Україно моя –
Ми росли і пишались тобою.
Навіть в темні часи, коли сталінський вітер гуляв,
Чи за волі вождів ми зійшлися з нацизмом в двобої,
Чи тоді, коли атом безжально життя спопеляв.
Ти втрачала синів на спекотних дорогах Афгану,
Ще іскриться пекуча сльоза матерів, як роса.
І Небесної сотні пече незагоєна рана,
А їх праведні душі злетіли ключем в небеса.
Та надумали хани кремлівські народ наш «зітерти» —
Задушити Донбас, зруйнувати столицю твою.
І зустріли їх славні герої відважно та вперто,
Захищаючи Київ і рід наш, як душу свою.
Ми б’ємо москалів і втрачаємо наших героїв,
А весна вже крокує… і небо таке голубе!
Є загроза забути, що ворог проклятий накоїв,
Ти пильнуй, Україно – не дай одурити себе!
Українська земля —
Ти спливаєш сльозою і кров’ю…
Як тебе врятувать, відшукати від болю зілля?!
Та стоїш ти, як скеля – на вірі, відвазі й любові,
Обіймаючи світ, –
нездоланна Вкраїно моя!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
29.03.2022