З 7 до 20 жовтня у
Мистецькому центрі Києво-Могилянської академії панувала висока і світла
ностальгія, навіяна спогадами про перший
пісенний фестиваль «Червона рута», який відбувся на батьківщині композитора
Володимира Івасюка, в Чернівцях, 1989 року,
на відзначення 10-ї річниці його всесвітньознаної однойменної пісні. Всупереч
своєму «осінньому народженню» фестиваль
став не тільки передвісником весняного
розквіту сучасної української пісні, початком української культурної революції,
а й першим вибухом свободи і демократії.
У галереї мистецтв НаУКМА відкрилася унікальна
фотовиставка під символічною назвою «20+20». Назва не випадкова, як і ключове число в
ній – 20. По-перше, вона була
присвячена 20-літтю фестивалю, по-друге,
репрезентувала по 20 справді
вражаючих фотокадрів тих незабутніх подій, їхній настрій, одухотворені
«культурною революцією» обличчя артистів і глядачів, які «підгледіли і вловили»
безпосередні учасники того фестивалю – відомі фотохудожники Василь Артюшенко та
Василь Василенко (останній, до слова – автор емблеми та всього пакету зовнішнього дизайну
фестивалю). Доповнили вернісаж фотокопії документів, газетних та журнальних
публікацій із архіву члена його дирекції Луції Забави, яка разом із ще
одним «червонорутівцем» – режисером Сергієм Архипчуком була ініціатором
нинішніх імпрез.
У фойє також була відкрита виставка робіт народних майстрів:
етнолялькарки Тетяни Федорової, писанкарки Оксани Білоус, соломкарів Раїси Павленко та Олександра Квашука,
майстрів кераміки Ольги Отнякіної та українського народного живопису по білій
глині Людмили та Наталі Надворських,
дерев’яної іграшки Анатолія і Лілі Бровченків тощо.
На відкриття фотовернісажу
зібралася чесна громада: автори
та ініціатори виставки, безпосередні учасники та організатори фестивалю «Червона
рута», його дипломанти, як от режисер Сергій Архипчук, бандурист зі США Юліан
Китастий, письменниця Софія Майданська, співачки Галя і Леся Тельнюк, бард, редактор журналу «Гетьман» Ігор
Кравчук, відомий політичний і громадський діяч
Леонтій Сандуляк, ректор НаУКМА
Сергій Квіт, письменники Володимир Цибулько, Станіслав Бондаренко, Галина
Тарасюк, Анна Багряна, директор музею
Володимира Івасюка в Чернівцях Мирослав Лазарук та інші. І кожен із них мав що
згадати і що сказати…
Після експонування фотовиставка буде подарована музеєві
Володимира Івасюка в Чернівцях.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Апогеєм ювілейних заходів став музичний вечір-спогад,
названий поетичним рядком з Євгена Плужника «Осінні трубадури весни». Були в
цій символічній назві, як і в самій атмосфері вечора, що його талановито провів
Сергій Архипчук, і нотки смутку за молодістю, і за тим, про що тоді мріялось…
Та й чимало з героїв «Червоної рути» відійшло за вічну межу: Назарій Яремчук,
Микола Будний, Іван Козаченко, Тризубий Стас та інші. Тож вечір розпочався з
хвилини мовчання, а потім, сповнений радісного торжества української пісні,
юної свободи і демократії, продовжився кіноверсією про початок гала-концерту на
стадіоні «Буковина».
Своїми спогадами зі
сцени ділилися «хрещені» і благословенні першою «Червоною рутою» Віктор
Морозов, Леся Горова, Олег Покальчук,
Сергій Шишкін, сестри Тельнюк, Віталій
Свирид, Ігор Кравчук, Едуард Драч, Юрко Прокопчук, Віктор Міщук.
Особливо було що згадати і на що
нарікати Василю Жданкіну, який не просто
отримав «Гран-прі» фестивалю, а й став своєрідним його «брендом» і символом
пробудженого українства. Як правило, всі учасники вечора-спогаду виконували ту
пісню, за виконання якої стали лавреатами і дипломантами «Червоної рути – 89»,
а також нову. Ті ж із співаків і гуртів, які не змогли прибути на імпрезу через
різні обставини, «співали» з екрану, встановленого біля сцени: «Брати
Гадюкіни», «Сестричка Віка», Андрій
Миколайчук, Тарас Петриненко, Марія Бурмака… Це було красиве і величне
свято патріотичної, істинно української пісні, при витоках якої стояв геній
Володимира Івасюка. Шкода тільки, що сьогодні ця могутня пісенна сила, ця
творча потуга, яку продемонстрували «червонорутівці», не панує в українському
радіо- і телепросторі, будучи цинічно витісненою примітивною безголосою попсою,
часто антиукраїнською.
Чому так сталося і так триває в незалежній Україні? Чому
перша культурна революція не стала революцією соціальною? – на ці запитання спробував відповісти
відомий виконавець, композитор і
теоретик музики Кирило Стеценко, який
теж був одним із творців першої «Червоної рути». На його думку, причина в тому,
що у нас фестивалі стають революціями, а революції – фестивалями, як сталося з
Помаранчевою. А тим часом, доки ми співаємо на майданах, покидьки прориваються
до влади, заповнюючи собою політичний бомонд і державні інституції, нищать завоювання свободи і демократії,
збиткуючись над всенародними рушеннями до демократії і завоюваннями.
Були й світлі спогади, і слова вдячності тодішнім керівникам
республіканського комсомолу, нині відомим політикам Анатолію Матвієнку,
Олександру Зінченку за підтримку ідеї першого фестивалю «Червона рута». І
головним призвідцям та організаторам незабутньої дефіляди: Тарасу Мельнику,
Анатолію Калениченку, Сергію Проскурні, Олегові Репецькому, Івану Малковичу,
Софії Майданській, Юрію Соколову та іншим. Особливо активно сприяв втіленню
ідеї в життя Український фонд культури під орудою Бориса Олійника.
Отже, не все втрачено, була б тільки воля до утвердження
свого Слова і Пісні на своїй землі.