Фінляндизація. Це поняття останнім часом нерідко вживають щодо України. Мовляв, саме на шляху фінляндизації Української держави може лежати вихід із нинішньої геополітичної кризи. Мовляв, Україні слід взяти за приклад Фінляндію, яка після Другої світової війни змушена була піти на серйозні поступки СРСР і на серйозне обмеження суверенітету радянськими інтересами, але все ж при цьому зберегла свою незалежність і демократичний устрій. Нейтралітет, військова і політична позаблоковість, дружба з Москвою – ось ключові моменти фінляндизації, і заради уникнення великої війни Київ, імовірно, змушений буде покласти їх в основу своєї геополітики.
Чи потрібно все це Україні та чи припустимо їй іти цим шляхом? Це одне питання, на яке вітчизняні політики й аналітики (крім проросійської публіки) дружно дають негативну відповідь. А друге питання, що окреслена вище «формула фінляндизації» – це якщо і не неправда, то далеко не вся правда.
Насправді «фінляндизація» Фінляндії (саме поняття з’явилося у 1953 році, а в науковому обігу воно почало фігурувати у другій половині 1960-х) означала куди більше, ніж військово-політичний нейтралітет, навіть контрольований із Москви, і відмову від інтеграції у загальноєвропейські структури.
По-перше, фінляндизація означала легітимацію агресивних війн Радянського Союзу проти Фінляндської Республіки та загарбань фінської території. Двічі – 30 листопада 1939 року і 25 червня 1941 року – СРСР без оголошення війни нападав на країну Суомі й намагався приєднати її до себе. Підсумок цієї «зимової війни» 1939-40 років стало те, що Фінляндія зберегла незалежність, але втратила десяту частину території і стільки ж промислових потужностей. А внаслідок «війни-продовження» втратила вихід до Північного Льодовитого океану, порт Петсамо та потужні нікелеві копальні. Тобто у випадку України фінляндизація означала б щонайменше легітимацію загарбання Росіє Криму.
По-друге, Фінляндія аж до останнього року існування СРСР зовсім не була нейтральною. У 1948 році був підписаний радянсько-фінський «Договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу». Кремль контролював збройні сили Суомі, вони комплектувалися на основі радянської військової техніки, навчалися радянськими інструкторами. Радянське керівництво тримало «під ковпаком» призначення найвищих посадових осіб, нелояльні до СРСР політики не допускалися до виборів, публікація книг з «антирадянською пропагандою» заборонялася, а надруковані в минулі часи «неправильні» книги вилучалися з бібліотек. Утікачів з СРСР Фінляндія слухняно видавала «старшому братові». Чудова перспектива для України, чи не так?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
По-третє, попри те, що Фінляндія після Другої світової війни «лягла» під СРСР (зокрема, відмовилася від Плану Маршалла, розвернула економіку на схід, виплачувала репарації у формі промислової продукції та сировини), над нею і далі тяжіла небезпека включення до складу Радянського Союзу. Як інструмент такої анексії у 1940 році була утворена Карело-Фінська РСР на чолі з президентом маріонеткової «Фінляндської демократичної республіки» часів «зимової війни» Отто Куусіненом, щоб у слушний момент вона могла «возз’єднатися» з Суомі. Тільки після ХХ з’їзду КПРС Хрущов перетворив цю союзну республіку на автономну, змінивши назву на Карельську АРСР, вивів радянський гарнізон з бази в Порккала-Удд у 30 км від Гельсінкі та зав’язав особисті дружні взаємини з президентом Фінляндії Кекконеном, чим денонсував багаторічні сталінські плани. Чи можливе щось подібне у Росії?
Можуть сказати – Фінляндія сама винна, вона воювала з Радянським Союзом і навіть була союзницею гітлерівської Німеччини. Проте під час «зимової війни» 1939-40 років якраз СРСР був союзником Німеччини, остання його підтримувала в агресивній війні. При цьому було оголошено, що Червона армія рушила на допомогу «повсталому фінському народу» й «уряду Фінляндської демократичної республіки» на чолі з членом виконкому Комінтерну Отто Куусіненом, а радянські літаки скидають на міста Суомі не бомби, а мішки з хлібом для голодуючого народу. Після підписання миру «остаточне розв’язання фінського питання» Кремль призначив на серпень 1940-го, проте цьому перешкодило перекидання через фінську територію німецьких формувань на північ, до окупованих норвезьких земель – у Москві побоялися конфлікту з союзником, яким тоді був для СРСР Третій Рейх. А 22 червня 1941 року Фінляндія вустами міністра закордонних справ оголосила про свій намір бути нейтральною у війні Німеччини з СРСР, але 25 червня червонозоряна авіація без оголошення війни завдала удар по фінським містам і портам, а в наступні дні у наступ спробували перейти частини Червоної армії. Невдало. На Карельському перешийку фіни вийшли на старий кордон, але не обстрілювали з гармат Ленінград і не здійснювали авіанальоти на нього. Фінські лижники могли б легко перерізати «дорогу життя» на Ладозі, але цього не зробили. У 1944 році величезна перевага Червоної армії діється взнаки, вона примушує Фінляндію підписати перемир’я та витіснити зі своєї території німецькі війська (т.зв. «лапландська війна»). При цьому Паризький мирний договір 1947 року, який підбив підсумки Другої світової війни, де-юре визнав законною радянську агресію та анексії фінської території (в частині, що стосувалася Фінляндії, його підписали Велика Британія та Франція; США не підписували цей документ, бо не воювали з Фінляндією). Не було взято до уваги те, що Кремль буквально заштовхнув країну Суомі до союзу з Гітлером. Така зрада з боку західних демократій надовго зіпсувала ставлення фінів до своїх колишніх європейських друзів і партнерів…
Отже, «фінляндизація Фінляндії» стала елементом умиротворення Сталіна західними демократіями. Фінляндизація України у разі свого здійснення була б елементом запобігання перед Путіним – при тому, що на Україні немає провини, хоч якось схожої на вимушену співпрацю з тоталітарною імперією.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.