“Українська літературна газета”, ч. 9-10 (327-328), травень 2022
БЕРЕГОВЕ
У 80-90-тих роках минулого століття Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка (тепер – Київський національний імені Тараса Шевченка) будував у Криму, на його західному березі, у селищі Берегове Бахчисарайського р-ну, будинок відпочинку для своїх викладачів, науковців та співробітників. Місце було ще зовсім необжите. Степовий пейзаж закінчувався невисоким обвальним уступом, ледь більше людського зросту, і переходив у піщаний пляж впродовж 6 км до наступного курортного містечка Миколаївки в сторону Євпаторії. Головна принада – сонце і море. Створенням відповідної інфраструктури університет закладав майбутню базу для розвитку узбережжя, позбавленого гірських принад Тавріки.
Будувати в голому полі – задача не проста. Матеріали та устаткування підвозилися з Києва. Процес розтягнувся на довгі роки, активно роботи велися лише влітку, підрядні організації потребували допомоги. Університет йшов їм назустріч – набирав зі свого колективу охочих у відпустку поїхати попрацювати у спартанських умовах, але, ясна річ, з можливістю до і після роботи поплавати в морі.
Берегове до війни було естонським селищем. В описуваний час [до 1991] за угодою з місцевою владою естонці в пам’ять про своїх земляків-переселенців спорудили на узвишші понад морем для літнього відпочинку збірно-розбірний дерев’яний двоповерховий котедж, куди і нас, киян, на винні вечори запрошували.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Берег тут піднімався до висоти близько 30-35 метрів, утворюючи верхнє плато, і за великим виноградником знову спускався до долу. Час од часу вертикаль обвалювалася, утворюючи страхітливе урвище. Бували і радіальні розколи. Після грозових дощів вони розмивались від непомітних щілин до мало не півметрових розширів на виході і становили значну небезпеку для необачних гуляк і водіїв. Поодаль від краю цього суглинистого мису стояв височенний маяк, з вершини якого проглядався край Севастополя. Таким був суворий пейзаж цього куточка України, облагородженого висотним університетським готелем і сквером вздовж течії малої річки Булганак, що робила тут свій останній зигзаг, перетворений загатою у гирлі на прісноводний басейн, придатний для купання.
Невідомо, хто там зараз порядкує в умовах окупації і чи довго вона триватиме? Однак ми в жодному разі не повинні втрачати духовний зв’язок з цим історично казковим краєм.
КРИМ
Півострів Крим – це порівняно невелика територія, за день можна з’їздити до будь-якої точки і повернутися назад. У вихідні дні я робив такі рейди, про що й піде мова.
Загалом же у пам’яті зберігаються згадки про численні й знаменні для Криму місця, в яких мені довелося побувати за різних обставин і в різні часи, починаючи з 50-х років минулого століття (шкільних років) і до подій 2014 р. Це – Алушта [з неї 1957 р. почалося моє знайомство з Кримом завдяки захопленню батька автотуризмом] та вперше побачена гірська дорога до неї – ще до прокладки тролейбусної траси, тепер її нагадує дорога з Алушти до Судака;
Алупка з Воронцовським палацом-музеєм у нібиготичному стилі з зимовим садом та парком з чайними кущами;
Ялта зі старою провінційно романтичною двоповерховою набережною і пам’ятником на ній М. Горькому (1956), [роботи незабутнього Івана Макаровича Гончара];
Старий Крим (Солхат), перша ханська столиця, з напівуцілілою і реставрованою мечеттю (1313) і майже повністю розваленою медресе (1314) хана Узбека з охоронними таблицями державної спадщини УРСР;
Бахчисарай з Ханським палацом і вирубаною неподалік, за поворотом, у скелі Успенською церквою, колись геть сплюндрованою атеїстами, з дикунськими пошкрябинами по настінних розписах [і прекрасно відновленою в незалежній Україні];
там же на відстані, мало не у піднебессі, гірське місто Чуфут-Кале з мавзолеєм дочки хана Тохтамиша і караїмськими кенасами;
Неаполь Скіфський – археологічний заповідник з відновленою сторожовою вежею колишньої столиці скіфського царя Скілура (Сімферополь);
новозбудований комплекс Форос [в період перебування там Президента України Віктора Ющенка, я передав йому через вартового свою Книжку «Велика Скіфія – Оукраїна» (2001)];
мис Сарич, важливий орієнтир в географії Скіфії за Геродотом, [він позначав поділ Чорного моря (Понту Евксінського) на два моря з кордонами: південним, в бік гирла Дунаю і східним до Боспору Кіммерійського];
Балаклава (Чембало) з пам’ятником Лесі Українці, авторці драматичної сцени «Іфігенія в Тавріді», [якраз тоді (2008) завалилася частина круглої генуезької цитаделі Чембало];
Судак з Генуезькою фортецею [там постійно влаштовують лицарські бої ентузіасти історичних реконструкцій] і мечеттю;
Коктебель з Будинком українських літераторів [згадав світлої пам’яті Миколу Литвина, з яким ми там разом смагли], приватне гостинне літературно-мистецьке кафе «Богдан» кримського поета В’ячеслава Ложка, та Музей М. Волошина;
Феодосія [куди прибував поїзд із Києва прямо до моря] з Картинною галереєю імені І.К. Айвазовського та середньовічною вірменською церквою, пов’язаною з його народженням і похованням;
Керч (Пантікапей) – колишня столиця античного Боспорського царства, гора Мітрідат [названа на честь найвидатнішого Боспорського царя, суперника Риму] і окремо Музей Царського кургану;
діюча тоді та вже неіснуюча паромна переправа [з виходом до базару на кубанській стороні, де козачки українською мовою запрошували купити смачну в’ялену рибу] і, звичайно ж, Нікітський ботанічний сад, Ластівчине гніздо, Ведмідь-гора та водоспади в горах, зокрема в Каньйоні Кок-Асан – природні і рукотворні перлини Криму. От тільки в Ялті з вершини Ай-Петрі якось не випало поглянути на яскраво-синій обрій Чорного моря ні в штиль, ні в шторм.
З Севастополем мені вдалося ознайомитись ще тоді, коли він був закритим містом. Ясна річ, приваблював перш за все античний Херсонес, а він був у межах сучасного міста з воєнно-морською базою. Тому спочатку реалізація цієї забаганки здавалася неможливою. Але вхід у щільно закритий мілітарний простір знайшовся.
(Далі буде)
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/