А що тобі втіхи від тої
Квітки,
А що тобі хосну
Жалю?!
Ген, за пітьмою
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У маковім
Цвіті
Вмовлянням сирітським у чеканні
Живу.
Гаснуть, наповнені знаками
Сонця,
Фрески безкраї. І гіркнуть
Дими.
Стежка зникає при кожному
Кроці:
Осліплено волю (тужи
Не тужи).
Удосвіта – теплий окраєць
В долоні
І загублений відголос диких
Степів,
Що б’ється лептоновим імпульсом
В скронях,
Зродившись з порубаних
Прапрадідів.
Як зело, усе чоловік
Забуває. –
Отямитись! І жити на Божій
Землі!
Воздвигнемо ж Храм
І Двіницю поставим.
Освятим во святу холодні
Шаблі.