Сон чи може напівсон
Бачив дід Гаврило:
Поваливсь кремлівський трон,
Карлик впав безсило.
Аж під лоба закотив
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Він свої очища,
Помираючи, просив,
Щоб підняли вище.
Трон ще дужче затріщав,
Лунко впав під небом
І тирана підім’яв
Навіки під себе.
Дід Гаврило все те чув
Й бачив – не прогавив:
Той тиран насправді був
Карликом плюгавим.
Карлик жив колись в Кремлі,
Владою впивався,
А тепер уже в землі –
З пекла обізвався:
«Зізнаюсь, я – людоїд,
Кагебіст запеклий.
Взяти я хотів весь світ,
А дісталось пекло».
Він кавказців убивав –
Чеченців, грузинів
І руїнами встеляв
Землю в Україні.
Все багатств чужих шукав,
Зримих і незримих:
Ліліпутінська рука
Простяглась до Криму…
Вліз військами на Донбас,
Де багатства цінні,
На війну віддав наказ –
Й застряг в Україні.
Там його у гриву й хвіст
Бив завзято й дружно
З хлопцями на повен зріст
Генерал Залужний.
Пекло дихало в огні,
Клекотіло люто
І громи тут день при дні
Можна було чути.
Притягли чорти сюди
Карлика за вуха.
На лиці його сліди –
Певно, їли мухи.
Карлик щось сказати рад,
Кров із рук не стерши –
В цілім світі знаний кат,
Терорист найперший.
То чорти без жодних слів
Б’ють його у зуби.
Карлик знітився присів, ‑
Затремтіли губи.
Враз кривавими слізьми
Заридав, захлипав –
Запекло щось під грудьми,
Ледве-ледве дихав.
Купа чорних чортенят
Стрибнула на нього:
Здерла шкіру аж до п’ят,
І обгризла ноги.
Карлик виє, верещить,
Просить в них пощади:
«Зупиніться хоч на мить,
Я вже зрікся влади».
Стали смажити його
В казані з смолою,
Посипали лисого
Жаром та золою.
Той скуцьорбивсь, сполотнів,
Проклинає долю…
Президенти й королі
Ходять довкіл голі.
Карлик фюрера уздрів
З обгорілим задом.
Люто глянув той з-під брів,
Видавши пораду:
«Замухришка ти якийсь, ‑
Каже Гітлер в очі. –
До Диявола звернись
Хай тобі доточить».
Фюрер в пеклі одубів,
Тече з рота піна:
До брудних своїх грудей
Карлика стискає:
«Рідним сином я тебе
Вже давно вважаю
Бачу вилізла тобі
Боком Україна».
І довірливо затим,
Як про факт, питає:
«Кажуть вже під самий Кремль
Київ підступає?
Ніби «Правий сектор» взяв
Всю Москву в облогу,
Тим, хто Крим весною вкрав,
Відірвали ноги?..»
Карлик смажиться, шкварчить,
Аж вилазять очі,
Треться, зціплено мовчить,
Хоч кричати хоче.
Раптом здибився малюк:
«За таку образу
В рот смоли тобі наллю,
Німцям не дам газу!»
Гітлер вирячивсь, аж піт
Із лоба злітає:
«Я смолу десятки літ
Вже і так ковтаю.
А тепер, напевно, й ти
Взнав, по чім фунт лиха.
Ну а газу не давай –
Краще сам ним дихай!»
Карлик повзає, кричить,
Щось ледь-ледь белькоче,
А тим часом чортеня
Сік із серця точить.
Чорт з рогами батогом
Карлика шмагає,
А чортиха ще й рогом
В зад його штовхає…
Тихо в пекло ніч прийшла,
Заскрипіли двері…
У котлі кипить смола –
Карлику вечеря.
Тільки він хлепнув з бадді,
Як голос почувся –
То в смолі на самім дні
Сталін ворухнувся.
Карлик Сталіна впізнав,
Підступає боком
І торкається руки,
Наче ненароком.
Погляд в Сталіна страшний –
Блискає і гасне:
«А, з’явивсь до нас таки
Карличок нещасний!
Ти в Чечні мільйон поклав?
Малувато, друже!
Я б усіх там затоптав
В нафтову калюжу.
Ти ж мій учень: кров попив,
Плюнув на ООНи,
Я тобі давно б вчепив
Маршальські погони.
Вдвох із Жуковим могли б
Разом воювати –
Всю Європу узяли б
І пішли на Штати.
Я не ллю тобі єлей,
Бо ти – вождик дутий,
Бо мене у мавзолей
Не схотів вернути.
Тут за Крим ти зможеш мать
Вічну нагороду:
Будеш воші вибивать
З прийшлого народу.
За Донбас – горіть в огні,
Смолою ригати
Та до того ж будеш гній
Носищем копати».
Сталін висякавсь вапном,
Смолу запив гасом
І в казан пірнув на дно:
«Стрінемсь іншим разом».
Глянув Карлик, а на дні
Берія стовбичить –
Лиш кістки на нім одні,
Щось під ніс мурличе:
«Маладєц, їдрона вош,
Хоч дістав по спині,
Але встиг і насолив
Добре Україні.
Ми із Жуковим також
На хохлів зуб мали:
Виселять їх усіх
В тундру планували…
Я тобі притулок дам,
Станем поруч жити.
І за мене всю смолу
Щодня будеш пити…»
Тут чортяка із хвостом
Зміг на груди сісти,
Слів брехливих цілий том
Змусив його з’їсти.
Потім кулями набив
Вуха, рота, носа
І по склу пройтись пустив
Його зовсім босим.
Карлик плаче, верещить,
Кров із нього ллється…
Чорт вогню піддав в цю мить –
Палить і сміється…
Дід Гаврило враз проснувсь,
Костуром постукав,
На видіння ті всміхнувсь:
‑ От щось сон у руку!
І, вдягаючи пальто,
Вимовив по суті:
«Карлик той відомо хто –
Це ж убивця Путін».