***
Гріє рання весна, прилітайте лелеки,
Небо чисте, як пісня, земля без царів,
Хоч й рождає Вітчизна нових «дейнеків»,
Ви на те не звертайте… своїх Україн
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
не лишайте ніколи… хай ваше каміння,
повизбирує час між дурману й брехні,
Хай всміхаються люди, побачивши тіні,
Хай увірують в те, що не бути війні…
Ні хижацьких імперій, ні зла, ані болю,
Ні облуди, ні звички гнути хребта,
Тут під вашим крилом вже не буде ніколи,
Хай яка б не ліпила у очі сльота.
Не для інших, для всіх… не собі, а нащадкам,
Щоб прийдешнє і завтрашнє стало, як синь,
Я молюсь за гармонію і порядок,
Хай живе тільки сила Любові й Краси.
***
Пруть новітні монголи на нашу славетну Русь,
Б’ється Київ за правду, падають «іли» та «су»,
Я за тебе, «Зміїний», колись ворогам помщусь,
Я колись тобі голову змія в руці принесу…
Не Батий їх веде і не зовсім вони орда,
Лиш обмануті чоловічки з глухих лісів,
Для яких Україна моя занадто гірка й тверда,
Для яких стане світлом останнім – вістря наших списів.
Знаю: вистоять проти імперії зла герої-міста,
І світанки мирними стануть і ночі тихими знов,
І земля моя мужня, прадавня і вкотре свята,
Навіть з крові ворожої виплекає любов.
***
Він у бункері хапається за крісло,
І плюється на мішустіна й шойгу,
І вивозить ешелонами залізо,
І протягує закони набігу…
Він хватається кістлявими руками,
Лиш нема за що вхопитись, тільки дим,
Все, що він нарощував роками,
Вперлося в ірпінський крайній дім,
І ганяються за ним тепер лісничі,
І печуть в підошви київські сніги,
Згинь погибеле, маленький чоловічку,
Щоб розвиднілось, нарешті, навкруги.
***
Ніч стоїть у кутку, мов солдатські онучі,
І ракети, мов змії над людством сичать,
Подивися, Тарасе, з Дніпрової кручі,
На удмурта і москвича…
На розжарені морди пропахлі димом,
На відстріляні гільзи довкола ніг,
Хай твій погляд пробудить мою Україну,
І опісля звитяги вкладе на нічліг.
Я заледве за дні оці вимовив слово,
Ще такого зі мною одвік не було,
Я тепер із землею веду розмову,
Хай яке б не встрягало у неї хуйло…
***
Наче сніп соломи тягне тракторець,
Танка на мотузці зі старого поля,
Значить скоро вже московії кінець,
Якщо циган розлузав немов квасолю
армію потьомкінську в снігах…
Буде залізяка замість воза,
Плаче дідько за Уралом в чорних снах,
Йдуть на поміч нам із п’ятниці морози,
Їсть потрохи черевики мерзлий ґрунт,
«На учєніях» жує весна холоші,
Березень гуде, а значить Брут,
Під ребро готує цезарю кокошник.
Плавлять з олова солдатиків дядьки,
Людство зайдам вказує на двері,
В лісі Либідь, Щек, Хорив і Кий,
А під лісом мертві голови імперій.
***
Стерті з лиця землі міста і життя,
Світе незрячий прокинься… Нова загроза!
Ми стоїмо, бо за нами три сотні крутян,
А поперед нас, вкотре mania grandiosa.
І кружляють над полем битви круки без кінця,
І глитають кровицю убитого московита,
Вісімнадцятий день б’ються в такт українські серця,
А якщо б’ються… значить будемо жити.
Не стриножити їм наших стрімких коней,
Не загарбати степ і не випити чорне море,
Ми вже скільки пережили тиранів і цей мине,
Україна у кожному з нас з душею говорить,
Наша хата гойдається ордами не дарма,
Тріснуть стіни чи упадуть, ми зведемо нові,
За нами – свобода і правда, за ними – тюрма,
У нас із людського духу, у них із крові.
***
Ледь тримтить цигарка у чужій руці,
І душа заблукла плаче про навчання,
Ані білорусій, ні росій
ми не звали… З курська дядя ваня,
«машет доче, сыну и жене»,
Засопливилось, заслинилось… нещастя,
Не врятують вас конвенції Женев,
Ця земля тепер остання ваша пастка,
Йдіть додому, гаспидів дядьки,
Дім ваш із колиски – синє пекло,
Мій народ на помсту говіркий,
Вас заткне тут «Песиком» Запеки.
Ви підете з часом в небуття,
Спалить дядю ваню крематорій,
І постане з попелу – Життя,
І Донецьк з Луганськом й Чорне море,
І вернуться люди зі світів,
І з руїн здійметься древній Київ,
І дощі розмиють чоботів сліди,
І усе тут буде тільки – Україна.
***
Ця війна не знає умовностей і якби,
Я дивлюся в зіниці Гостомеля й Бучі,
І серце моє наливається помстою, коли з юрби,
на мене дивляться очі моїх учнів.
Я ніколи нічого від них не ховав,
Навіть те, що історія має лише – учора,
І смачна паляниця в спекотні жнива,
Стане символом нам, а ворогу – горем.
Тут наш дім… тут земля віковічних дідів,
І дороги наші, мости і дзвіниці,
В них направду лише тільки – кулі і дим,
А у нас, діти, – цілий народ Лицар.
***
Чорна ніч спустилась над Поліссям,
Бульбофюрер карти мне в штанах,
Поцілований у тім’я дідом лисим,
Впійманий на понт і вічний страх…
Загнаний, мов звір, дурним походом,
Їсть окрайчика із царської руки,
Недотиснутий тарган свого народу,
Що вилизує пантофлі й личаки…
Він пищить уже, бо ранок на підході,
І вичікує, коли паде улус,
Куля в лоб – тиранам справжня нагорода,
Зникни нелюде! Живе хай Білорусь!
***
НАТО дивиться на нас, мов на Циклопа,
Дружньо санкції штампує білий світ,
Небо мирне поруч… над Європою,
Close the sky… кричить ірпінський дід,
Він англійську добре вивчив ще у школі,
І будинок звів на лондонський взірець,
І щоранку пив він содову із колою,
І сніданок мав з вівсянки і яєць…
А тепер до діда Колі зайди впхалися,
Хоч і кликав він не їх, а лиш весну,
І від хати тільки чорна ніч зосталася,
Склалася зірками на війну.
І покрилися ліси дрімучі інеєм,
Close the sky… кричить ірпінський дід,
Де летіти журавлям тепер із вирію?
Де шукати людям перебрід?
***
Брешуть у три горла знов на першому,
Котиться у прірву рузький мір,
Де «спецоперація», як звершення,
Де затерті автозаки вже до дір,
Крізь щілини у віконницях хтось молиться,
Спить порослий темінню солдат,
У холодному, як серце мами, Ворзелі,
І над цим усім ликує лиш пілат.
Із плакатами біжать останні праведні,
Про 3-d уже кричить прямий ефір,
Де ніколи справді ще не пахло правдою,
І робилося усе наперекір…
А у нас цвістимуть яблуні за хатою,
Квітень бджолами поволі загуде,
Сонце випалить мордву неначе Артою,
Буде мир, а міра вже ніде.
***
Він стоїть серед степу з руками голими,
Як колона не падає на коліна,
Мій народ, що вбиває страшного голема,
Мій народ, моя нація, моя Україна.
Де усе перевязано нитками білими,
Де затуленні вікна плівкою, а рани пластирем,
Богородиця стала над нашими збройними силами,
І співає молитву паства з пастирем.
Де маршрути у сховища стали буднями,
Де погоня ганебна от-от зупиниться,
На морозах навічно лишаться скутими,
Ті, що марили хоча би дійти до Вінниці.
І блищить на залізі холодний березень,
І шматують вітри бушлати липкі й прокурені,
Де стоїть серед степу на лівому березі,
Мій народ, моя Січ, мої козацькі курені.
***
Вам співають колискові в ніч скобєєві,
Соловйові гладять лобика на сон,
Ви рождалися колись черствими беями,
Де кровицею шумів широкий Дон.
І тепер царів дитятка і правителів,
Ви виходите невпевнено за мир,
Ваше горе – від свободи буть привитими,
Де над вами став пристаркуватий звір.
Ви несете своїй совісті плакатики,
Ви не чуєте Охтирку та Ізюм,
Вас не вчили, ані думати, ні плакати,
Де навчають лихо сіяти і сум.
Вам ввижаються лютневі революції,
Вас марудять бази НАТО «у граніц»,
Пропагандою вторговані на унції,
Де розпродують лиш більма до зіниць.
***
Спить метро і сняться йому люди,
Тануть харківські обшарпані сніги,
І щемить у материзни терпко в грудях,
Від палаючих будинків навкруги.
Не щемить лише у ворога-фашиста,
Що припхавсь до нас із затхланих боліт,
Бо в крові у нього красти, пити й лізти,
Три кити, які тримають руzький світ,
В нім ні світла, ні життя не передбачено,
От тому воно таке нахабне й зле,
Де законами виховують собачими,
І з дитинства звуть кацапом-москалем.
Так придумано не мною, а століттями,
Буде так, допоки крутиться Земля,
Що за вбитих він розплатиться убитими,
А за Харків тільки попелом кремля,
І горітиме колись йому під стінами,
Стане Маріуполем – москва,
І добро розбомбить зло козацьким стінгером,
І ростиме замість зла лише трава.
***
Черга за хлібом, неначе черга до Раю,
Виє сирена у київській сивій пітьмі,
Мститься за Київ ворожим гвинтам Чорнобаїв,
Молить за тих, що навіки лишаться дітьми.
Тиха печаль… на очах стане пострілом влучним,
Жовті пов’язки, сині пов’язки, дим,
Б’є Бородянка рашистів, вбиває Буча,
Зціпивши зуби, рятуючи батьківський дім.
Пальці розчахнуті міцно вростають в зброю,
Сонце на обрії сяє відважним за міць,
Черга за хлібом, неначе черга за боєм,
Виє сирена, але ти її не бійсь.
***
Палять небо синє літаки,
Небо «мігами» дурними переоране,
Степ – широка вирва, дим гіркий,
Вежа вартова перед потворами,
В нім рубіж і тіло і душа,
Все, що нашим предком заповідане,
Що у руzького? Калаш і наша,
І земля чужа під Мозирем і Лідою.
Наших ран не зняти із хреста,
Гул моторів – тільки пил історії,
Хай прокляттям буде крик містян,
Ласим на війну і території.
Де кремлі лише, сибір і воркута,
І хизуються крилатими ракетами,
Вийшла з розуму істота у літах,
Зрощена людськими силуетами.
***
Телевізор, водка, ведмеді, сельодка,
путін-кисельов, живи-жируй.
А по Маріуполю пряма наводка,
Б’ють людей за бакси… мама не горюй,
Скаже ванька з пітера,
Заробив на «світєра»,
Загубив за «рубліка» душу і життя,
Тим, що сльози витерли,
Хто в підвалах витерпів,
Хто над головою прапора підняв…
Не були ніколи ми із катами браттями,
І ніколи з вбивцями в нас не буде мир,
Ви в полях поляжете в чергах за зарплатами,
В черзі за розплатою, наче гнаний звір.
Помяне вас водкою, перед телевізором,
Ваша «мамка-родіна» п’яна і сумна,
На хвилину папка ваш з бункера вам вигляне,
І чиєюсь пам’яттю стане до темна.
***
На пустих полицях тільки цінники,
На рахунках банківських рублики-нулі,
путін цар і батюшка вже на кутні цвіркає,
Йдуть в одному напрямку руські кораблі.
І народ помазаний дьогтем і «сєльодочкой»,
Капає горілочку в горло за святих,
За івана грозного, за петра і «колєчку»,
Там де й за іосіфа випити не гріх…
Їм усе, як золото, їм плювками-росами,
Промивають очі всякі «симонян»,
На пустих полицях тихими голосом,
До Землі звертаються кілька росіян.
Їм таким хорошим, тільки миру хочеться,
Їм би телевізора, пива й ковбаси,
Хай на трон всідається хоч кривавий збоченець,
Тільки б з «срєднєруськой полосы».
***
А на Лужниках сьогодні празники,
За росію-матушку в груди б’є народ,
Аплодує путіну, наче стєнькі разіну,
Льється «пісня-правдонька» у цукровий рот.
І ширяють пташечки і новітні прапори,
Із чужими знаками у пітьмі-душі,
І скакає чортиком дур-юрба на паперті,
І з «фашизмом» бореться за новий фашизм.
А уже за обрієм синьо-жовте сонечко,
І земля готується наша до сівби,
Буде їй на осінь гарний соняшник,
З окупантом вдобрених глибин.