ТІЛО
Розірване, катоване, плюндроване,
Криваво, боляче, навмисно,
Матусине і татове, пестоване –
Та замордоване і безсловісне…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Зеленооке, карооке, синьооке,
Омріяне, тендітне, легкокриле,
Струнке чи пишне, низьке чи високе –
Та почорніле й задубіле…
Сільське, місцеве чи столичне,
Дитяче, юне, молоде,
Квіткове, вершково-суничне –
Та бите, мучене, не те…
Спідничне, джинсове, оголене,
Закохане, заміжнє чи шкільне,
І довгожданне, і намолене –
Та бездиханне, кам’яне…
Звірячо, нелюдськи гвалтоване,
Так по-російськи і уміло,
Іконостасне і віршоване
Невинної вкраїнки тіло…
ДИТЯ УКРАЇНИ
Болить мені, мамо, болить
Десь зліва, у грудях, і сльози
Так душать. Не знаю, про що говорить,
Весна, а мене ще морозить.
Чернігів, Ірпінь, Бородянка,
Маріуполь, Харків… І ще…
Я немов би порожня бляшанка…
Буча, діти – у грудях пече!
Зазомбовані “друзі”, “колеги”
Рвуться палко “асвабаждать”.
Якщо вам діло є до бентеги,
Їдьте діток з руїн діставать!
Мовчки сивіють душі вкраїнські,
Застилає очі сльоза,
Нас тримають серця материнські
І калина, й вербова лоза…
Після півночі тихо ридаю,
А на ранок – нове життя!
Українці, я вас обіймаю!
Горда – я – України дитя!
СЛОВО
Краплина за краплиною – весна,
Година за годиною – розлука,
Моя душа – то баба кам’яна –
Від відчаю до Бога тягне руки.
Хлібина: страх, тривога, небуття –
Закваска “дружби” ген перебродила.
Я знову плачу, мамо, як дитя,
Та чому ж люди,геть не мають крила?!
Злетіла б лебедем над тризною боліт,
Кричала б чайкою крізь сльози хвиль,
Най буде то останній мій політ,
Та він вартує всіх моїх зусиль!
Плюндрує темрява нейронів гігабайти,
Ти вже не ти, але не в тому суть,
Коли вдягли лискучі чорні пальта –
Твоє життя у полум’я несуть…
Ми – Велесові діти, ми насіння
Свободи, правди і життя,
Ми на Землі – соняшникове ластовиння,
Ми є народ, ми вічності дитя!
Латаєм душі весняним лататтям,
Волошки й маки тулим у вінки…
Чи знаєш ти, що у дівчат під платтям?
Гвинтівка, джавелін і три стрічки!
Одна блакитна, наче наше небо,
Жовтогаряча інша – то пшениця,
А третя біла з кров’ю, бо не треба
Бруднити воду у моїй криниці!
Терпляче сонце світить однаково
Материкам, і людям, і рабам…
Але спочатку було слово,
Господнє слово Українським матерям!
Чумацький Шлях
Вози, води, верби і зорі…
Чумацький Шлях, а не шосе.
Колись серця були прозорі,
Колись – роман, зараз – ессе.
Короткі речення – новини,
Куценькі фото – то життя.
Лиш перший подих – домовина,
Ти народивсь – списали а небуття.
Війни реальність – ненажера,
Їй все одно, кого ковтать!
Це не кіно, нема дублера,
Усі прийшли сюди вмирать!
Послухай, московіт, он верби
Шепочуть, що нема могил,
Кількасот літ ми були так відверті,
Для вас, але немає сил…
Чумацький шляхом їде сотня
Кількасот літ в козацький край…
Повір, Вкраїна не самотня!
Там весь наш люд квітчує рай!
Москале, нелюде проклятий,
Тут і повітря геть не те…
Наш рід вкраїнський ген строкатий,
Та вас з полів наших змете!
І будуть люди, буде воля,
І буде правда на землі!
І наш герой – Назар Стодоля,
А не прокляті москалі!