ЧИЖИКО-ПИЖИК
Той, хто дивиться пильненько,
Що б іще сказати зміг?
Де горілка, там Стусенко,
Де Стусенко, там і сміх.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
НЕРОБОЧА СИЛА
Випив, закусив… Життя чудове!
Але думка блиснула мені:
Всі під Богом ходимо, панове…
Лиш не заважали б нам пані!
БЕЗСМЕРТЯ
Хай звучить ця істина не всує,
Кожен її змалечку хай зна:
Не мина, хто людям хліб дарує,
А мина – хто тільки намина.
НЕДОТРУП
Обминувши сто хвороб,
На сто першій він попався:
Підчепив якийсь мікроб
І до лікаря попхався.
І життя його – хоч вий,
Хоч і жить немає сили:
Мав сердега біль тупий,
То в лікарні – загострили.
НАДІЯ – НЕ ДІЯ
Ми з нею сиділи на ліжку.
Підручники, кава, рулет…
Я бачив не книжку, а ніжку,
Та… зубримо клятий предмет!
Займались тією фіґнею,
Години чотири спливло.
Сиділи на ліжку із нею –
Й до ліжка, на жаль, не дійшло.
ВАРТО ДОСЛУХАТИСЬ
Не стану більше слухати когось –
Щаслива, що любити довелось…
(Надія Гаврилюк, із книжки
«Еверест любові»)
Не слід нікого в тім’я віршем
бити,
Як доленька судила вам любити.
А варто нарікать, коли когось
Вам у житті любити ДОВЕЛОСЬ.
ЖИТНІЙ ГЛЮК
На ниві поезії – видимий глюк.
Мабуть, напишу фейлетончика:
«Посіяла жито» Ніна Гнатюк,
А «Шумлять
жита» – у В.Бровченка.
НА ШЛЮБНОМУ ОДРІ
Відболіли крила, відслужили…
Видно, я кричав у тому сні,
Бо прокинувсь, а рука дружини
Гладила голівоньку мені.
(Володимир Бровченко, із книжки
«Повернення з літа»)
Думав, відслужила мені жила
І кохання буде лиш у сні…
Але раз прокинувсь, бо дружина
Гладила голівоньку мені.
Я літав на крилах тої ночі,
Побував аж двічі у раю,
Адже ніжні пальчики жіночі
Підняли голівоньку мою!
СЕРЦЕГРИЗ
Життя з цим типом видається
вічним герцем.
Такий вже, видно, вдався чоловік.
У нього
дивний дар: він весь свій вік
Жере серця і
пише лірику про серце.
НЕВЛАСНЕ КАЖУЧИ
Мудрішаю і надягаю маску
Примирливу святої простоти…
……………………………………
Але за що мене живу розп’ято?!
(Людмила Скирда, з книжки
«Дні і ночі»)
О простота, хоч мудрості й багато.
Та я б цю маску все-таки зірвав.
Чому, пита, живу її розп’ято?
Бо хто б це,
люди, мертвих розпинав?
РОЗДУМ ПІСЛЯ АКТУ
Прочинили вікна в теплий вечір.
Я її обняв за голі плечі.
– Як чарівно пахне матіола! –
Мовила зворушено любаска.
«Матіола… Ти тут поруч гола…
Але краще пахне все ж ковбаска».
ВІЛЬНОМУ ВОЛЯ, або ГІМН ЗАРОБІТЧАНИНА
Єще польска нє зґінєла,
І слава, і воля.
Запануєм і ми, браття:
Дойчлянд юбер аллєс!
ВІКОВІ ЗМІНИ
Прощає хай мені
Моя бабуся,
Що я сварився
З нею день при дні
За те, щоб прийняла
З стіни Ісуса,
І райський сад,
Пекельнії вогні…
Та все ж стара
Завжди сідала їсти…
…………………………
Разом із внуком,
Внуком-атеїстом,
Що проти неба,
Проти бога,
Проти!
(Володимир Бровченко, із книжки
«Шумлять жита»)
Все переплелось, земне й небесне.
Скоро дочитаюсь до Христа…
(Володимир Бровченко, із книжки
«Завтра прийду»)
Був я проти Бога, зізнаюся,
Бо епоха ще була не та.
А тепер… Хай тішиться бабуся:
Я вже дописався до Христа.
Всі тоді були ми атеїсти,
Бо хотіли добре пити-їсти.
СМІХОТИ
Ти мене вів через поле і
все цілував…
(Наталка Поклад, із книжки
«Всього-на-всього життя»)
Я реготала, а
ти мене знай дивував.
Я реготала,
та знала: не ти моя доля.
Ти мене вів
через поле і все цілував.
Все, що
траплялось тобі на шляху
серед поля…
ТРАХУЛЬТЕТ
Очима ти сказав мені: люблю.
Я в пазусі гойднула терезами.
А потім розійшлись ми без жалю,
Бо це лиш залік, це ще не екзамен.
БЕЗ (НІЖНИХ) СЛІВ
Найніжніші слова не
годиться кричати,
все одно підімнуть
знахабнілі вітри.
Але вийдеш і ти вечори
зустрічати,
не чужі вечори, не чужі
вечори.
(Петро Скунць, із книжки
«Сейсмічна зона»)
Найніжніші
слова не годиться кричати:
все одно
пародист їх підніме на сміх.
Але вийде
надвечір і він погуляти…
І візьме по
зубах не чужих, не чужих.
2 (ДВІ) ПРОСТІ ПОТРЕБИ
Є в людини дві прості потреби –
В радості вона чи у біді:
Має ж хтось дивитися на тебе,
Має щось кричати у тобі.
(Олег Здорик, із книжки
«Світла молекула»)
Є у жінки дві прості потреби,
В радості вона чи у журбі:
Має ж хтось залазити на тебе,
Має хтось ширяти у тобі!