Дві сили зійшлися в шаленому герці,
Аж іскри викрешують люті мечі.
Загинув солдат з Україною в серці —
Всевишній від раю вручає ключі.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
***
Уламки зоряного щастя,
Падаючи на Землю,
Можуть залетіти
Й на моє подвір’я.
Головне – вчасно
Підставити долоні.
***
Вони там лишились, щоб ми тут жили…
Це знову неспокій роз’ятрює душу,–
Щоб поле родило, щоб діти росли,
Щоб бачили очі і море, і сушу,
Щоб небо синіло, щоб сонце цвіло,
Щоб літні дощі озивались грозою,
Щоб більше ніколи непрохане зло
В наш дім не вривалося смертовійною.
Бо чим перед матір’ю сплатим борги,
Що не дочекалась повернення сина?
Хтось без рук залишився, хтось – без ноги…
Хіба тільки тим, що жива Україна!
Вони там лишились, щоб ми тут жили…
***
А ми ж могли б бути такими щасливими:
Танцювати під зорями, цілуватись під зливами;
Морозом і снігом Різдво зустрічати,
Все старе завершити — нове розпочати.
А ми ж могли б бути, немов Магелани:
Щодня відкривати світи-океани,
Або геніальні писати романи,
Якби ж не бої, якби не тирани…
Якби не війна, якби не весна,
Якби була доля не надто сумна.
І скільки ще буде тих клятих “якби”?
Невже ми довіку обставин раби?!
А може, забути про різні “якби”
Та стати по-справжньому до боротьби?
Бо мрію ж не можна живцем поховати —
Її, мов дитину, потрібно плекати.
І раптом одного щасливого дня
Ми зможем-таки осідлати коня.
Красивий і сильний, дорогу знайде
І гордо країною Мрій поведе.
Тож слава героям, тобі і мені,—
Гартується сталь у пекельнім вогні!
***
Криголами, криголами
Переламують льоди.
Хоч повільні, та надійні
ЗАЛИШАЮТЬСЯ СЛІДИ.
Легко йти за криголамом
По прокладених слідах,
А самому, а самому?..
На заваді лінь і страх.
От би стати криголамом!..
Чи судилося, чи ні?..
Але може буть, що крига
Також трапиться мені.
І тоді вже доведеться
Шлях незвіданий долать, —
Щось у душах відіб’ється,
Щось — у згарищі багать.
Криголами, криголами…
Все покаже вічний час:
Хто ти? — Човен легкокрилий,
Грізний крейсер чи баркас.
***
А музика вітру глибока, як осінь,
Ту музику вітру я згадую досі… О музико вітру, — два вільних крила! Я дякую долі за те, що була…
Хоч музика вітру раптово урвалась, Як мрія, як доля, як спогад зосталась. Тій музиці вітру належать віки, Якщо виконання — в чотири руки.