Загалом, ця добірка велика, у неї увійшли вірші з 2014 року й по сьогодні. Та я нещадно скоротив її для газетної публікації, залишив найхарактерніше – від 2014, і від 24 лютого 2022 р., коли ми, українці, остаточно позбулися ілюзій і наше життя було розрізано (чи розірвано) навпіл – ми і світ стали інакшими.
ВІД 2014 Р.
* * *
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У дитинстві Василь малював птахів без ніг,
не розуміючи, навіщо літунам ноги потрібні.
На війні з Росією йому відірвало руки –
тепер він малює зубами і язиком
крилатих птахів у польоті.
Втомлюючись, заплющує очі –
і літає, літає,
розмахуючи дужими руками!
* * *
Росія – величезна, і завдає великих шрамів,
таких, що перекреслюють її цілком.
* * *
Росія – це салют
ідеологічних свят,
тільки запах гару в повітрі.
* * *
Росія – війна.
З перших царів
стоїть запах крові у степах і на вулицях.
Росія – рабство.
З мітками стріл на черепах,
заповнених ідеологією,
що виливається з вух та очних ямок.
* * *
СРСР прагнув створити
совецьку породу людей,
котрим все одно – воля чи тюрма.
* * *
Ерефія продукує
дивних людей, що мають вигляд
зомбованих куль, патронів і гільз.
Лист з того світу
Двоє закоханих йшли селом і
їх накрило вогнем російського «граду».
Дощ стіною падав.
Сніг стіною пада.
І вогонь від «градів»
Спалахнув стіною.
Між тобою, мною
Стін нема, відрадо.
Йшли, рука в руці.
Запітнів приціл
Десь у ницій «раші»,
Пуск – і знов стіна
У кохання наші.
«Рашенська» війна –
Із крові стіна,
Із брехні стіна…
* * *
Війна іде. І пре брехливе грошовите слово.
Вмирають українці. Матерів жалоба рве.
Криваві хлопчики в очах Бориса Годунова
Відблискують в очицях Путіна В. В.
* * *
Московія-Расєя –
Моква-Москва,
Іван Грозний, опричники,
Чічіков, Раскольніков,
купці, городові,
Мізгірь, Снігуронька, Ярило,
І мужички зі Львом Толстим…
Санкт-Петербург…
Його поглинув Пітер –
і закрутило імперію
кривавим смерчем революції.
Ленін на броньовику,
Сталін на Мавзолеї над Леніним.
І вбитих полчища незліченні
лежать до обрію,
по них крокують незліченні орди
захищати соціалізм.
Прапори вигукують ідеологічні гасла!
Совєцьке, совєцьке, совєцьке –
Вбити, окупувати і пограбувати!
Нині, на острові Буяні,
Під назвою Кремль,
Сидить черговий цар – ВВП,
імператор нафтогазовий,
Чингізхан радянський,
що не піддається переобранню.
І цей деспот-гопник планує,
кому і де має статися каюк.
Війська, ракети, літаки, кораблі
тасує, наче карти.
Тим часом у глибинах Росії
п’ють горілку варвари,
чути побєдобєсія волання.
Щодня відправляють гарматне м’ясо
у далеку Україну, яку незрозуміло з якого дива
треба підкорювати.
А телеекранні красномовці-транспаранти-прапори
втовкмачують:
«Він Бог і цар. А ти хробак і раб».
* * *
Вкрасти, поцупити, відцегокати,
відрізати, підцобрити, хапонути,
тиронути, злимонити, відчикрижити,
підгребти, привласнити, відтяти,
відкраяти, відшматувати, влити,
присвоїти, присусідити, узурпувати,
загарбати, пограбувати, заграбастати,
зажирити, накласти лапу, запетлювати,
запрягти в ярмо, прибгати, підгорнути під кормигу,
видерти, обідрати, облупити, обшарпати,
стирити, смиконути, старабанити,
зволокти, укарамшити, лемнути,
відторгнути, приєднати, підкорити,
завойовувати, полонити, пристебнути,
приточити, підшити, приштукувати…
Одне слово, анексувати.
Отак затято чинить безкрайня країна
впродовж своєї вкраденої історії.
* * *
Епоха співіснування з Росією
відбилася, наче шийка від пляшки.
ВІД 24 ЛЮТОГО 2022 Р.
* * *
Набивався в брати – в братани – «старший брат»…
Жах кривавий війни сіє танками кат.
Параноя, цинізм і диявольська лють –
Ось така вона піниться рашенська суть.
Відсіч, відсіч! За рідне! Звитяжні і грізні,
Українці і рабство ніяк не сумісні.
* * *
На жаль, не наснилося, не привиділося –
в планету вгризається кровожерливий
гібрид ведмедя, крокодила і удава-гадюки,
що має ікла і пазурі скорпіонні,
очі Термінатора
а шкірою слугують отруйні голки,
як в дикобраза.
Що тут скажеш – гібрид,
огидніший за Франкенштейна чи годзіллу.
Ця потвора затято відгризає території від країн.
От люто вчепилася в Україну.
* * *
Над мапою ночами безсонними
не сидить пуйло у штабі до ранку.
Комфортабельно розслабившись
у розкішному бункері
під містом Армагеддоном,
плотолюбно він гладить
неласкавим поглядом
червону кнопку.
* * *
Виявилося, що росія перекладається
як «безглуздя» і «навіщо».
Безглуздя-раша вбиває
дітей, жінок і літніх.
Навіщо?
Безглуздя-раша тупо нищить
шедеври і природу України.
Навіщо?
Безглуздя-раша вбиває
росіян і російськомовних в Україні.
Навіщо?
Безглуздя-раша вбиває власних родичів.
Навіщо?
Руйнує мирні оселі.
Навіщо?
Безглуздя-раша знищує
лікарні, школи, дитсадки,
музеї, церкви, культуру, мистецтво.
Навіщо?
Знищує водо-електро-газопостачання.
Навіщо?
Безглуздя-раша вбиває власних дітей,
посилаючи їх на абсурдну війну.
Їм, зомбованим, невтямки істина:
Хто з мечем прийде, від меча загине.
* * *
Дратується, сердиться, злиться
зазвичай перелякана гординя.
Ще гірша біда, коли пре особлива гординя –
шизофренічна манія величі
жадібного карлика-невігласа-тирана
з імперськими замашками.
Імперський павук ретельно, криваво плете
окупаційну «галактику» під ідіотським гаслом:
«Я захищаю свою цілісність!»,
отож зашморгує Афганістан, Чечню, Придністров’я,
Абхазію, Осетію, Сирію,
Крим, Донбас, Україну…
Перелякана гординя-жадоба-тиранія
«захищає свої інтереси» в Європі,
Арктиці, Азії, Африці, Америці,
отже, будь-де вигулькують метастази
«руzzкого – совєцького – міра».
Імперія принагідно саморуйнується
на кістках убієнних.
На превеликий жаль, довго руйнується,
прихоплюючи своєю темрявою
безневинних і безтямних.
* * *
Проходячи через себе, ми зустрічаємо
наставників, грабіжників, духів, велетнів,
старих, юнаків, дружин, вдів, братів-суперників.
Але зустрічаємо завжди самих себе.
Бог-Шекспір-Данте-Гете-Міцкевич-Шевченко –
кожен із нас.
З безліччю відтінків думок
ми обмислюємо неприязнь до ненависті,
мистецтво як самовираження,
нерозчленованість добра і зла.
Якщо Сократ сьогодні вранці покине свій будинок,
він знайде мудреця Сократа,
котрий сидить на порозі.
Якщо Іуда сьогодні ввечері вирушить у дорогу,
цей шлях приведе його до Іуди.
* * *
Старий шукав на згарищі,
що жевріло вогнями-вуглинами,
серед руїн онука.
Принаймні, тіло онука.
Врешті, поліз до підвалу.
Та зась!
Довго і непосильно розбирав і відтягував
дошки, цеглини, брили, всілякі уламки.
Зайшов молодий сусід Іван,
запитав: «Що робите?»
«Онука шукаю», – відповів дід.
Удвох взялися розбирати завал.
Дід охляв, запалив сигарету,
присів-привалився до яблуні.
Молодий Іван затято працював.
Зник у темряві провалу.
Вибрався з малим на руках.
Старий розтер залишок сигарети об каменюку.
Голова хлопчика безсило звисала.
Малий був мертвий.
Молодий сусід поклав дитину на зелену траву.
Дід став на коліна,
зазирнув онукові в розплющені очі.
Безслізно запитав Івана:
– Ти досі не віриш, що існує
демонський – пекельний – світ,
звідки вилізають двоногі рашисти?
– Та вірю, – махнув рукою Іван, до речі,
рятувальник служби надзвичайних ситуацій.
Він вже збився з ліку – скільки братських могил,
нашвидкуруч виритих екскаватором,
всіяло вулиці міста.
Він точно знав, що всі школи, лікарні,
церкви усіх конфесій
безжальні, відморожені істоти
розбомбили, спалили.
Скрізь вони розстрілювали ікони,
розстрілювали образи
Бога-отця, Христа і Діви Марії,
спалювали Біблії…
* * *
Мовчання, замовчування –
це прогинання переляканих і лестивих.
Найстрашніші зради,
підступи, підлості, смертовбивства
відбуваються за мовчання тих,
хто прогинається.
Атакувальника видно здалеку.
Та буває, що під прикриттям мовчальників
сильний за кущиком у затінку
знущається над слабким,
чи просто над таким,
хто не очікував нападу-підлості.
Тим часом довкруж стоять мовчальники
і прогинаються нижче лозиння під вітром.
* * *
Коли війна вириває тебе з корінням
і несе перекоти-полем шляхами поневірянь,
то зриваються з гайок галактики і світогляди,
змінюється минуле і майбутнє.
А що ж відбувається з фронтовиками,
котрі щомиті перебувають у пеклі?
Які тектонічні зсуви стаються з їхньою психікою,
і до якої міри міняється світ?..
Втім, є незборима сила,
що надає міцності і мужності:
ми на своїй землі,
ми захищаємо рідне.
* * *
Кожна дитина, евакуйована із зони бойових дій,
має абсолютне право на щастя.
Дитина має право не знати (не усвідомлювати),
що таке війна і безхмарно радіти життю.
Але як бути тим дітям, котрих витягли
з-під бомбувань,
і, тим паче, тим дітям, яких врятували
з-під тіл мертвих батьків?!..
Діти-свідки – це неймовірне випробування…
* * *
Коли зірвуся у прірву,
тримай мене за руки,
тримай мене за серце,
тримай мене за погляд,
тримай мене за слова,
тримай мене за думки.
І я тебе, раптом що, триматиму.
Бо це, дозволяє літати
над безоднями, проваллями
і розколинами.
Тримаймося.
* * *
Сонячні – на просвіт – долоні кленові,
з прожилками любові,
розгладжують зморшки на обличчі душі,
ніжно стискають серце, налагоджуючи пульсацію.
* * *
Яка несповідима нелюдська порода –
Убивці, мародери і ґвалтівники,
Осель, церков, лікарень, шкіл руйнівники.
Ридає Бог, галактики, земна природа…
* * *
Правитель-сатана – творець нікчем:
Росія-зомбі, дикуни солдати,
Їх вивертає спрага убивати,
Гній лиходійства ллється із очей…
* * *
У чаплі є дві батьківщини –
в одній народилася і народжує,
у другій – теплесенькій – перебуває зиму.
У нас – тільки одна батьківщина,
У решті країн – навіть дуже комфортних –
ми адаптуємося, до крові обдираючи душу.
* * *
І знову хтось торочить:
«Язик нє імєєт значенія. Какая разніца?»
А тим часом окупантське мурло убиває,
вигигикуючи цинічно
російською мовою матюки,
мовляв «Мочі їх!..»
у школах, дитсадках, церквах,
музеях, мирних оселях…
«Какая разніца!»
А тим часом ракети і бомби «маде ін раша»
спопеляють потяги з біженцями і лікарні.
«Какая разніца!»
Винищують шедеври культури, мистецтва,
архітектури, природи…
«Какая разніца!»
Влаштовують екологічні катастрофи.
«Какая разніца!»
І при тому чужинці з мармизами гнид
затято мародерять,
знову ж таки пересипаючи награбоване
москальськими матюками.
«Какая разніца!»
А ще хтиві російські «асвабадітєлі»
ґвалтують з особливою жорстокістю усе живе,
брутально коментуючи свої дії «вєлікім і могучім».
Ґвалтують матерів – при дітях-свідках,
дівчат – при батьках,
чоловіків – будь-чим…
«Какая разніца!»
У мерзотній, скотарській черзі
пускають слину м’ясники-садисти в уніформі,
орудують хтиво закривавленими членами,
немов пекельними знаряддями катувань.
«Какая разніца!»
Потім нещасних розстрілюють і тіла спалюють.
Або ж розмачулюють гусеницями танків.
«Какая разніца!»
«Новий порядок!» «Руzzкій мір».
Бучанська різанина.
Трагедії Маріуполя і Сєвєродонецька.
Бомбування міст України.
Гори трупів. Випалена українська земля.
«Какая разніца!»
Круками смерті каркає над планетою
несповідима демонська чорна
кремлівська – російськомовна – нібито ідеологія.
* * *
За кожною хмарою –
хмари полеглих українців.
За кожним дощем –
ридання українських матерів.
За мерехтінням сонячного листя –
усмішки убитих українських дітей.
За кожним буревієм, грозою, блискавками –
нестримний гнів українського народу,
який пронизує і трощить ерефівську тмутаракань.
Орди мертвих орків вистеляють до обрію
пекло московітської підлоти і безглуздя.
* * *
«Бйотся в тєсной пєчуркє огонь»… –
колись співали фронтовики, тиловики,
прості люди і відомі естрадні співаки.
Нині РФ розпалило величезне вогнище війни –
і підкидає дровенята: тіло, за тілом…
Деякі тіла встигають намародерити і наґвалтувати.
Вогнище агресивного безглуздя не вщухає –
тіло, за тілом…
Московії наче запаморочило мізки:
привозять «вантаж 200»,
а рашики затято хочуть крові,
продовження війни.
* * *
Пу давно в «своєму світі»,
В маячні-брехні падлючій,
У совецькому кориті,
Гітлер хижий, Сталін злючий.
Термоядерний свавільник
Світ занурив в божевільню.
Сам мертвяк, убивць очільник
Є царем РФ-катівні,
Уособлює катівню,
Перевершив всі катівні.
Плач українки
І що з того, що завтра прийде завтра,
якщо у мене убили коханого.
І що з того, що Путіна увесь світ вважає монстром,
якщо у мене убили коханого.
І що з того, що буяє прекрасна весна,
бо ж у мене убили коханого.
І що з того, що мені співчувають близькі і друзі,
у мене убили ко-ха-но-го…
Так, чорному Злу дають відсіч,
Але у мене убили коханого!
Так, ми захищаємо рідну землю,
Однак у мене убили коханого!!
Захищатися без жертв неможливо,
Проте у мене убили коханого!!!
Війна – це завжди дика безглуздість.
У мене убили коханого!!!!
Чим мені затулити порожнечу?..
У мене убили коханого…
Свобода – найвища цінність.
Господи, у мене убили коханого!!!!!..
* * *
У борщі смеркання
кукурікає півень пурпуровий сонця.
Із борщу смеркання вистрибують
галушки хмарок.
Над мерехтінням очеретяних спецій
розпливається сметанкою
туман мрій.
І чутно, як жаби виплескують спів,
що конкурує із тьохканням солов’їв.
«Це Україна, – видихує піхотинець Андрій,
майстер джевелінових справ, –
такою вона була і буде, без раші…»