного розголосу.
Ночами, скутий по руках і ногах в тісному повітряному міхурі, в розчині спеціальної поліцейської рідини, Вася плакав, сперечаючись сам з собою на предмет своєї участі в змові. Навіщо це мені було потрібно? – питав він себе по мільйону разів. І собі ж відповідав: ех, якщо б я не прострочив тоді цю дурнувату ліцензію…
В один із днів літаюча в’язниця приземлилася на найбільшому стадіоні країни. Сто тисяч глядачів приготувалися спостерігати за показовим процесом наживо, і ще сто мільйонів – по всіх каналах міжнародного мовлення. Васі залишалося лише підкоритися.
***
Місце підсудного було обладнано в самому центрі гігантської арени і представляло собою зручне крісло всередині залізної клітки. На спинці крісла красувалася реклама фірми-виробника. Навколо клітини був порожній простір, а сама вона яскраво висвітлювалася сотнею прожекторів, через що Вася не бачив взагалі нікого й нічого, крім яскравого, ріжучого очі світла, але його було добре видно всім і кожному.
Голоси суддів, прокурорів та адвокатів гриміли з потужних гучномовців (самому Васі мікрофона не дали). Тих, хто вів процес, не було видно, але цього і не було потрібно – гучномовці замінювали все.
Судове засідання почалося вчасно – і дуже ефектно: під світломузику і сценічний дим на арену висипало сто дівчат в спокусливих костюмах, які виконали танець правосуддя, потрясаючи плюмажами в знак підтримки юстиції країни. Трибуни стадіону затряслися від оплесків.
Потім почалися судові дебати, які періодично переривалися рекламною паузою. Василя Лампочкіна захищали сто адвокатів, наданих йому найгуманнішим судом на світі. Деякі з них співали, інші читали реп, і в цілому шоу виглядало дуже добре, це змушений був визнати навіть Василь.
На запитання одного з адвокатів, щодо мотивів Василевого вчинку, фахівці відповіли, що при розгляді використовували метод офф-мотив, коли мотив дії навмисно не розглядається через свою юридичну нікчемність. Набагато важливіше сам факт вчинення злочину. При цих словах з гучномовців почувся державний гімн у виконанні модної поп-групи, і трибуни заревли в патріотичному пориві.
Це було так красиво, що й годі казати.
Перший зі ста обвинувачів розповів суду про всі Василеві спроби вбивства Президента. Всього їх було три. Так, за його словами, спочатку Василь Лампочкін видав себе за машиніста поїзда і викрав швидкісний Президентський експрес зі Свінаускасом на борту. Передбачалося розігнатися до швидкості тисяча двісті кілометрів на годину, після чого, при подоланні звукового бар’єру, поїзд вибухне на ходу, погубивши Президента. Але, на щастя, спецслужби зуміли причепити до останнього вагону сто парашутів, і замах не вдався. Вася Лампочкін тоді втік.
Після цього виступу в небі над стадіоном почалося лазерне шоу, стадіон спалахнув міріадами різнокольорових вогнів, і публіка співала так, ніби ридала від надлишку емоцій.
Потім слово дали наступному обвинувачу, який розповів про другий замах. За його словами, Василь Лампочкін прикинувся пілотом Президентського винищувача з метою підняти Президента Свінаускаса якомога вище в небо і, можливо, врізатися в Місяць або, на худий кінець, в челябінський метеорит і, таким чином, зробити своє криваве злодіяння. Але величезний якір, вчасно причеплений спецслужбами до хвоста літака, не дозволив втілити в життя цей диявольський задум.
Над трибунами пролунав барабанний бій, і прозвучала пісня «Очі Свінаускаса» рок-групи «Гінекологічний трамвай», підхоплена сотнями тисяч ковток на трибунах. Далі салют.
Під час рекламної паузи красуні муніципального еротичного театру продемонстрували свою майстерність під заклики активістів руху ВЗАПМ (В Захист Прав Мікроорганізмів). Публіка шаленіла.
Вася сидів в клітці понурий, засліплений безліччю вогнів. Шум навколо майже позбавляв його здатності що-небудь розуміти, голоси з гучномовців оглушували його, і він намагався, наскільки міг, відключитися. Але коли він почув, що гримить голос нового обвинувача, який розповідає про третю, вдалу спробу замаху, то хоч-не-хоч стрепенувся.
Лампочкін, говорив обвинувач, переодягнувся капітаном Президентського підводного човна і проник на борт – як раз під час Президентського занурення. Свінаускас навіть не підозрював, що йому уготовано підлим і мерзенним негідником (при цих словах трибуни вибухнули криками: «Смерть вбивці! Хай живе демократія!»).
Отже, підводний човен, керований злочинцем, опустився в Маріанську западину, де не витримав гігантського підводного тиску, не будучи розрахованим на нього. І Президент Свінаускас загинув…
На запитання одного з адвокатів, яким чином врятувався сам Лампочкін, була відповідь: він виринув на поверхню з аквалангом, причому заздалегідь тренувався у виконанні подібної операції, за допомогою генної інженерії переробивши своє тіло – збільшивши об’єм легенів і регулюючи жахливий тиск води ззовні штучним підвищенням тиску всередині свого організму. У цьому йому допомогли розробки медичної клініки «Посейдон і Ko» (згодом була знищена вибухом при загадкових обставинах).
Вася плакав… Стадіон ревів. Музика грала, і в повітря злетіли п’ять мільйонів повітряних куль.
Зрештою сто присяжних засідателів засудили Василя Лампочкіна до акту законної відплати – смерті. Його належало розстріляти ракетами на полігоні недалеко від столиці країни. З піснями, з жартами натовп покидав стадіон, а веселі клоуни з емблемою муніципального підприємства сміху роздавали народу подарунки. Сім’ї з дітьми славили велич нової і вільної держави.
Вася плакав…
***
Василя Лампочкіна розбудили на світанку і урочисто вручили папірець, в якому містилася офіційна відмова на його прохання про помилування, адресована главі держави. Вася проковтнув слину і тяжко зітхнув, коли йому скручували позаду руки – перед транспортуванням на ракетний полігон.
На папірець він навіть не глянув, бо очі застилали сльози…
На полігоні його прив’язали спиною до високого стовпа, встановленого посеред полинового поля. Взагалі навколо, наскільки бачило око, були трави – степові трави, вони колихалися під вітром, який піднявся раптово і обдував Василю обличчя.
Поруч, навпроти Васі, на іншому – маленькому – стовпі повісили папірець, ту саму юридичну відмову, щоб все виглядало правильно і законно. Він розвівався на вітрі та мерехтів перед очима Василя.
Отож, Вася залишився один… І вперше за багато місяців дізнання і суду він занурився в тишу. Справжню тишу, що порушувалася лише завиванням степового вітру. Вася дивився на світ і відчував полегшення. Пахнуло полином, привіллям; десь високо в небі кружляв птах, який не відав про те, що станеться через декілька хвилин.
Вітер на мить затихнув, і Вася мимоволі прочитав написане на папірці: «У проханні про помилування відмовити…» І підпис: «Президент Свінаускас».
Вася закрив свої бідні очі і постарався ні про що таке не думати.
Степовий вітер ворушив його русяве волосся.
2013
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/