Він прокинувся від звуків вибухів; якийсь час намагався зрозуміти, що відбувається, аж потім згадав. Дружини не було поруч, мабуть, пішла до ванної кімнати, коли почула сирени. Знов десь поряд бахнуло, і вікна дзвінко відізвалися.
Сонний, старий, втомлений він встав, проклинаючи себе й увесь світ, але себе найбільше. Капці сховалися, тож він пішов босоніж. Вона сиділа у ванній на дерев’яному стільці та в’язала.
– Тобі ж темно, – пробуркотів він.
– Мені нормально, – терпляче відповіла дружина.
Він знав, що це правда. Він також знав, що вона знає – йому важко було висловити власні почуття, тож найчастіше у такі моменти він буркотів. Не можна сказати, що їй це подобалося або її це влаштовувало – скоріше вона звиклася з цим за ті тридцять сім років, що вони були одружені.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– Я хочу кави.
– Мені зроби теж, будь ласка.
Він пішов у напрямку кухні; зайшов до зали та зняв телефон з зарядки. Підсвітив собі шлях, на кухні знайшов каву та турку. ППО більше не гатили, але було чутно, як гуркоче та гримає за містом.
Він стояв, зачарований цим гуркотом, та знов пожалів себе – служив він під час холодної війни. Зараз вже надто старий для цього. Майже ні на що не спроможний. Хіба що попиляти гілки тієї старої черешні, яка росла поряд із сусіднім під’їздом. Він приніс жінці кави та сказав про це. Майже про все, що думав.
– Нащо тобі та черешня?
– Вона стара. З неї вже немає користі.
– У паспорт свій зазирни, а потім відчепися від черешні. Зрозумів?
– Угу.
Кава була гірка, без цукру, а за вікнами потроху світало. Гуркіт та ревіння не затихали. Жінка в’язала шарф.
– Завтра я закінчу, – сказала вона, – та попрошу тебе його віддати тим волонтерам.
– Так, – відповів він.
– Ти знаєш яким. Вони віддадуть хлопцям.
– Так.
Уже була майже п’ята ранку. Він допив каву, почав одягатися. Взяв рукавички, пилку та сікач.
– Я пішов.
– Черешню не чіпай.
– Угу.
Коли він вийшов на вулицю, найпершим бажанням було піти до черешні та порубати її на шматки. Спиляти усі гілки – сухі та живі; взяти лопату, підкопати, відрубати всі корені, щоб вона більше ніколи не могла вродити. Він був впевнений, що та й так не зможе, але хотів в цьому пересвідчитися. Чому?
Він стояв, чув цей нескінченний гуркіт, чув вибухи, постріли. «Сьогодні не буду чіпати кляту черешню», – сказав він сам собі та пішов, бо були інші справи. Справ було багато.