Болгарська письменниця Рада Добріянова працює в різних жанрах. Вона авторка оповідань, есеїв, роману, поетичних збірок, а також – багатьох перекладів зі шведської мови на болгарську. Її власні твори перекладались у Швеції, Австралії, Німеччині, Туреччині, Білорусі, Росії та інших країнах. Мешкає в місті Треллеборг у Південній Швеції. У пейзажній ліриці Ради Добріянової осіння та зимова теми – серед провідних. Пропонуємо вашій увазі вірші з її майбутньої книжки українською мовою «Формула серця», яка незабаром побачить світ в Україні.
Зараз осінь
зрозуміло
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
з пантоміми
та арлекінового кольє
зараз осінь
в коренях новий парфум
літа підняв спогад
так піднімається роздушений горобець
зрозуміло
море остигло
і риби втратили колір
простягають мідіям тіні
зараз осінь
зрозуміло
місто говорить
в імлі від ліхтарів
зі світлинами людей
і чорно-білих арок
зараз осінь
в одній сухій фразі
листок фікуса Бенджаміна
слід осені в твоїх очах
нігті мені обпалює
зрозуміло
розумію
зараз осінь
Лист
Тіні тепер довші…
Квіти – глухіші…
Пташині пісні притихли
під дощем, який став вологішим,
і нічні пазли –
фрагменти нашої пам’яті –
громадять червоне листя
поверх гребеня і спільного місяця.
Переможені осінню.
Переможені музикою.
Занадто красива твоя рука,
створена у мені,
щоб матеріалізуватись.
Хіба не плачуть ті,
що довго були сильними?
Сніжки,
як пам’ятаєш –
наївні,
віднесені до сосняка.
Щоб уціліти під райдугою,
дай мені власного місяця!
* * *
Дощ мене притискає
своїми прозорими нігтями,
його води
руку твою продовжують,
до грудей моїх прилипає
ласка осінніх листків.
І було нереально правдиво,
і була наймажорніша гама,
тебе, що ніколи мене не торкався,
дощ обрав
за свою еротичну даму.
Камернішої від цієї тут п’єси нема.
Одна сльоза стікає
до-овга
по склу.
Актор вклоняється,
прожектора – нема.
* * *
Каштан, що в мою заглядає кімнату,
знає – гола я читаю невиразно.
Вітер щодня викрадає
з душі його по одному листку,
по одній колючці зеленій,
по шматкові кори пораненої
і на серці живому – плід!
Бродяго, оберни ураган на моє волосся –
на коноплі, на паперового змія перетвори!
Нехай розіб’ю голову
у вихорі нотного стану!
Знаєш – гола я дихаю.
Осінній гість
Один лиш сухий листок,
прилиплий в огорожі…
Був він зітханням Бога?
У вікні ранковий рум’янець,
вони про рунічне письмо говорили,
місячні стрічки,
засохлі по голих вітах.
Хтось перед дверима спинився:
ясний і холодний день
доньку привів у платті
з летючого сатину і жовтих діадем.
Осінні демони,
мої кревні й приховані,
прошу,
перестаньте кричати –
болить, болить…
В останні секунди мрій
темно спинилась тінь:
стартує нова гра:
немов облущування фарби,
життя отримує життя
через життя.
Осінь збиває листя
примусово,
без жодного слова
в палітрі.
Демони-супутники,
родичі мої зухвалі,
не хочеш когось убити,
хто ніколи не жив,
тому знов –
болить мені…
Поїзд-експрес
пріоритезує
безладні
події.
13 листопада
Париж 2015
Ніхто не вмирає в цей час.
В магії Вежі,
відображеній в Сені,
Джульєтта закохано тліє
під саваном у білій труні.
Нікого не вбивають
за одну монету,
і нема засохлої крові на фортепіано,
концерт запізниться
з метеорологічних причин.
Ніхто не вмирає в цей час.
Зойки у кроках,
охоплені полум’ям вени,
перерізані горлянки,
ніхто не горить уночі,
нема ні летючих зомбі,
ні феєрверків згори,
і тротуари не є бронею,
яка б зупинила стрілянину в серця.
Кошмари не мають повторюваності,
тільки цей день притворився.
Ніхто не вмирає в цей час.
В листопаді
Швидкий листок,
єдиний змиг
раптової спільності!
Ех, швидкий листок,
солодкий залишок
бездомної думки,
найжовтіша радість!..
Всі груші поопадали
(чому там з’являються очі твої –
знову?),
жовто згнивають
геть за короткий час.
Дерево розкидає
квадрати
по тротуару
через сильний вітер.
Швидкий листок,
колючий поцілунок чоловіка
мені в потилицю.
Зима
Виявилась вранці несподіванка –
лебеді усі назад вернулись,
поки я ще спала.
Побіліли клени,
у вікні замети,
світиться в дворі каштан –
корабель примарний вдалині…
Плавають також думки…
Світло і повільно ронить час
днів краплини,
сніжні і молочні,
трави білі-білі – побіліли.
Як надворі сніг оцей віщує
одне бажання
про вічнозелене!
Сніжна ніч
В білі кошики лапатий падає сніг,
ліс, обважнілий від білого
з білими китичками на рогах,
пробігає оленів табун…
І падає лапатий сніг
в моє пізнє вікно –
сиплють питання згори,
чи в чужому домі хтось бродить,
а чи дах побілілий – збірний?
В ньому все небезпечне,
незвичне і алогічне,
страх вишиковується поблизу
відчиненої небесної брами,
як у сновидінні й пробудженні
сіамських близнят.
Там шепче і розсипає
правдоподібна любов,
двоїста й зухвала,
з двома входами:
Вона прийшла. І ти пішов…
Хтось водить кінець мого сну
в летючому зимовому космосі –
сані ці збито зі справжньої ялинки,
і скрипить життя дитинства.
Коли в білі кошики падає сніг,
над пеклом торжествує світла ніч.
Зимова пастель
Чайник увімкнутий в контакт дня.
В чайнику пищить і свистить,
свистить і пищить моя самотність.
Кипить вода – жасминові поля,
китайські чашки, порцеляною покриті,
чекають свого трубадура з цитрою.
Увечері вимикається, як кожний знає,
безтурботний чайник.
Слідують довгі переходи безсоння
серед лісу оленячих рогів – вони,
ті табуни в бірюзовому тумані, не знають,
чи повернуться якогось дня…
В контакті дня, чайник увімкнутий.
Сніг навіває можливе передчуття,
що дещо може статись.
Підмету з любов’ю замети
перед домом сторічної жінки.
Потім сядемо з бабою Дарою
серед знімків, друзів позгадуєм,
а чайник прошепче ледь чутно:
«нема такого слова – «самотність»…
Зимовий малюнок
Чорні жеребці сьогодні білі
побілені знаки
«Обережно, козулі!»
сніг вночі малював у вікні
крижаною фарбою веснянки і квіти
і відбитки холоднокровних пальців
укрили інеєм брови, чоло
в моєму просторі штурмували
скляним твоїм військом
в розслідуванні ясно бродять
не подумай мною заволодіти
не старайся пробачити
серце поета це ложка
протяжна й хронічна,
куди витікають саги…
поки зима чистить хлорилом
життя сонно звітрюється
коло вікна понасідали горлиці
невідомо звідки з’явившись
щоб перетворитись на воду
жеребці іще галопують
білі скрипки грають в копитах
вночі незворотно світить
важко закроєна
неонова легенда
про втрати в зеленому.
Переклав з болгарської Віктор Мельник
“Українська літературна газета”, ч. 26 (318), 31.12.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.