Звірствами своєї армії Володимир Путін довів українську демократію до вибору громадян між смертю та втечею, тому країни НАТО мають негайно зважитися на більш дієву та пряму допомогу Україні.
Про це у своїй редакційній статті 10 квітня пише колектив впливового британського тижневика The Observer (належить компанії Guardian Media Group, яка також видає газету The Guardian).
НВ наводить повний переклад цього різкого матеріалу, який відображає консолідовану позицію редакційного колективу видання.
***
Ракетний удар Росії по вокзалу Краматорська — акт варварства, яке неможливо пробачити. Скільки ще таких звірств має статися, перш ніж західні лідери визнають, що їхня стратегія щодо України є провальною? Скільки дітей має померти, перш ніж НАТО перестане виправдовуватися за бездіяльність? Скільки ще чекати, перш ніж Джо Байден, Борис Джонсон, Олаф Шольц та інші визнають, що стоять перед вибором, який здається неминучим: втрутитися безпосередньо або програти?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Це неприємні, страхітливі запитання. Але з кожною ракетою, яка вибухає, з кожною забороненою касетною бомбою та артилерійським снарядом, з кожним скоєним воєнним злочином ухилятися від них стає все важче. Західні уряди славлять санкції проти Росії та постачання зброї Україні як безпрецедентний об’єднавчий успіх. Вони кажуть один одному, яку чудову справу роблять. Але це не працює. Володимира Путіна вже затаврували як військового злочинця та парію. Його кошти заморожені, його поплічники покарані [санкціями]. Стратегічні завдання Москви не виконані, дискредитована армія Путіна — жорстоке збіговисько, а її військові цілі лежать у руїнах, подібно Маріуполю та Харкову. Його країні загрожує довгострокова економічна та репутаційна шкода, яку неможливо оцінити.
Але Путіна це не хвилює. Він не зупиняється — і немає жодних ознак того, що зупиниться. Усі спроби наставити його на розум в дусі «доброї волі» не увінчалися успіхом: Кремль лише використав їх для того, щоб затягнути час і збити з пантелику [Захід та Україну]. Надії на те, що Путіна може повалити внутрішня опозиція, залишаються лише надіями. Тим часом відважні громадяни України, яких спробували нажахати, чекають на новий кошмарний удар, поки їх президент благає про більші обсяги зброї, більшу допомогу — хоч якусь більшу підтримку.
а словами Володимира Зеленського, відповідальність за криваву бійню у Краматорську несуть російські «нелюди». Вона була частиною зумисної стратегії вбивств мирних жителів та створення знелюднілої пустки. «Вони не полишають своїх методів. Не маючи сил та сміливості протистояти нам на полі бою, вони цинічно знищують цивільне населення. Це зло, яке не має меж. І якщо воно не буде покаране, то ніколи не зупиниться», — сказав Зеленський.
Він правий. Ну звичайно ж, він має рацію. Будь-хто, хто дивиться телевізор або читає вільні від цензури газети та соціальні мережі, знає, що він має рацію. Знають це і всі 30 держав НАТО. Але навіть попри те, що вони засуджують Краматорськ, Бучу та інші неприпустимі речі, мільйонам незахищених українців фактично пропонують чекати ще більш жахливої події — повномасштабного наступу на сході України посилених російських військ.
І поки Захід спостерігає, ось до чого Путін довів українську демократію. Народ тепер має лише такий вибір: рятуватися втечею чи зіткнутися зі зґвалтуваннями, тортурами та смертю.
Не можна терпіти таке варварство. Ганебні, безрезультатні крики Заходу зі сторони неприпустимі. Чим раніше Байден та інші перестануть заламувати руки та почнуть віддавати накази, тим краще. Хоча всі вітали солідарність з Україною, яку Борис Джонсон продемонстрував учора у Києві, вона не змінить розрахунків Москви. Путін керує за допомогою страху. Так залякайте його у відповідь. Він не хоче воювати із Заходом, не кажучи вже про те, щоб вести Третю світову війну — остання відмовка, якою НАТО пояснює свою відмову протистояти Путіну. Він знає, що програє. І це його лякає.
Отже, ось лише деякі із важких рішень, які західні лідери мають терміново розглянути.
По-перше, пряма інтервенція для створення «безпечної гавані» на заході України, куди могли б з’їжджатися переміщені особи замість того, щоб бігти за кордон. Заздалегідь повідомте Москві про локацію та межі такого місця. Дайте зрозуміти, що його захищатимуть авіація НАТО та сухопутні сили, запрошені Києвом.
По-друге, необхідно оголосити неокуповане місто Одеса закритим та недоторканним. Відправте військово-морські сили в міжнародні води в Чорному морі та попередьте Росію про те, що вона зобов’язана припинити удари по узбережжю — інакше зіткнеться з серйозними неуточненими наслідками.
По-третє, оголосіть Путіну, що якщо його артилерійські та ракетні підрозділи знову стрілятимуть у мирних жителів, як у Краматорську, то будуть вважатися законними військовими цілями НАТО.
Четверте: поставте Києву винищувачі й танки.
П’яте: заблокуйте весь російський експорт викопного палива.
Це радикальні кроки. Ризики очевидні. Але єдина альтернатива — нескінченна бійня. Якщо Захід справді прагне домогтися припинення війни, ці та подібні рішучі дії можуть виявитися єдиним виходом, який залишився.