“Українська літературна газета”, ч. 9-10 (327-328), травень 2022
(Леся Степовичка. «Перезавантаження серця». Київ: Український письменник, 2022).
Тримаю у руках нову поетичну збірку моєї другині з Дніпра, відомої поетеси Лесі Степовички «Перезантаження серця». Символічно, що вона вийшла якраз напередодні Дня закоханих, симптоматично, що в такий неспокійний і тривожний присвячена вона вічній темі кохання.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Поезія Лесі Степовички структурно вписується у новітні течії сучасної української поезії як стилістикою самого письма чи образною системою, що самоочевидне, так і поглибленим самоаналізом, наповненням самобутнім індивідуальним змістом і досвідом свого внутрішнього «Я». Ми добре знаємо Лесю Степовичку з її регульованим класичним динамічним віршем з його прозорим викінченим змістом, наповненим яскравою метафорикою, наступальною енергією боротьби, з якими вона дебютувала в середині 1990-х. Водночас Леся Степовичка є авторкою поетичних текстів, в яких вона органічно розкривається у точці творчої сингулярності – через вільний вірш, верлібр, позбавлений будь-яких обмежень, рамок, вільний і розкутий.
У мене на пам’яті вірш «Я – різна», яким відкривалася її поетична книжка “Медитації пташиного крила» (Дніпро: Моноліт, 2003), і який є фактично меморандумом поетеси, себто, нагадуванням, про що слід пам’ятати. Наведу його повністю, позаяк він важливий для розуміння як людської та жіночої сутності Степовички, так і її творчої еволюції.
Я – РІЗНА
Я – різна,
скоромна булка
і коврижка прісна.
Я – християнка
і язичниця зухвала.
Я вірую в Христа,
і в папороть Купала.
Я – різна,
і від того тішуся,
черниця бідна
й невситима грішниця.
Я – Петриківка,
писанка лакована,
Я – діва Жанна,
ватрам злим рокована.
Я – кицька драна, гнана і облізла.
Я – різна.
Я – степ і ліс,
Я – половецька баба.
Я – Захід, я – Париж,
Поезія і зваба.
Я – різна!
Я – хатка глиняна,
Трипільска миска.
Я – Оріяни зоряне намисто.
Я – різна!
Я – різна,
Я – симфоджаз
і лісова тужлива пісня.
Я – юна Мавка,
Я – покритка Катерина,
Я – скіфська Пектораль,
Я – Україна!
Я – мариво із летаргійних снів,
Я – край степів, дрімаючих волів,
Я – світу край і звалище відходів.
Я – центр Європи,
Я – престол святий Господній.
Я – різна,
Софія мудра,
й язиката Пріська.
Я – пишна краля,
і змарніла тріска.
Я – різна.
Я різна,
сьогодні лагідна,
а завтра стану грізна.
Я скину вбогий плащ,
вберусь в шовкові ризи.
Я – різна!
Я – міф туманний
і космічна дійсність.
Я – птаха рання,
і молитва пізня,
Я – різна!
Я – різна!
Завжди була, і є, і буду після.
Во вік віків, і нині, й прісно.
Я – різна!
У цьому творі проявився справжній бунт поетеси проти спрощеного сприйняття і розуміння не лише високої і глибокої душі української жінки, а й багатовимірної історичної та культурологічної суті самої України.
Відтоді Леся написала чимало віршів і видала кілька поетичних збірок філософського, ліричного, релігійного та патріотичного спрямування (про її прозові твори тут не йдеться), таких як «Осінні люди», «І со духом твоїм», «Зачарований світ» та інших. Від себе особисто хочу подякувати Лесі Степовичці за зворушливий цикл поезій, надрукований у її книзі «Стернею долі» і присвячений пам’яті Джеймса Мейса – американського дослідника українського Голодомору. Це симптоматичні твори поетеси, обернені у нашу трагедійну минувшину, в них біль і стогін мільйонів закатованих українських селян. А ще це прозрівання через муку поетичного самоспалення, в них осмислення історичної пам’яті народу і нашого непростого сьогодення. І незнищенна віра у світле майбуття України: ми пам’ятаємо – тому ми сильні. Це тільки одна з граней багатої творчої палітри Лесі Степовички, але вона вкрай важлива. Своїми віршами Степовичка, учасниця Помаранчевої Революції та Революції Гідності, з властивою їй громадянською активністю закликала українців виходити на Майдани 2004 та 2013 року.
Нова книга «Перезавантаження серця» у своїй метафізичній сутності– це проявлення і водночас потужне творення своєї індивідуальності через любовну історію – складну, почасти таємничу, незавершену, як і всі на світі подібні історії. Степовичка як невиправний романтик виказує найвищу довіру своєму читачеві, проводячи його через власні душевні кризи, знахідки і втрати, тим самим даючи йому можливість переглянути і свої життєві постулати і ціннісні орієнтири. Героїні Лесі Степовичці притаманна емоційна безстрашність дивитися в очі правді і формулювати її без скидок на власну чуттєвість і вразливість. На світлій ліричній хвилі подекуди присутня легка іронія або самоіронія, що одначе ніколи не переходить у скепсис, нігілізм, у заперечення чи глумління над власними чи чужими почуттями. Адже найголовніше в житті – творення любові у всіх її проявах. І це не просто християнська заповідь, хоч авторка часто і охоче звертається до образів і мотивів Святого Письма. Це життєвий вибір, морально-естетична позиція, глибоко вистраждана і художньо переконлива.
Збірка «Перезавантаження серця» – це драматична історія кохання, яку авторка розгортає з неймовірною відвертістю, де саме С л о в о є не просто інструментом зчитування і передавання втаємниченої інформації, воно само є тією живильною силою світобудови, органічним простором душі, де сила почуття і віднайдених смислів приводить в рух небесні і земні сфери. Найбільш трагедійним компонентом цієї інтимної драматичної колізії є те, що у світі, де діють любовні пристрасті ліричної героїні, саме Слово стає діяльною силою, третьою рівноправною стороною любовного трикутника, адже візаві ліричної героїні зчитується також як поет, занурений у власні метафоричні світи, оживлені символи, власні культурні коди. Звідси і прямі авторські ремінісценції у відповідь на написані далеким і невідомим читачу N.N. листи і поетичні месиджі. Свого героя, як і його реальні обриси поетеса залишає в тіні, бо його почуття важливі, може найголовніші у цій емоційній поетичній напрузі нової збірки поетеси та лише у тій мірі, наскільки вони персоніфіковані та осмислені зображальними засобами головної діючої особи цієї історії – самої авторки, наскільки вони впливають на її духовний світ, його просторове і часове розширення. На творення власних смислів.
Ти живеш так далеко
що тебе не торкнутись рукою
Ти мене торкаєшся словом
я тебе торкаюся словом
тільки словом
бо ми – це слова
Тож, неважливо, хто чи що стоїть за цієї пронизливою течією бурхливих, наповнених неймовірною енергетикою хвиль, який реальний перетин з минулими чи теперішніми подіями. Навіть час тут присутній як нелінійна пластична субстанція, хоча кожен текст датований, зрідка адресований, навіть спогади прямо впливають на події, тож лірична героїня постійно перебуває у ближній оптиці. Вона постійно «тут». Та водночас її справжня сутність поза об’єктивною реальністю. Адже все відбувається в душі ліричної героїні, яка (душа) сама є об’єктом і суб’єктом прискіпливої авторської уваги – зоряні злети (яку вірші «Астральне побачення») і падіння «із раю – у пекло», спроби порозуміння, намагання пробитися через заблоковані ковідом, війною, відстанями, нерозумінням, ворожістю світи до серця коханого, який і сам очевидно перебуває у стадії постійного самотворення, самопізнання. Ця стрімка мінливість заворожує, вабить, заманює читача у глибокі води потоку пробудженої свідомості закоханої жінки, для якої справжнім дивом є схвильоване, освячене любов’ю життя. Як от у вірші «Шляхетність почуттів»:
Не змагаємось хто з нас вищий
а змагаємось хто кого дужче
потай кохає
не боїмося віддати більше
боїмось не додати
коли хочу молитись навколішки
до тебе як до ікони
піднімаєш мене
і сам стаєш на коліна…
Лірична героїня та її герой не обмежені лише власним «его». Взаємна приязнь і теплі почуття при зустрічі не заважають їм помічати навколо себе важливі події, наприклад, що із вагона поїзда, яким приїхала героїня, винесли на ношах тяжко пораненого бійця АТО. Як у вірші «Органічна хімія»:
За мить ми зустрілися
і, ледь привітавшись,
стояли й мовчки дивилися на солдата.
Зупиняли подумки його душу,
щоб не відлітала із тіла.
Як відомо ще з часів Сафо, любов, навіть найщасливіша, найдосконаліша, неминуче завдає болю, і слово, як двосічний кинджал, буває цілющим, а може й боляче поранити, коли мовлене необачно, як от у вірші:
Ти мені дозволяв цілувати свої рани,
як Ісус не дозволяв Магдалині.
Цілувала, зцілювала
вустами, косою, молитвою.
А недавно необережним словом
торкнулася твоєї зраненої душі
і мимоволі роз’ятрила рану.
Не знала, де тебе найдужче болить.
А болить тебе, заболіло й мене.
Краплинами кров витікає із серця…
…Дай спокутувати провину,
хоч не маю гріха за душею,
хоч не знаю, чим завинила.
А тобі наперед прощаю.
У поезії Степовички є все – зачарування і насолода, воскресіння і вознесіння душі, неосяжна любов і всепрощення. А ще – драма розколотого світу, активне неприйняття його зміщень, викривлень і патологій. Леся Степовичка творить світ кохання як життєвий і мистецький феномен, за своїми правилами, де правда серця, світіння душі – найвища цінність, незалежно від життєвого фіналу, бо земне і небесне злютовані, сплетені у цій поезії в одне нерозривне ціле. Пронизливості її поезії надають маленькі чуттєві радощі, вони у таких художніх деталяк як «танець трьох крапочок» у месенгері (добре знайомий усім закоханим), який лірична героїня спостерігає з завмиранням серця, живописні медитації міфічного котика – делікатна і обережна спроба заглянути у життя коханого, віддалене від неї, але відчутно присутнє у листах, віршах, словах.
У своєму прагненні пробитися у найвищі виміри ідеальної гармонії душ, лірична героїня Лесі Степовички проходить через терни всіх емоційних станів – від безуму повної сердечної прив’язаності, наркотичного сп’яніння від близькості («Ти мене посадив на голку Ти мене зробив наркоманкою»), емоційної і фізичної досяжності («Обнялася із Сонцем палко, занурилася в жар вогненних протуберанців і згоріла за мить»), тріумфуючої радості до зведення свого почуття до біблійного Абсолюту, і до гіркого суму над невблаганністю часового потоку, який забирає надії на звершення Любові у всій її повноті і багатовимірності («О не спізнись, не зупиняй себе, бо час готує вже трагічну пастку»).
Не випадково через усю збірку проходить чи прочитується у підтексті образ біблійної Марії Магдалини. У своєму трактуванні цього образу Леся Степовичка дуже близька до Лесі Українки з її драмами про історії ранніх християн, особливо до образу Міріам з «Одержимої».
Пристрасть палила її,
пересохлі вуста шепотіли:
«Все одно любитиму тебе
хай не торкнуся ніколи
божественного тіла.
Аби тільки бути з тобою поруч,
бо ти – мій Господь-Повелитель,
й ця любов сильніша за мене.
Навіть ти, Всесильний, не в змозі
вигнати її з мого серця.
Її Марія Магдалина свідома того, що любити т а к , як любить вона – це і дар Божий, і водночас Хрест. Це Леся Степовичка на найвищих котурнах розвою духовного життя і своєї поезії – самовідречення, жертовності. Кульмінація. Катарсис. Просвітлення. У Лесі Українки Міріам – своєрідна спокута за людські гріхи людства, Марія Магдалина Лесі Степовички – еталон жіночої досконалості, прийняття земного життя у всій його повності і складнощах, і водночас готовність навіть ціною змушеного зречення захистити святий небесний дар великого і неповторного почуття, яке надає сенс земним шуканням, борінням, протистоянням:
Душе моя, отямся й підведись,
мені ж подарував тебе Господь
не задля того,
щоб сама себе зронила
у пил і кров, і сльози
приниження земного.
Тебе послав мені Творець
для гідності, для творчості, для волі.
Поезія «Перезавантаження серця» – це непряма декларація і оспівування кохання як такого. Хоча це сакральне почуття згадується вербально лише двічі. Проте у цьому просторі пристрастей, самопізнання, зіткнення пекучих вогняних стихій, готовності на жертву саме воно освячує і вивищує непростий діалог двох сердець.
Вражає амплітуда художніх образів на золотому перетині часів, епох, просторових вимірів. Луна єгипетських пісків, біблійних ликів, далеких голосів і нинішнє ковідне безумство, тривоги нинішньої війни, вони в органічному симбіозі бо об’єднує їх, заворожує душу старовинна та вічно юна чуттєва мелодія любові, яка надає сенсу нашим злетам і падінням, побутовим борсанням, нашим стражданням і безнадійним пошукам. Така поезія завжди неочікувана, несподівана, і завжди бажана, завжди на часі, бо відкриває не лише процес оновлення душі творця цих зворушливих текстів, а й звертається безпосередньо до потаємних, глибоко інтимних струн душі читача. Це безстрашна поезія насамперед своєю чуттєвою оголеністю, безборонністю. Тут немає відстані між художнім твором і читачем. Бо читач сам присутній, сам приєднаний до творення цього мінливого, барвистого і складного світу.
Це поезія, яка пропікає неймовірною відкритістю та щирістю і водночас висвітлює увиразнює недоладність нашого земного побутування. Це конфлікт високих поривів душі, творення ідеалу і уречевленої банальності дрібних непорозумінь. Та саме ці емоційні перепади від оспівування до осмислення, неприйняття, безмежної зажури і надають цій збірці любовної лірики високого, неповторного драматичного звучання.
Це не просто «так ніхто не кохав», це запрошення читача в дорогу до власного осмислення, до пошуку духовних скарбів, справжніх цінностей.
Це не просто локальна поетична любовна історія, це філософія буття у якій палюче, всеохопне світло любові наскрізь пронизує читача, даруючи йому відкриття і перевідкриття самого себе. Власне Леся Степовичка через свою ліричну героїню і відкриває нам цю неймовірну можливість: рer aspera ad astra…
Закономірно, що збірка завершується перекладами вершинних творів світової поезії, які кидають своє далеке світло на одну з міріадів земних любовних історій – щасливих чи не щасливих.
Я чую: звук тремтячого смичка
Так болісно, мов перед смертю, б’ється
І лячно так, що серце розірветься,
Не допишу цього я ніжного рядка…
(Анна Ахматова)
Переклади органічно завершують цю поетичну книгу і дають надію. Бо поки перезавантажене серце перебуває в екзистенційній тривозі, поки доля земного людського кохання вирішується десь на небесах, животворить Дух і перемагає Слово.
Ще додам, що це ошатне, красиве видання, творене з максимальною делікатністю. Багато додає до сприйняття текстів легкопис художника Олександра Нем’ятого, його графічні мініатюри – продовження текстів, вони розширюють масштаб ліричного героя і підсилюють чи гасять поетичні вібрації своєю чарівливою таємничістю. А обкладинка наче пронизливий вибух кольорів, голосів, запахів. Барвистий згусток пристрасті та енергії української степової мальви. В добрий час, в добру путь, Книго!
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/