У рамках Спеціальної зустрічі EJA в Тімішоарі на гарячу тему війни в Україні за підтримки Укрінформу, національного інформаційного агентства України, відбулася онлайн-зустріч з відомими українськими експертами, журналістами та політологами України. Колеги з EJA мали можливість поставити Києву важливі, а часом і болючі для України питання.
УВЕСЬ СВІТ, УВЕСЬ ЗАХІДНИЙ СВІТ МУСИТЬ УСВІДОМИТИ…
«Західне суспільство мусить усвідомити, що Росія веде війну не лише проти України, а в її особі проти права вибору, проти західних свідомості та світогляду, проти демократичних цінностей, а відтак ця війна є цивілізаційною війною світового обширу. Російська Федерація порушує не лише правила ведення війни, вона застосовує антилюдські методи нищення, що мають на меті не лише повалення Української Держави, а й знищення (геноцид) самого українського народу. Тож для України та для українців ця війна є війною за життя!
Відтак світовому співтовариству слід зрозуміти, що ця війна є війною цінностей та цивілізаційного вибору усього світу і країни Європи безумовно безпосередньо підпадуть під російську агресію в разі поразки України. Тож справа перемоги України над Росією є життєвим завданням усього Західного світу і вона має завершитися нищівною поразкою Росії, позаяк від цього залежить доля усієї Європи та цілого світу. Тож вже зараз Україна та світове співтовариство повинні виробити стратегічне бачення східного простору після поразки Російської Федерації й докласти усіх і спільних зусиль до досягнення і втілення цієї мети».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Навіть під час війни в Україні підтримуються і зберігаються демократичні свободи. Серед присутніх у цій залі є опозиційні громадсько-політичні діячі й усі ми вільно спілкуємося з вами – представниками західної преси. В Україні вільно лунає критика дій влади, зокрема я нещодавно виступив з певною критикою президента щодо стратегічного бачення перемоги у цій війні на одному з центральних телеканалів. Проте увесь український народ й усе суспільство щиро підтримує владу держави, а надто – Збройні сили України у цій війні».
«Російська Федерація має лише припинити агресію проти України, а й зазнати повносяжної поразки, включно з Актом капітуляції. Ця капітуляція не має обмежуватися лише звільненням окупованих українських територій. Увесь світ має об’єднатися й спільно завдати нищівної поразки Росії, в тому числі й на її території та досягнути не лише визнання капітуляції Кремлем, а комплексної перемоги над Росією, над її військовою потугою, над її ідеологією, режимом і внутрішнім ладом та устроєм. Інакше ця війна повернеться через 3–5 років, адже Росія має досить внутрішніх людських, матеріальних та енергетичних ресурсів і потенційних можливостей для відновлення, аби витримати західні санкції чи обійти їх водночас, і відтворити свої потуги для здійснення реваншу. І незавершена війна з розгрому Росії може перетворитися на вічну війну.
Ви можете собі змоделювати становище, якби союзники у Другій світовій війні, звільнивши свої території, не перейшли б кордони Німеччини, зупинилися б на межі звільнених Радянського Союзу чи Франції і надали б Гітлеру можливість владарювати й надалі та зберегти націонал-соціалістичний режим в Німеччині. Чи була б війна припинена і чи не відновилася б вона з новою нищівною силою? Ви можете собі змоделювати ситуацію, коли б західні союзники не здійснили повалення нацистського режиму у самій Німеччини, не розвінчали б у її суспільстві націонал-соціалістичну ідеологію й не перетворили б цю країну на якісно і світоглядну нову державно-політичну дійсність? Чи вдалося б тоді зупинити війну?
Відкупитися від ворога не вдасться. Захід намагався замирити та заспокоїти Путіна та Росію, дозволивши відтяти територію Придністров’я в Молдови, проковтнувши геноцид, вчинений росіянами у Чечні, допустивши відторгнення територій від Грузії, незаконну анексію Криму від України, окупацію частини українського Донбасу. Чи зупинило це Росію? Чи зупинило це Росію від подальшої тотальної війни проти України та вчинення геноциду проти українського народу? Ні. Не зупинить Росію й поразка в Україні від нової війни-реваншу, який з новою силою перекинеться й на Європу. Тож увесь світ, увесь Західний світ мусить усвідомити, що зупинити нову війну континентального масштабу є можливим не лише через відновлення територіальної цілісності України, а зі зміною всієї конструкції влади в Росії (і не тільки шляхом її поразки в Україні чи зміни Путіна), абсолютного знищення моделі її режиму, засудження міжнародним трибуналом усіх осіб, причетних до владних структур РФ, цілої держави та її ідеології, зміни форми та структури державної організації Російської Федерації та її конституційного і суспільно-політичного ладу, а також, водночас трансформації всієї архітектури системи світової безпеки та оновлення міжнародних відносин і безпекових запобіжників на якісно нових засадах, що диктує планеті та світовому співтовариству не лише сьогодення, а й майбуття».
(Павло Гай-Нижник, доктор історичних наук, заступник директора Науково-дослідного інституту українознавства МОН України).
ЧОМУ УКРАЇНА НЕ НАДАЛА ДОНБАСЬКИМ РЕСПУБЛІКАМ АВТОНОМІЮ МІНСЬКИМИ УГОДАМИ?
“По-перше, немає жодного слова про республіки в Мінських угодах, навіть про їх назви! В Україні мова йде про автономію громад в рамках реформи децентралізації. Реформа децентралізації дала абсолютну незалежність місцевій владі. Ось лише кілька прикладів, насамперед: зміцнення місцевого самоврядування шляхом створення територіальних громад, запорука наділення місцевого самоврядування достатніми повноваженнями та ресурсами, і на що хотілося б зараз наголосити, що закон визнає історичні, економічні, екологічні та культурні особливості в плануванні розвитку громад. Останній пункт дозволив місцевим громадам забезпечити досить виважену мовну політику.
Реформа децентралізації була успішно реалізована, як це визнали наші європейські партнери. Тим не менш, агресія Росії, як зрозуміло, перервала реалізацію цієї європейської реформи за своїм змістом і формою, серед інших проєвропейських змін в Україні в критичних сферах через рік після Євромайдану.
По-друге, закон про особливості автономії цих місцевих громад України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», також відомий як Закон про особливий статус Донбасу, був прийнятий парламентом (Верховною Радою) 16 вересня 2014 року. Цей закон був створений в рамках Мінських домовленостей. Вона полягала в запровадженні особливої процедури місцевого самоврядування строком на 3 роки для окремих районів Донецької та Луганської областей – територій, непідконтрольних українським силам станом на день прийняття закону. Дію цього закону парламент продовжував щороку до цього року.
Закон не набрав чинності, оскільки Росія не виконала перші пункти Мінських домовленостей: (1) Негайне і всеосяжне припинення вогню; (2) Відведення всього важкого озброєння з обох сторін на дистанційному рівні для створення зони безпеки.
Чесно кажучи, причини цього питання для мене не зовсім зрозумілі. Україна робила позитивні кроки у своїх зусиллях з виконання Мінських домовленостей. Спроби Путіна виправдати свою криваву війну проти України тим, що ми не дотримуємося Мінських домовленостей, були повністю спростовані самим фактом цієї агресії».
(Доктор філософських наук, професор, Інститут філософії НАН України ім. Г.С. Сковороди, голова ГО «Виборча рада UA» Євген Бистрицький).
ПІСЛЯ ФОТО ТА ВІДЕОФІКСАЦІЇ З БУЧІ ТЕ, ЩО РАНІШЕ БУЛО ОЧЕВИДНИМ І ВІДОМИМ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВУ, СТАЛО ВІДОМЕ ЯК «КОЛЕКТИВНИЙ ЗАХІД».
«Україна як держава вдячна всім своїм союзникам, які допомагають вистояти нашій країні проти російської фашистської агресії. Незалежно від того, яка це допомога: гуманітарна, соціальна, дипломатична, воєнна.
В той же час, якщо провести побіжний аналіз, можемо констатувати, що позиція союзників не є одновимірною, і змінюється з часом.
Наші союзники бувають «м’якішими» і «твердішими». До твердіших союзників відносяться ті, хто глибше розуміють небезпеку російської агресії, як, наприклад Естонія, Литва, Латвія, Польща, Велика Британія. Є союзники, які очевидно мають більші ілюзії щодо Росії, або сильніший рівень політичної або економічної залежності від неї. Скажімо, і Естонія, і Угорщина обидві країни з фіно-угорської мовної групи, тобто, мовно споріднені. Тим не менш, маленька за чисельністю Естонія-країна яка в перерахунку на душу населення надає Україні найбільшу військову допомогу, А Угорщина(яка теж є нашим союзником), не дозволяє провозити військові вантажі для України через свою територію.
Підтримка країн України, як я вже зазначив, змінюється з часом. Ситуацію напередодні 24 лютого 2022 року(дня повномасштабного вторгнення фашистської Росії) можна трактувати як згоду країн Заходу на окупацію частини України з Києвом включно. Сама так можна інтерпретувати вивезення посольств Західних держав з української столиці до Львова або закордон. Думаю, будуть часи коли це рішення буде визнано помилковим, шкідливим, і таким, що заохочувало агресію Путіна. Згода на окупацію Заходом була відкинута лише внаслідок трьох чинників: боротьби українського народу, боротьби українських збройних сил, і боротьби української влади з російським агресором.
Наступний етап дій «колективного Заходу» був постачання для України стрілецької зброї та гуманітарної допомоги. На першому етапі «колективний Захід» не наважувався постачати Україні важче озброєння. Для прикладу Німеччина обмежувалася славнозвісним постачанням касок. Була помітна відмінність підтримки України в західних суспільствах, і в західних урядах. Якщо суспільства західних країн масово підтримували Україну, то західні влади ставилися до такої підтримки обережніше. Ситуація радикально змінилася після Бучі. Кілька невеличких містечок під Києвом(Буча, Ірпінь, Гостомель), які 31 березня були звільнені від російських фашистів, виявилися зразками садизму, масових вбивств, ґвалтувань і мародерства з боку російської армії. Те, що було раніше очевидним і відомим для українського суспільства, після фото- і відеофіксації з Бучі стало відомим і для «колективного Заходу».
Після Бучі, Захід почав постачати Україні вже не стрілецьку зброю, а зброю середньої важкості. Ще не надсучасну і не надважку, ще не літаки, але хоча б вже артилерію, а не лише стінгери та джавеліни, як перед тим.
Україна і далі тримає удар. День за днем і тиждень за тиждень.
Та Росія готова до довгої війни. Війни роками. Економічні санкції не лякають Путіна і Кремля. Приклад Північної Кореї показу, що під економічними санкціями авторитарна влада може жити десятиліттями, якщо вона засобами пропаганди та терору контролює населення.
Росію можна здолати лише у військовий спосіб, шляхом воєнної поразки. Та для цього одних сил України буде замало, навіть якщо «колективний Захід», зрештою, почне згодом постачати не лише середню зброю, а й важку.
На якомусь етапі, за кілька місяців я можу прогнозувати нелегку дискусію всередині західних еліт.
«М’якіші» наші союзники(включно з таємною російською агентурою, яка наявно в багатьох західних елітах) стануть тиснути на українську владу з метою підписати угоду з Росією, з частковою здачею українських національних інтересів. «Твердіші» ж союзники прийдуть до висновку, що одними українськими збройними силами Росію, з її величезним воєнним потенціалом і більшими людськими ресурсами, не здолати. Відповідно, необхідною передумовою перемоги над Росією є безпосередній удар сил «колективного Заходу» по російській воєнній інфраструктурі, розтягування фронту на всю довжину російського кордону. Це непросте рішення, і дискусія щодо цього рішення буде непростою.
Зрештою, ми не знаємо, яке рішення прийме «колективний Захід». Відомо лише одне: Росія не просто напала на Україну. Так званий «Руській мір» це небезпечна фашистська концепція. Під загрозою є не лише Україна, під загрозою є весь цивілізований світ. Протистояти фашизму, і «руському міру зокрема, можна лише спільними зусиллями. Перемогти російський фашизм можна лише спільними зусиллями.
Світ має перемогти. Світло має перемогти темряву. Світ має перемогти Росію».
(Олександр Доній, голова Центру досліджень політичних цінностей).