Інна Сопрончук: Як і чому іноземці вивчають та цінують українську мову

Українська мова об’єднує та надихає на захоплюючі вчинки. Еквадорець  вчить її, щоб порозумітися зі своєю маленькою донечкою із Західної України. Молодий американець, вивчаючи історію своїх хоробрих предків- запорожців, робить собі тату із написом – «Це – відповідь козаків». Подібних історій з практики Інни Сопрончук, засновниці онлайн-школи з вивчення української мови як іноземної (https://www.speakua.com), не бракує. Вона та її студенти з усієї планети переконані: українську корисно знати в усіх відношеннях.

Інна Сопрончук з Херсона викладає державну іноземцям онлайн – упродовж вже 4-х років. Відтак нею заговорили 130 громадян з 26 країн, в тім числі Ісландії, Норвегії, Мексики, Китаю та Південної Кореї. Завдяки інтенсивним заняттям та індивідуальним методикам, розробленим Інною.  Вона веде блог про мову (https://www.speakua.com/blog/), та кулінарний – національних страв, популяризує українське на Instagram (https://www.instagram.com/speak_ukrainian_language/) та  Youtube, записує тренувальні та ознайомчі відео про наші культуру й традиції. Завдяки ним чимало з тих, хто про нашу країну раніше не дуже й чули, дізнаються, що українська – це престижно й круто.

Інна – авторка книжки-посібника «Master Ukrainian Cases» («Опануй українські відмінки»), зараз працює над ще одним, розробляє картки для вивчення слів і запускає програму онлайнових Скайп уроків та курсів державної по всьому світу. Вчительці – всього двадцяти сім, але її здобутки – вже серйозні.

Наймолодшій учениці Інни –  10, найстаршому – 65. Середній вік – 25-35, і більшість студентів – чоловіки.

Чому саме наша мова? Звичайно, левова частка студентів – нащадки діаспорян з Північної Америки, Великобританії чи Австралії. Але хтось хоче пов’язати свою долю з громадянкою чи громадянином України і розмовляти з майбутньою половиною її рідною. Ще в когось тут – бізнес (чи навчання), тож як спілкуватися зі своїми працівниками (викладачами) треба знати. Не бракує і тих, хто серйозно цікавляться нашими мистецтвом та історією і бажають повноцінно їх усвідомлювати. Чимало поліглотів, що вже опанували кілька іноземних, і тепер на черзі – мова Шевченка та Франка. Нарешті, просто подобається відпочивати в Україні – як студентові з Канади, не українського походження, він вже вкотре приїжджає до нас у відпустку.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

–  Або пам’ятаю одного свого учня з Японії, наш перший урок, –  розповідає Інна. – Телефоную, а в нього за плечима – розгорнутий синьо-жовтий прапор і увімкнена його улюблена пісня «Скрябіна», «Маршрутка». З’ясувалося, що Україною цікавиться серйозно і давно, а вже потім, коли вивчив мову, переїхав до нас жити.

Ще було: дружина професора зі США, що викладав у Львові, теж побажала знати українську – щоб здобути у нас ступінь магістра і тому, що її вивчив чоловік. З ним переїхали на постійно в Україну.

За фахом Інна – викладачка та перекладачка з англійської, випускниця Херсонського національного технічного університету. Свого часу почала працювати на двомовній онлайн-платформі, планувала навчати іноземної. Першим студентом виявився хлопець з Туреччини, він збирався вступати до вишу в Києві, і потрібна була зовсім не англійська:

–  Подумала – чому б і ні? Я ж філолог за фахом. Так і сталося «перепрофілювання». Потім були студенти з Англії, Італії, запитів з’являлося все більше, а мені навчати подобалося. До речі, мама – вчителька української мови та літератури.

–  Відомо, що ту ж англійську нашим людям опанувати легше, чого не скажеш про американців, які вчать нашу мову – складніша граматика і не тільки. Як радите «не боятися плавання» новачкам?

–  Так, живучи в Україні, постійно зустрічаємося з англійськими словами – бо в нас чимало і запозичень, і варваризмів. Навіть чимало написів, та хоч би на комп’ютері – теж англійською. Тим часом, іноземці вперше в житті знайомляться з кирилицею, і в нас справді складна граматика. Зате дуже легка фонетика, і це – величезний плюс. В моїй онлайн-школі починаємо з алфавіту, голосних та приголосних, далі – читання якихось нескладних текстів, і фонетику опановуємо всього протягом кількох тижнів. До того ж, студенти багато слухають, у мене записані ціла аудіо-серія з діалогами та чимало відео. Але, незважаючи на будь-які складнощі – якщо є мотивація, то студент прогресує дуже швидко.

–  Через скільки часу у Вашій школі іноземці починають говорити українською?

–  Звичайно, багато залежить від того, скільки часу людина готова присвятити вивченню мови. Є дуже мотивовані – займаються і п’ять разів на тиждень. Такі вже через півроку можуть поволі спілкуватися. Скажімо, Симон з Австралії, з яким ми почали займатися в січні, вже в квітні зміг читати книжки по-українськи. За півтора роки ми з ним перечитали сучасних письменників та нашу класичну літературу.

Якщо присвячувати мові хоча б 15 хвилин щодня і займатися з викладачем, то вже за півроку можна бути на рівні В-2.  Про рівні: А-1 – це початківець, А-2 – нижче середнього, В-1 – середній, В-2 – вище середнього, С-1 – просунутий користувач, а С-2 прирівнюється до носія мови.

– Ви напевне теж чули, коли російськомовні громадяни кажуть, що державну не можуть вивчити, бо надто складна…

–  Як викладач, скажу, що українська для вивчення – значно легша, ніж російська, у мене є досвід її викладання іноземцям. Були студенти, які вивчали одночасно дві. В російській – складніша фонетика і доволі багато слів, які пишуться не так, як вимовляються. Українська зовсім не є настільки складною, як хтось говорить. А щось заперечувати на тему, що «надто важко навчитися»  – не думаю, що це варто робити стосовно людей, які навіть не намагалися заговорити українською.

– Який із студентів здивував найбільше?

–  Вже згаданий Симон. Його прадідусь і прабабуся належать до чеської школи українських письменників. Вони були змушені виїхати до Чехії через загрозу життю – бо писали українською, згодом емігрували до Австралії. Симон почав навчатися мови, бо хотів ушанувати пам’ять свого роду. Розповідав, що до того мав погані оцінки в школі та взагалі не читав книжок, але потім вирішив взятися за науку і одним з перших кроків стало вивчення української. Зараз він пише по два есе щотижня, відвідує українську церкву в Австралії, допомагає священику.

Ми з ним навіть записали відео. Воно про те, чи може іноземець, що знає російську, без проблем розуміти українську. Бо ще побутує, на жаль, такий стереотип: що в Україні й так чимало говорять російською, тож, приїхавши сюди, легко даси собі раду з мовою, навіть її не знаючи. Мене такий підхід, казати правду, обурює: ні, ви не зможете розуміти нашу державну навіть, якщо дуже добре знаєте російську.

Я зробила експеримент, записала відео з поліглотом, який знає російську, говорила з ним українською. Попри те, що російською він володіє добре, мене зрозуміти не зміг. Цей міф, про одну й ту ж мову, мовляв, майже нема різниці  –  давно пора руйнувати.

Записала Людмила Пустельник

 

“Українська літературна газета”, ч. 21 (313), 22.10.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.