(Сповідь коханій)
Запитуєш, лагідна пташко,
Чи ворога ми подолаєм?..
Не критимусь: важко нам, важко, –
Ми землю грудьми прикриваєм.
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Я гаубицю на плечі
Узяв би за милу душу,
І танк пригорнув би, до речі,
Цілуючи, визнати мушу…
Але не ревнуй же, кохана,
Я зрадить тебе не посмію,
Та кожен із нас тут щорана
Плекає велику надію.
Полегкістю сповняться груди
І ринуть у наступ герої
Тоді, як удосталь пребуде
Потужної зброї важкої!
ДОГРАЛИСЬ…
(Завинила музична нота?)
До-зустрічались…
До-усміхались…
До-вітались…
До-рукостискались…
До-засідались…
До-сподівались…
До-до-мовлялись…
Із ким?.. З печерним Сатаною?..
І все закінчилось… війною…
х х х
Бив по музею окупант…
А хто навів?.. Колаборант.
Ракета ж раптом відхилилась –
Чи хтось явив із неба милість…
І сумно глянула Оранта
На мертвого колаборанта.