Напередодні величного свята Покрови Пресвятої Богородиці в
Українському фонді культури відбулася презентація «Української літературної
газети». Будемо сподіватися, що це добрий знак, і наші починання взяла під свій Омофор Пресвята Заступниця і
Покровителька України та українського
козацтва.
Приємною несподіванкою
для засновників і колективу
«Української літературної газети»
стало те, що на її день народження прийшло чимало достойних людей – відомих
письменників, журналістів, представників влади та громадських діячів.
Святковості імпрезі сприяла виставка творів майстрів
народного мистецтва із
Новосанжарівського району Полтавської області – батьківщини очільника Українського
фонду культури Бориса Олійника та його заступника Дмитра Янка.
Відкриваючи
презентацію, Б.Олійник подякував головному редактору УЛГ за мужність
взяти на свої плечі у такий непростий кризовий час відповідальність за
формування газети і висловив побажання, що на її сторінках не буде зведення
рахунків, ані «групівщини», що вона буде відкритою для всіх письменників і
працюватиме на святу справу – розвій української літератури.
Михайло Сидоржевський подякував Борису Іллічу та спонсорам
за підтримку і повідомив, що «Українська
літературна газета» буде виходити на
16-и шпальтах один раз на два тижні.
Здорова конкуренція та всебічне висвітлення і осмислення того, що
відбувається в українській літературі – ось головні засади і завдання, які ставить перед собою редакція
і редколегія, до складу якої ввійшли відомі письменники різних поколінь,
зокрема Борис Олійник, Михайло Шевченко, Микола Луків, Євген Пашковський,
Василь Герасим’юк, В’ячеслав Медвідь, Василь Портяк, Сергій Пантюк, Іван Андрусяк
та інші.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Схоже, наміри редакції і редколегії припали присутнім до
душі. Першим висловив свою радість,
зауваживши, що «Україна ще, слава Богу, не збідніла розумом, здобувшись на нове
видання», президент Всеукраїнської Асоціації видавців і книгорозповсюджувачів
Олександр Афонін. Водночас він нагадав присутнім про печальну і поширену
практику перетворення незалежних, об’єктивних видань з часом на суб’єктивні й
залежні від тих, хто дає гроші, перелічивши
часописи, які зникли, так і не реалізувавши свої добрі наміри і плани.
Осторога – чи не твориться нове видання під вибори, –
прозвучала у привітанні відповідального
працівника Секретаріату Президента Тараса Марусика.
У свою чергу Сергій
Пантюк заявив, що склад редакції і редколегії свідчить, що газета буде такою,
яка сьогодні потрібна письменницькій і
читацькій спільноті. А він, у свою чергу, докладе всіх зусиль, щоб її
розрекламувати на всіх інформаційних рівнях.
Микола Луків висловив надію, що «Українська літературна
газета» уникне «компанійщини» і об’єднає
всі талановиті літературні сили на основі здорової конкуренції. Матеріали мають
бути цікавими і відтворювати всю строкатість
і самобутність сучасної української літератури.
Віктор Жадько
запропонував редакції допомогти
реалізуватися нинішнім його студентам,
які подають неабиякі літературні надії, а також не забувати і про тих видатних
людей, які стояли на сторожі української духовності, про яких він написав у своїй книзі «Некрополь
на Байковій горі».
«Без визначних особистостей нашої історії ми не переможемо»,
– палко підтримав В. Жадька Олександр Дробаха, пропонуючи завести спеціальну
рубрику для матеріалів на цю важливу для одухотворення світу тему.
Мабуть, у відповідь на критичну заувагу В’ячеслава Медведя
про те, що йому не цікаво читати в першому
числі такої довгожданої газети про закордонні мандри деяких «розкручених»
авторів, Петро Осадчук сказав:
– Газета не має бути альтернативною. Навпаки, газета,
залишаючись літературною, має
публікувати критичні матеріали про суспільні процеси в Україні, в її духовному житті, яке відкинули
на марґінеси різні зайди, котрі вчать нас з екранів телевізорів у різних
ток-шоу, як нам жити. Більше того, нам
продовжують чіпляти ярлики, нав’язуючи народові антинародну думку, що
українець і націоналіст (звичайно, в їхньому, антиукраїнському розумінні) це –
слова синоніми. Отож газета зобов’язана створювати українське суспільне
середовище.
Володимир Корнійчук, Володимир Даниленко, Олексій Микитенко
та Микола Ткач, а також Яків Зайко висловили побажання, щоб газета розміщувала більше полемічних,
гостродискусійних статей про те, що відбувається у суспільстві та з
суспільством, з людиною.
На висвітленні актуальних проблем наголосив і Лесь Герасимчук. Однією з таких проблем йому
бачиться варварське, тотальне знищення бібліотек, бібколекторів, книгарень на
теренах усієї України, а також комплектація достойними книжками бібліотечних
фондів.
Володимир Петрук висловив жаль, що «Українська літературна газета» не зможе надалі виходити на такому гарному
папері, як перше її число. «Виходить, що
ґлянець протипоказаний українцям», – гірко констатував виступаючий. – А жаль,
бо саме ґлянцевими виданнями можна привернути увагу міського російськомовного
читача. Але це можна компенсувати якістю
газетних матеріалів, зокрема, культурологічних
і тих, які будуть висвітлювати
життя літературне і культурне
наших сусідів. Отож треба прагнути, щоб УЛГ стала елітарним виданням».
Цю думку підтримала і
голова секретаріату Української Всесвітньої координаційної ради Лідія Кононко,
пообіцявши активну співпрацю в налагодженні творчих стосунків із талановитими
людьми української новочасної трудової діаспори.
Анна Багряна, яка зараз тимчасово мешкає в Македонії, теж
обіцяла зі свого боку інформувати газету про те, як українську літературу нині
сприймають у світі, а також знайомити
читачів із тим, що відбувається в інших слов’янських літературах. Як на неї,
то саме такої газети, якою обіцяє бути УЛГ, і бракувало українським
письменникам і читацькій Україні.
З цілою програмою виступив поет і літературознавець,
професор КНУ ім. Т. Шевченка Юрій
Ковалів. Зокрема, він радив би
покладатися тільки на самих себе, себто
на інтеліґенцію, орієнтуватися тільки на
талант, на його «розкрутку». На чисте іманентне мистецтво, яке нікому не служить. Газета мусить мати
чітку рубрикацію, обов’язково – свою
родзинку. Зі свого боку він пропонує наукову концепцію розвитку сучасної
української літератури.
На завершення презентації виступив Борис Олійник.
«Стосовно виходу нового видання – це справді подія, – сказав
він. – Маємо подякувати «Літературній Україні», яка благословила в літературу
цілі покоління письменників, та, на жаль, нині сама покинута напризволяще.
Отже, доводиться починати нову справу в непростих для нас умовах, позаяк
інформаційний простір окупований зайдами. Нас, старше покоління, нині
звинувачують у тому, що ми працювали на систему. Не знаю, що моральніше:
працювати на державу чи на хазяїна? Якби таке видання починалося в нормальній
країні, то були б і багаті та нормальні
спонсори, які знають, що за оградку нічого не понесеш. Але наші олігархи радше
постріляються, аніж дадуть копійку на розвиток культури чи літератури.
Зостається сподіватися на патріотичний
середній клас. Ось дякуючи його представникам ви маєте змогу бачити і цю
прекрасну виставку самобутнього народного мистецтва із сіл і селищ мого Новосанжарівського
району. Цим людям ми завдячуємо і
народженню «Української літературної газети», яка має стати взірцем справді
демократичної, незалежної народної преси. Тільки так, разом, ми зможемо
побудувати свою державу для всіх, де господарем має бути український народ».